Деокупація Криму = піднесення України + активізація кримських українців, татар

Сьогодні українське суспільство сушить голову – як повернути Крим? Стратегії повернення півострова на державному рівні немає.

Панує думка: кримчани прихилятимуться до України, коли бачитимуть, що вона стає успішною європейською країною з реформованою правоохоронною системою, зростаючою економікою та соціальною сферою, децентралізованою системою влади. А Росія навпаки, через міжнародну ізоляцію ставатиме ще більш закритою, корумпованою країною з депресивною економікою. У цьому контексті на одному з телеефірів я казав, що, коли десь на Херсонщині чи Запоріжжі внаслідок інвестицій відкриватимуться підприємства, то кримчанам слід надати можливість там працювати. Тобто запрошувати кримчан в Україну на роботу – це один з елементів повернення півострова додому.
Але економічні чинники то не єдине, на що слід покладатись. Потрібно розвивати ще й політичні. Головний з них це створення української політичної сили в Криму. Бо коли ми задаємось питанням, на кого ж саме спиратись Україні в Криму, то автоматично виникає відповідь – на кримських татар. А як же самі українці?
Останній перепис населення Криму у 2001 році засвідчив, що біля 30% кримчан назвали себе етнічними українцями. Знаємо, що проукраїнські активісти після анексії з Криму виїхали. Але ж хіба там не лишилась частина з них? Хіба не лишилось етнічних українців - симпатиків України?
Отже потрібно почати згуртовувати проукраїнських кримчан у середовища. ФСБ не спить, скажете. Так, але ж навіть у Росії досі є українські організації. Починати творити українську політичну силу в Криму потрібно обережно й поступово. Не порушуючи тамтешніх окупаційних законів. Спочатку гуртуватись навколо суто гуманітарних питань - української мови, культури. Адже українська мова в Криму є однією з офіційних. Крім того підіймати питання розширення зв’язків з материковою Україною, обмінюватись гуманітарними делегаціями.
І хтось з тієї самої материкової України має такі процеси підтримувати. Наприклад, це може бути відділ у структурі РНБО, депутати з відповідних парламентських комітетів, можливо залучення патріотичного бізнесу. Підтримка має бути аналітичною, інформаційною і безумовно фінансовою. Не повинні залишитись без участі у цьому процесі й українські спецслужби.
У разі якщо справа піде успішно то не за горами формування у Криму нового пласту політичних україноцентричних українців і їх політичної сили. Тоді на порядку денному реєстрація партії і її участь у виборах. Безумовно, що російські спецслужби й кримська влада усіляко протидіятимуть цьому сценарію. В такому разі набір інструментів політичної боротьби усім відомий – публічні політичні акції, виступи, заяви, звернення, судові процеси тощо. Позиція України має полягати у чіткій публічній підтримці нової політичної сили. Маємо допомагати у судових процесах (досвід з процесом над Н. Савченко є), продовжувати апелювати до міжнародних інституцій, урядів країн щодо порушення прав кримських українців.
Якщо паралельно до постання української політичної партії у Криму буде ще й активізація кримськотатарського руху, а на материку реформи призведуть до притоку інвестицій та соціально-економічного розвитку то матимемо серйозний шанс переламати ситуацію на свій бік і реалізувати завдання з деокупації Криму, тобто повернення його додому, в Україну.