СКАЖІМО ВСЮ ПРАВДУ

Путін приватизував собі право на Перемогу, якось ляпнувши, що Росія і без України отримала б її.

Та правдиві цифри і факти говорять про абсолютно протилежне. Загалом до Червоної армії у 1941 – 1945 роках було мобілізовано 30 мільйонів громадян СРСР, Німеччина ж змогла мобілізувати тільки 16 мільйонів осіб. Тобто, Німеччині треба було воювати вмінням, а не числом. Сталін міг і воював тільки числом, він навіть розмінування проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни Жуков. Тому не випадково, що Радянський Союз у роки війни втратив понад 16 мільйонів солдатів та офіцерів, з яких близько 4 мільйони були вихідцями з України. До рідних домівок інвалідами повернулися 1,7 мільйона українців. Це неповна українська ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення, промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною. За додатковими даними тільки на території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 мільйона мирних жителів, понад 2,2 мільйона вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з переписом населення 1941 року в українській РСР проживало 41,7 млн. осіб, а наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України поменшало на більш як 14 мільйонів. Значить, не всі жертви цієї війни ще пораховано. Окрім людських, були й матеріальні втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів, близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 тисяч лікарень та інших медичних установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР. До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так званий достроковий призив юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових військкоматів. За мужність, виявлену в боях, 2,5 мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 - удостоєні звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі. Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів. Ставлення сталінської влади до українців було явно упередженим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх часто, ще не переодягнених у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки одиниці повертались з такого «бою». Так Сталін нищив генофонд української нації. Фашисти також нищили наш генофонд безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині – 149. Саме українець Олексій Берест очолив групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завидки до геройського вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі вже скінчилася, війська 2-го українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні. Так, що в святий для всіх День Перемоги скажіть правду своєму народові про істинну роль України і українців у Другій світовій війні, пане Путін, а не брешіть як завжди брешете!