Чи легітимний конкурс з обрання керівників ДБР?

Апофеозом реформування правоохоронної системи в Україні має стати створення Державного бюро розслідувань.

Практика проведення публічних конкурсів на заміщення високих державних посад в Україні зайвий раз доводить, що самі новостворені посади й органи для багатьох сил в нашій державі є товстою кісткою в горлі. Особливо, коли мова йде про ті відомства, котрі призначені покласти край безчинствам сильних світу цього.

Сьогодні конкурс з обрання керівництва НАБУ багато хто наводить як приклад вдалого відбору, але мало хто усвідомлює справжню причину його відносного успіху. Над тим конкурсом хмари не згущувалися не тому, що все було ідеально, а через те, що на той час ніхто всерйоз не вірив у повноцінну роботу Антикорупційного бюро. Його просто ніхто не боявся, а тому й не було великих скандалів навколо обрання директора НАБУ, спроб зупинити конкурс чи виставити конкурсний відбір у спотвореному вигляді.

Та нині стало очевидно, що нові правоохоронні органи можуть належне справлятися зі своїми обов’язками. Загриміли перші гучні справи проти високопосадовців, почали розслідуватися багатомільярдні оборудки з розкрадання державної власності. Ті, хто звикли дерибанити народне добро по-тихому, врешті, занервували. І цей острах бути покараними не залишився без реакції. Надалі всі серйозні конкурси у важливі правоохоронні структури стали приреченими на перебіг під загрозою зриву.

Апофеозом реформування правоохоронної системи в Україні має стати створення Державного бюро розслідувань – справжнього бича для чиновників, депутатів, поліцейських, суддів, прокурорів і тих же набушників. Як видно, контингент не з простих смертних. А значить, вплив ДБР буде критично великим. І щоб не запізнитися цього разу, рубати Держбюро почали одразу на корені – ще в ході першої фази його створення, на стадії конкурсного обрання трьох керівників нового органу.

З початком перших випробувань претендентів на керівні посади в ДБР конкурс фактично був атакований інформаційно. Кандидати, які не пройшли відбір вже на перших етапах, почали відстоювати свою честь не доказами, а гострими словами в пресі. На членів конкурсної комісії почали лити відвертий бруд, а саму комісію раз-по-раз таврувати «нелегітимною». Мабуть, найкращим підтвердженням «справедливості» цих закидів є засоби їх тиражування – численні сумнівні сайти, що спеціалізуються на поширенні фейкового компромату за гроші.

На превеликий жаль, свідомо чи ні, до кампанії проти формування ДБР долучаються й відомі політики, журналісти та громадські діячі. Наприклад екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак заявляв про нелегітимність комісії, хоча в даному випадку навіть вживати цей термін не доречно, і професору кафедри академії СБУ, ким наразі працює пан Трепак, належало б це знати. Це одне з базових понять теорії права. «Легітимність» як термін, що застосовується до державної влади та державного органу, характеризує сприйняття владних повноважень як таких, і базується в першу чергу на конституційності їх походження та повноважень.  «Легальність», або законність, відповідність закону, є юридичною складовою легітимності. Заяви про нелегітимність комісії спираються начебто на порушення норм закону при її формуванні, тобто, по суті, йдеться про «нелегальність» формування, хоча формальні процедури були дотриманні. Говорити ж про легітимність комісії взагалі немає сенсу, оскільки її склад сформовано за квотами від легітимних органів влади.

Понад те, нещодавно Мустафа Найєм навіть озвучив намір домогтися розпуску чинного складу комісії, позаяк двоє її членів начебто не підтвердили наявність дипломів про вищу юридичну освіту. Вочевидь, народного депутата не надто хвилює те, що повторне формування комісії, тобто початок з нуля – це відтермінування запуску ДБР ще, як мінімум, на рік. Крім того, дивно, як Найєм, гортаючи текст профільного Закону про ДБР, де вказані вимоги про необхідність  освіти для членів комісії, оминув два рядки тієї ж 11-ої статті цього Закону, де вказано наступне: конкурсна комісія вважається повноважною у разі затвердження в її складі не менше 6 осіб, а рішення є законно прийнятим, якщо за нього голосують не менше 5 членів (всього в комісії 9 осіб). Тобто, якби двоє чи навіть троє членів комісії б не мали дипломів про освіту чи не відповідали якимось іншим вимогам, конкурсна комісія все одно була б легітимно сформованою відповідно до законодавства.

Втім, через деякий час пан Найєм, мабуть, все ж перечитав закон, що змусило його змінити вимоги: переобрати двох членів комісії і притягнути до відповідальності призвідників неправомірного попереднього призначення, тобто 235 народних депутатів, які  проголосували за постанову "Про визначення представників Верховної Ради України у складі комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань" №4069. Цікаво, що стенограма засідання не містить будь-яких виступів пана Найєма, який утримався від голосування щодо незгоди із запропонованими кандидатурами.  

На цьому крапка. Все закінчується там, де мало б лише починатися. Адже чому ніхто не запитує, хто й навіщо ініціював делегування до комісії осіб без вищої профільної освіти в пряме порушення закону? Важко навіть припустити, що це було зроблено несвідомо. Відтак, комусь з самого початку вигідно дискредитувати конкурс із тим, щоб у підсумку зірвати запуск ДБР. Але замість того, щоб докопатися до коріння проблеми, більшість активних політиків і громадських діячів обирають шлях найменшого спротиву, критикуючи конкурс і тим самим підіграючи зацікавленим колам у тому, щоб він взагалі не відбувся. Щоб не відбулося саме ДБР.