До написання цієї статті спонукала подія, яка на
превеликий жаль не була широко висвітлена у засобах масової інформації на
належному рівні. Мова йде про конференцію Ялтинської Європейської Стратегії
(YES, Yalta European Strategy), що відбулась у Києві 15-17 вересня.
Показовим для XIII зустрічі стало те, що вперше
вона відбулась не в Лівадійському палаці в Ялті, а у Мистецькому арсеналі у
Києві. Це дуже суттєва відмінність. Чи
можливо, що причиною цього факту стало те, що влада України не слухала виступи
учасників?
Цінність таких зустрічей
полягає в тому, що люди, котрі у своїх країнах очолювали (переважна більшість)
або очолюють Уряди, міністерства та відомства разом з науковцями та
промисловцями-практиками мають нагоду обмінятись думками щодо поточних світових
проблем та способів їх вирішення.
Цей дискусійний майданчик
цінний за двома причинами: він дає можливість почути різні думки розумних і
досвідчених людей і друге – він надає постійно діючу індульгенцію його
організатору, котрий на відміну від своїх колег-олігархів став недоторканим.
Розумний і мудрий хід.
Цьогорічна зустріч цікава тим,
що відбувається у рік виборів у США та Європі в результаті яких політичний
ландшафт буде масштабно змінено. Мова йде про перемогу тих політичних сил,
котрих сьогодні називають щонайменше євроскептиками. Така зміна матиме прямий
вплив на Україну. Прогнози - невтішні. Більшість з прогнозованих переможців
дивляться на стосунки Європи і України «трошки інакше», аніж сьогоднішні «друзі
України». Їх по різному можна називати, але вони називають себе «реалістами і
прагматиками».
Одним з таких виступаючих був П'єр
Лелуш (колишній міністр у справах Європи та з питань зовнішньої політики
Франції). Тобто, ця людина знає не тільки настрої у Франції (мова не про владу,
а про людей), він знає механізми роботи цієї влади. Слід також сказати, що
вважати Лелуша «козачком засланим» не варто. 13 років тому під час Помаранчевої
революції він був єдиним французьким політиком, який був на Майдані
Незалежності. Єдиним! Отже, Україна йому небайдужа. Для нього важлива ідея
національного суверенітету і незалежності.
20 вересня він мав слово в
рамках XIII зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії. Приблизна суть його
промови полягала у відповіді на питання «Чому Франція скасує санкції проти РФ в
2017 році».
В тому, що це відбудеться не
тільки у Франції – у мене сумнівів немає. Але за однієї умови – якщо Україна і
надалі продовжить вести сьогоднішню політику в Європі і не почне діяти виходячи
з реальності, а не з фантазій, міфів і казок.
Лелуш: «Ми бачимо охоплений
полум’ям Близький Схід; ми бачимо мільйон вісімсот тисяч мігрантів торік і
майже шістсот тисяч вже цього року; ми бачимо, що Європа, світовий лад
завалюється, і не тільки Близький Схід, а й Шенгенська зона, і Європа в цілому;
ми бачимо проблему тероризму – за рік у Франції було вбито 280 людей, 800
були поранені.
А отже, наш пріоритет номер
один – це залагодити справи на Близькому Сході. Це місце, де карта змінюється,
де країни зникають. Пані та панове, я перепрошую, але якщо треба залагодити
справи на Близькому Сході, це треба робити за допомогою Росії, а не всупереч
їй. Найкращий доказ цьому – і ми бачили його в останні 2-3 роки – це те, що ви
не можете будувати зовнішню політику, видаючи бажане за дійсне, або на
розділенні світу на поганих та хороших.»
Коротко і ясно. Українська
дипломатія, на превеликий жаль користується сьогоденними моментами, а часом
просто швидкоплинними миттєвостями. Найпростіший приклад – неймовірна дружба з
Турцією Ердогана до початки його дружби з Росією. Спочатку наш «друг» говорив
про анексію та кримських татар. Чи почули ви потім хоч одну заяву «друга»
стосовно порушень прав людини і кримських татар потім? Питання риторичне. Більше
того – присутній на цій конференції віце-прем'єр-міністр
Туреччини Мехмет Шимшек заявив про готовність його країни підписати з Україною
угоду про вільну торгівлю найближчим часом. Російських туристів повернули,
відновлюють торгівельний баланс, забули про «клятву» кримським татарам,
вибачились за дітак і … підписують з Україною ЗВТ. Що рухає Турцією? Виключно національні
інтереси. Більше нічого!
Нам бракує аналітики і вміння
бачити хоча б на один крок вперед.
Лелуш правий – ми ділимо світ
на хороших і поганих по відношенню виключно до нас самих. Дуже українська
позиція, котра немає нічого спільного зі стратегією держави на міжнародній
арені і тим більше з дипломатією.
Настрої Лелуша не унікальні.
Вони відображають ті процеси, котрі сьогодні відбуваються в Європі. І не варто
називати настрої громадян суверенних держав «ізоляціонізмом», «анти
американізмом» і взагалі – «зрадою європейських цінностей». Народи цих країн
створили ці цінності і це їх суверенне право змінити або адаптувати їх до
реалій сьогодення. Так само народи цих країн об’єднались у Євросоюз і це їх
виключне право – зберігати цю єдність чи ні. Україна тут не суддя!
Виступ Президента Порошенка
показовий у цьому плані. Спочатку він підтвердив, що невигідні Україні процеси
справді мають місце у Європі, сказавши : «Після виборів у ключових європейських
столицях цілком може з’явитися принципово нова Європа. Наступні місяці стануть
"моментами істини" для Заходу.»
Різниця у поглядах полягає у
тому, що європейськи політики вважають це за реальність і розробляють плани
життя і розвитку в цій реальності, а Український лідер : «Та я не сприймаю
такого майбутнього (реальності)… І тому я сподіваюся, що європейські лідери
також лишатимуться оптимістами та будуть захищати Європу.» Тут Петро
Олексійович абсолютно правий у своїх сподіваннях – «європейські лідери справді
будуть захищати національні інтереси своїх країн». Як Турція. Це не сподівання
– це факт.
І тут постає питання – чи
готова Україна до такої реальності? Чи розробляємо ми план життя в умовах
агресії і такої реальності. Чи ми її просто «не сприймаємо» і знову вдамося до
старого методу редагування списку «друзів»?
Судячи з усього – або ми
сподіваємось на «чудо», або на те, що основний противник Росії США «надавить»
на нові уряди Європи. Про «чудо» говорити не буду, бо за всю історію людства це
вдалось тільки одній особі. А ось про «надавить» говорити теж не доводиться,
так як стосунки європейських країн та США далекі від гармонії і
взаєморозуміння. Проте, суть не в цьому – створюються нові реалії міжнародної
політики і Україна мусить мати стратегію життя у цій реальності, а не просто
«не сприймаю я таку реальність».
Посол України в Австрії (Олександр Щерба): «Репутація
нашої країни гірша, ніж Україна є насправді», «Ми говоримо про феномен нового
європейського цинізму. Не австрійського, а європейського. Звісно, виборці не
вважають себе циніками. Вони вважають себе прагматиками», «теза "сьогодні
ми потрапили під агресію, а завтра будете ви" – не сприймається. Тому що
австрійці чітко знають, що "завтра вони не будуть". Аргументи, які ми
звикли наводити, не є хибними, вони правильні. Але треба бути готовими, що у відповідь
ти побачиш порожні очі».
Посол України у Франції (Олег Шамшура) : «На
жаль, у Франції значна частина представників правого спектру займають досить
несприятливу для України позицію. Саме вони дуже чутливо ставляться до
російських інтересів і хочуть повернутися до business as usual (бізнес як
завжди) у відносинах з Росією. Більша частина правого політичного спектру
поділяє ці погляди. На нас очікує досить складний період».
Можна привести ще багато цитат
наших послів за кордоном, які тверезо мислять реальністю, а не сприйняттям чи
не сприйняттям. Питання залишається –
якщо посли і політики відкрито говорять про нову реальність, де робота України
по адаптації до такої реальності, чи ми сподіваємось стати ще одним штатом США,
а всіх інших викреслити зі списку «друзів»? А якщо у США оберуть важко хворого
кандидата, хоча Америка хворих Президентів не любить і не обирає, що тоді? Чому
наш Президент не зустрівся з обома кандидатами? Бо у нас все навпаки – спочатку
ми створюємо образ кандидата-зрадника і друга нашого ворога, а потім
намагаємось з ним зустрітись. Цілком розумію відсутність реакції на таку
пропозицію штабу одного з кандидатів. Чому він повинен зустрічатись з
керівником країни, яка наперед створила йому імідж демона. Так не буває!
Підтвердженням «відірваності»
від реальності можна вважати виступ другого Президента України, а головне –
керівника делегації у Мінську. Він зокрема сказав: "Ви, напевно, стежите
за європейською пресою. Там щось є про Україну?... Там про Україну нічого
немає, як ніби тут нічого не відбувається. Ми там не присутні в інформаційному
просторі на сьогоднішній день". За словами Кучми, «спочатку поговорили про
Крим, потім трохи про Донбас і забули. Тому що пересічного європейця не
цікавить, що тут відбувається. Вони турбуються, щоб у них в своїй кишені було
нормально", - додав він. На думку Кучми, проблема полягає в тому, що
"ми погано працюємо в міжнародному просторі". Повністю погоджуюсь з
Леонідом Даниловичем, але до кого це питання – до бійців на фронті, до бабусі,
котра платить непомірні комунальні платежі, до людей в яких вчора віджали
бізнес, до Савіка Шустера? До кого питання? Може це питання до профільного міністерства,
де навіть є сектор з «ситуативного аналізу та прогнозування» у складі … 2 осіб.
Знаєте скільки людей (фахових) займаються подібною роботою в одному з посольств
наших «друзів» у Києві? Допишіть 2 нулі…
Лелуш: «Я не знаю, що буде на
французьких виборах наступного літа, але настає час переоцінки. Йдеться не про брак солідарності, а про
реалізм. Я належу до школи реалістів. Я знаю про проблеми Росії, економічні
проблеми, але я також знаю - нам потрібна Росія, щоби впоратися з кількома
великими конфліктами в цілому світі.
І нам не потрібна нова холодна
війна в Європі. Ми не визнаємо анексії Криму Росією. Але реальність полягає в
тому, що і у Вашингтоні, і в Парижі, і в Лондоні ніхто не зважиться на
"нову кримську війну", як це було в 1853 році».
Вкрай прозора і чітка
відповідь про майбутнє. Реальність полягає у тому, що держава Іраїль є начеб-то
«другом» України, незважаючи на анексовані Голланські висоти і Західний берег
річки Йордан. Цікаво, що з приводу такої дружби думають у Сирії та Палестині?
Беручи все це до уваги, а
головне «нову європейську реальність», яка неминуче наступить – нам потрібно
розробити план існування України у цій реальності.
Мені б дуже на хотілося, щоб
коли ця реальність наступить - Україна мала вигляд покинутого і забутого кота,
котрий не зміг адаптуватись до життя у спільному домі.
На черзі цього кота стоятимуть
десятки таких самих, які готові будуть виконувати правила спільного існування.
Це реальність!
Лелуш: «Тут говорять про те,
щоб надати Україні зброю, але я не думаю, що це – проблема! Проблемою України є
внутрішня стабільність і здатність нинішньої влади впроваджувати реформи. А ви
нездатні це зробити. Перепрошую за прямоту, але такою є реальність.
Звичайно, ви не вірите Росії
на Близькому Сході, я їм теж не вірю. Чи вірю я вам? Ні, вам я теж не вірю.
Я вірю своїм національним
інтересам», - завершив Лелуш.
Достойна позиція – національні
інтереси в умовах реального сприйняття змін, а не сприйняття бажаного за
реальність.