СЛАБКІСТЬ ПРОВОКУЄ ВОРОГА НА АГРЕСІЮ

Історичною аксіомою вже стала теза про те, що саме слабкість майбутньої жертви провокує її ворога на агресію.

Цей світ не любить слабких, недалекоглядних і не патріотів по відношенню до самого себе. Якщо ти не любиш землю на якій народився, не вмієш, або не хочеш за себе й неї постояти, то ти, явно, зайвий в цьому світі і тебе чекає доля жертви сильного. Людина не повинна бути малодушною, адже тоді вона й не людина, раз душі недостатньо, мало. Це ж відноситься й до народу та його провідної верстви – еліти.

Чому ж Україна та її еліта поводяться саме як слабка жертва, навіть в умовах неоголошеної агресії? Напевно тому, що хтось в Україні все ще надіється домовитись з агресором, але ж агресор визнає тільки силу, особливо силу асиметричну, коли отримує потужного удару з того боку, з якого не чекав і тими засобами боротьби на які не звертав особливої уваги.

Так, наявність російських фінансових установ у воюючій Україні – це ознака нашої слабкості. Бо з ким ми тоді воюємо на Сході, й хто анексував наш Крим? Чому агресор по сьогоднішній день не заплатив за свою підлу агресію хоча б своїми фінансовими установами, разом з їх активами в Україні? Зрозуміло, що попередньо треба було б вивести свої фінансові активи із країни агресора.

Хіба не актом слабкості є щоденні повідомлення державних ЗМІ про чергові обстріли, бої з метою розвідки російським агресором на Сході Донбасу й наші чергові втрати загиблими та пораненими? Де щоденна інформація про втрати ворога від адекватної нашої відповіді на його провокативні дії? Де повідомлення про успішні дії наших партизан на захопленій ворогом нашій землі? Чому по сьогоднішній день не підірвано телевежі в Донецьку та Луганську й не отримано таким чином інформаційно-психологічної переваги над противником? Чому треба аж два роки в умовах сучасної інформаційної війни, щоб приступити до конкретних робіт з відновлення телевежі на горі Карачун? Вже сам Президент України не витримав і віддав розпорядження скоротити термін будівництва телевежі.

Україна – сильна держава, а українці відважний народ і нам не личить бути слабкими, адже це загрожує самому факту нашого існування на землі. Чому ж тоді у нас все ще слабка духом еліта? Та тому, що не ми її напряму обираємо. Її нам формує й підсовує наш головний внутрішній ворог –  неукраїнський олігархат. Ось де собака зарита. Вуха олігархів ростуть чи не з кожної нашої стратегічної проблеми.

Наша еліта у своїй більшості – про олігархічна, саме тому президент П. Порошенко оголосив державний курс на деолігархізації й демонополізацію, адже олігархія тяжіє до монополізму і для неї ідеалом є слабка держава з одуреним й неконсолідованим народом. Українці в сьогоднішніх історичних умовах не можуть дозволити собі таку розкіш як слабкість, розхолодженність, апатичність. Тільки єднання патріотично налаштованих українців з активною життєвою позицією є запорукою наших перемог на внутрішньому й зовнішньому фронтах заради збереження миру. І нехай наші недруги скриплять зубами й кусають собі лікті, бачачи як ми їх перемагаємо і впевнено крокуємо у своє європейське майбутнє.