Хибні факти про Державне бюро розслідувань

23 января 2017, 13:29
Владелец страницы
політолог
0
133

Якщо громадскість сама вдається до маніпуляцій та введення в оману, вона не тільки втрачає авторитет, але і право на моралізаторство.

Вже незабаром в Україні має з’явитися останній великий правоохоронний орган – Державне бюро розслідувань. Його поява ознаменує новий етап розвитку вітчизняної правоохоронної системи, в якій Генеральна прокуратура втратить свої надмірні повноваження саме на користь нового відомства. Нагадаю, що в компетенції ДБР опиниться розслідування некорупційних злочинів високопосадовців – від міністрів і депутатів до прокурорів і суддів.

Своєю чергою, непересічна роль, яку відведено грати ДБР в дотриманні правопорядку в країні, спонукає можновладців або намагатися контролювати цей орган, або взагалі не допустити його створення. Єдиним запобіжником обох сценаріїв є пильність громадянського суспільства, яке найбільше зацікавлене в об’єктивності всіх конкурсних процедур в ході створення ФБР по-українськи.

Водночас боротьба за якість і незалежність Державного бюро розслідувань не може вестися профанними і заангажованими методами. Позиція громадськості буде тим сильнішою, чим професійніше діятимуть її представники. І навпаки: некомпетентні дії і заяви громадських активістів лише дискредитують їх намагання досягти справедливого результату.

На жаль, досвід показує, що енергійні заяви політиків і громадських активістів дуже часто ґрунтуються на незнанні або свідомій маніпуляції фактами і нормами законодавства. В цьому легко переконатися, слідкуючи за їх риторикою щодо процесу формування ДБР.

Наприклад, в ефірі програми «Радіо Свобода» від 29 грудня минулого року експерт Центру локального самоврядування Володимир Петраковський заявив, що ДБР з-поміж іншого має розслідувати злочини, пов’язані з фактом вчинення державної зради, хоча колишній співробітник прокуратури мав би знати, що такі справи розслідує Служба безпеки України. Натомість ДБР розслідуватиме усі злочини держслужбовців першої-третьої категорії, окрім корупційних, а також злочини, вчинені посадовими особами НАБУ та НАЗК включно з корупційними, та  військові злочини, окрім розголошення державної таємниці військового характеру. Передусім мова йде про кримінальне переслідування.

Як видно, компетенція ДБР і НАБУ чітко розведена, хоча Петраковський передбачає виникнення спору про підслідність між цими відомствами. На практиці це можливо хіба в тому випадку, якщо слідчі двох органів не зможуть відрізнити корупційний злочин, скажімо, від кримінального. Взагалі слід зауважити, що в інформаційному просторі цілковито безпідставно культивується тема про те, що з появою ДБР функції НАБУ будуть якимось чином обмежені або заблоковані. Наприклад, в новині на сайті «Politeka» від 12 грудня стверджується наступне: «ДБР буде мати серйозні повноваження: розслідування корупції перших осіб держави, а також голів правоохоронних органів. Тобто, ДБР може заблокувати роботу НАБУ, Центру протидії корупції і т.д.». Насправді корупцію перших осіб держави розслідує якраз НАБУ, а Центр протидії корупції – взагалі не є державним органом, що не має функцій ведення слідства, і питання підслідності   на нього взагалі не поширюється.

На тому ж радіоефірі, коментуючи специфіку закону про ДБР, експерт Центру локального самоврядування заявив, що даний профільний акт нічим не гірший за інші подібні закони. Однак це не зовсім так, а точніше – зовсім не так. Цей закон – справжня скринька Пандори як для процесу створення, так і для подальшого функціонування ДБР. Суттєві недоліки має чи не кожна його важлива стаття – від засад діяльності (ст. 3) до визначення завдань (ст. 5) та відбору керівництва Конкурсною комісією (ст. 11) і т.д. Слід сказати, що від початку Державне бюро розслідувань задумувалося як орган з широкими правоохоронними функціями, що надавало його порівнянню з американським ФБР більшої правдоподібності. Зокрема, з-поміж іншого на Бюро покладалися завдання щодо запобігання злочинам катування, жорстокого і нелюдського поводження, вчинюваних працівниками правоохоронних органів, детективами НАБУ, СБУ, органів внутрішніх справ та прокурорами. Але депутати чомусь вирішили, що цих повноважень ДБР буде забагато і значно урізали підслідність останнього, ухваливши чинну на сьогодні редакцію закону. Однією з головних вад діючої версії документа є наявність непоіменованих підрозділів у структурі ДБР та невизначеність процедури конкурсного відбору керівників усіх підрозділів, в тому числі непрофільних. Інакше кажучи, якщо виходити з нинішньої редакції закону, то Конкурсна комісія, яка сьогодні обирає директора Бюро та двох його заступників, повинна буде відбирати ще й очільників всіх інших підрозділів, аж до головного бухгалтера і керівника піар-відділу. А при такому розкладі ДБР укомплектують кадрами щонайменше за кілька років, відтак, і запрацює воно не раніше. Тому саме профільний закон, а не вигадані змови й конспіративні плани, є наразі головною загрозою для ДБР.

Нарешті, козир усіх скептиків – буцімто нелегітимність Конкурсної комісії з відбору керівництва ДБР. Про це не висловлювався хіба що лінивий, зокрема, крім згаданого вище Володимира Петраковського, фактично повторювали одне одного екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак, народні депутати Мустафа Найєм, Віктор Чумак та ін.. Річ у тім, що двоє членів Комісії – Іван Стойко (радник міністра внутрішніх справ Авакова) та Владислав Бухарєв (нардеп фракції «Батьківщина») – не підтвердили наявність дипломів про вищу юридичну освіту, що є порушенням вимог закону про ДБР. Виходячи з цього, як переконують згадані діячі та їх однодумці, рішення комісії в майбутньому можуть бути оскаржені в суді, що загрожує блокуванню роботи Держбюро в цілому. Але насправді це не так.

Вкотре доводиться звернутися до статті 11 Закону «Про Державне бюро розслідувань», де сказано: конкурсна комісія вважається повноважною у разі затвердження в її складі не менше 6 осіб, а рішення є легітимним, якщо за нього голосують не менше 5 членів. Всього в комісії 9 осіб. Виходить, що якби двоє чи навіть троє членів комісії дійсно б не мали дипломів про освіту чи не відповідали якимось іншим вимогам, конкурсна комісія все одно була б легітимною відповідно до законодавства. І жодних підстав оскаржувати її рішення в такому разі не відшукає ніякий суд.

Натомість цілком реально і необхідно вирішити принаймні дві проблеми: 1) вивести зі складу комісії членів, які не відповідають формальним вимогам Закону та 2) з’ясувати, хто і, головне, з якою метою делегував  їх до складу комісії. Адже за такими діями може стояти умисел дискредитації як самої комісії, так і всього ДБР.

Також незрозумілими та голослівними є твердження щодо окремих претендентів на посади очільників ДБР. Так, Петраковський заявляє, що «громадськість не підтримувала нікого. Єдиний, до кого не було зауважень, - адвокат Небесної Сотні Титич, якого відсіяли ще на першій співбесіді». Ця теза – цілковито беззмістовна. Що значить «не було зауважень»? Де аналіз професійних та особистих якостей кандидата, порівняння його з іншими претендентами, де критерії оцінки, за якими до когось зауваження є, а до когось – немає? Без всього цього маємо лише суб’єктивну, нічим не обґрунтовану думку, яку намагаються подати як позицію громадськості. Понад те, говорячи про відсутність зауважень до Титича, експерт, вочевидь, свідомо замовчує той факт, що на момент проведення співбесіди згаданий кандидат вже був обраний членом Вищої ради доброчесності, що виключало можливість його призначення на посади в ДБР. Як замовчуються й заяви самого Титича про те, що його участь у конкурсі була «не справжньою», а спрямованою на дискредитацію процесу відбору в інтересах іншої особи, в саме Сергія Горбатюка, щодо якого були об’єктивні проблеми невідповідності критеріям (Горбатюк намагався переконати комісію і суд в тому, що керівництво слідчими групами є тим самим, що й перебування на керівних посадах). Якщо громадскість сама вдається до маніпуляцій та введення в оману, вона не тільки втрачає авторитет, але і право на моралізаторство.

Цей фактчекінг можна продовжувати як завгодно довго, бо некомпетентних заяв і маніпулятивних аргументів у темі про ДБР стає дедалі більше. Але й кількох прикладів достатньо, щоб показати, на якому рівні в Україні ведеться дискусія про Державне бюро розслідувань. Зрештою, така ситуація є симптоматичною і викриває причини повільного просування реформ в усіх сферах. У нас всі добре розбираються на підкилимних політичних баталіях, кулуарних інтригах і авантюрах, але мало хто утруднює себе професійним підходом до будь-якої окремої справи. Тож не слід дивуватися тому, що нав'язуваний численними "експертами" обивательський підхід до реформування країни дає цілком відповідні результати. 

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.