Чому влада мовчить про зустріч Франциска і Кирила?

ЗАЯВА РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ ОЛЕГА ЛЯШКА ЩОДО ЗУСТРІЧІ ПАПИ РИМСЬКОГО ФРАНЦИСКА І ПАТРІАРХА МОСКОВСЬКОГО КИРИЛА (ГУНДЯЄВА)

Слава Ісусу Христу!

"Бо не можете пити чаші
Господньої та чаші демонської;
не можете бути спільниками
Господнього столу й столу
демонського".
1 Коринф.10:21

З жалем ми констатуємо, що підписана у Гавані Папою Римським Франциском і російським патріархом Кирилом спільна Декларація стала продовженням реалізації ганебної методології "мінських домовленостей", коли Захід вирішує свої проблеми з Москвою на базі принципових поступок за рахунок України. Тільки на цей раз у міжнародній церковно-конфесійній сфері.

Безсумнівно, що Декларація глав Папського престолу і РПЦ узгоджувалася заздалегідь, а її положення були предметом тривалих церковно-дипломатичних переговорів, а радше - банальных торгів. Відомо також, що саме російська церква багато років зривала домовленість про зустріч Папи Римського та московського патріарха, висуваючи по-суті своїй політичні умови та вимоги, передусім щодо «української проблематики».

Адже Москва має давню традицію використання церкви у зовнішній політиці та у впливі на міжнародні та міжцерковні процеси. Тож кремлівські політики та посол Росії при Ватикані навіть не приховують політичних мотивів цієї зустрічі, спрямованої на покращення міжнародного іміджу Росії та просування російських ідеологем у міжцерковному діалозі.

Що ж зрештою отримали московська церква та кремлівська дипломатія, провівши цю «історичну» зустріч?
Три пункти Декларації – 25, 26 і 27 безпосередньо стосуються українських питань. Усі вони сформульовані так, що інтерпретують проблеми у суто московському світлі і повторюють кліше російської пропаганди.

Так, збройна агресія Кремля проти України, що засуджена цивілізованим світом та призвела до міжнародних санкцій проти Росії, подається у Декларації як начебто внутрішнє «протистояння на Україні», тобто як громадянська війна. А «сторони конфлікту» закликаються до «діяльної миротворчості». Але не бачити, що один з двох підписантів Декларації, патріарх Кирил, і є справжньою стороною конфлікту як ідеолог «русского міра» та духовний натхненник неоголошеної війни з Україною, може лише сліпець або дуже наївна людина.

Проблема подолання розколу православ’я в Україні трактується в Декларації в московській парадигмі об’єднання на базі «існуючих канонічних норм», що заперечує саме право на існування незалежної української церкви. Адже, як трактує канонічність імперська московська церква - ми добре знаємо.

Декларація несподівано відкидає історичний досвід світових уніатських церков та фактично засуджує унію як засіб об’єднання християн. Вона по-суті посягає на свободу віросповідання громадян, принижує мільйони українських греко-католиків і спрямована на гальмування розвитку Української греко-католицької церкви. Така капітуляція Риму перед Москвою є безпрецедентною.

Ми глибоко поважаємо право на свободу совісті громадян. Водночас, ми всіляко підтримуємо створення Єдиної Помісної Церкви в Україні на базі єдності усіх церков київської традиції Володимирового хрещення.

Закордонні релігійні центри наразі яскраво продемонстрували, що для них українські віруючі є чужими і слугують лише об’єктом у їхніх геополітичних іграх та інтересах. Настав час єднатись навколо власного тисячолітнього духовно-історичного центру Русі-України – Києва. Це ключове питання як повноцінного духовного буття української нації, так і державно-національної безпеки. Ні Москва, ні Рим не повинні керувати церквою в Україні, не повинні домовлятися про поділ України на сфери конфесійних впливів за спинами українських віруючих та вирішувати власні питання за український рахунок.

Ми з пошаною ставимося до Папи Римського і сподіваємося, що з допомогою Всевишнього він почує прагнення мільйонів українських віруючих й підтримає їх на тернистому шляху до духовної самостійності.

Ми звертаємося до української влади із закликом припинити ховати голову у пісок та віддавати церковну політику на відкуп закордонним релігійним центрам, за якими стоять чужі інтереси. Влада має всебічно сприяти примиренню і порозумінню українських християн, подоланню розколів і розбрату та їх подальшому добровільному об’єднанню в Єдиній Помісній Українській Церкві з власним незалежним духовним центром у Києві.

"До чужого ярма не впрягайтеся..."
2 Коринф. 6:14

З нами Бог і Україна!