Моя бабуся у дитинстві казала мені – онуче, ти тільки дивись, ніколи не ведися на заманювання тебе до різних сект - задурять голову, пропадеш, загубиш життя, не врятувати буде тебе від їх впливу...
Моя бабуся у дитинстві казала мені – онуче, ти тільки дивись, ніколи не ведися на заманювання тебе до різних сект. Не слухай сектантів – вони задурять тобі голову, пропадеш ти, важко буде врятувати тебе від їх впливу.
Моя країна сьогодні нагадує одну велику секту, тут просто страшно жити, бо таке враження, ніби перебуваєш у психіатричній лікарні.
По суті, чим найбільш небезпечні різного роду секти? – знищенням у людини критичного мислення, внаслідок чого її охоплює фанатизм найвищого ступеня. При чому відбувається дуже страшна річ – цей фанатизм людина сприймає як почуття найвищої любові до певного об’єкта (вищої сили, країни, угрупування, організації тощо… навіть до іншої людини). Але це скалічена любов, яка нажаль призводить лише страшних наслідків. По-перше, до руйнування особистості самого фанатика, який перетворюється на подобу робота, який запрограмований лише на одне – безапеляційне служіння об’єкту своєї фанатської любові. Про що прекрасно обізнані маніпулятори, які цю всю кашу й заварили - ті, хто й організував секту, хто як павук ловить у свої тенета слабких волею і піддатливих до маніпуляцій. По-друге, як вже не один раз довела історія, фанатська любов, як це не дивно, шкодить й самому об’єкту, який так беззавітно сильно любить фанатик.
Націоналізм в Україні сьогодні - це така ж секта, як, приміром, відоме усім українцям "Посольство Боже". Доречі, їхніх парафіян у тому ж Києві чимало – саме за рахунок них мером став славнозвісний Льоня Космос. Так от націоналізм так само характеризується непримиренністю до інакомислення, виробленням стадного інстинкту, повним підпорядкуванням командам зверху, хворобливим несприйняттям критичних думок. Тільки секти прикриваються словом "Бог", а націоналізм - словом "Батьківщина". І точно так, як секти нічого спільного не мають з традиційними релігіями, хоч і посилаються на Біблію або Коран, націоналізм нічого не має спільного з Батьківщиною і чистою і високою любов’ю до нею.
Мета секти - відвести свого адепта якнайдалі від Бога, підмінивши служіння релігіозним ідеям задоволенням інтересів організаторів секти. Мета націоналізму - відвести свого адепта від Батьківщини, використати його тим чином, що вигідний тій владі, що пропагувала цю ідеологію.
Пам’ятаєте, така була секта у Києві в 90-х – «Біле Братство»? У 93 році його адепти влаштували велику бійню у центрі столиці. Їхній «пророк» - Марія Деві Христос, а в миру просто Марина Цвигун закінчила, наприклад, Інститут Журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченко. При чому професор, який викладає предмети, пов’язані з масовою комунікацією, управлінням масами, формуванням суспільної думки тощо, розповідав, що Марина була однією з найкращих студенток, і звертав увагу, яку силу можуть давати теоретичні знання.Частина друга. Яку користь націоналізм може принести УкраїніЧим відрізняється націоналіст від патріота? В нас сьогодні дуже багато хто плутає ці поняття. Точніше сказати, нас дуже довго привчали - спочатку, що це майже одне й те ж саме, а потім не так давно це трансформувалося у те, що націоналізм є вищим проявом любові до своєї Батьківщини.
З першого погляду навіть важко сказати, що, власне, різнить їх – і там любов і відданість, і там. Мені ще з малих років врізалось у голову, що патріот дуже сильно любить свою країну і землю, а націоналіст при цьому ненавидить інші. Ось я пам’ятаю свої думки тоді, у тій маленькій голові – а яка нормальна людина буде ненавидіти інші країни і народи? Чому? Навіщо? В тебе є своя країна, ото й люби її. Правильні питання я малий ставив. Можливо вони й виглядають наївними, але у своїй суті дуже точні. Не розумів я тоді просто, що ненависть до інших вже є наслідком. А йде вона від різниць світосприйняття у голові патріота і націоналіста.
Перший впевнений у тому, що для того, щоб жити краще, треба змінювати щось усередині. В його картині світу проблеми виникають через власні недоліки, тому вихід – працювати над їх усуненням. Тоді зміниться ставлення оточуючих, навіть тих, чия поведінка на цьому етапі є неприйнятною. А звалювати усю провину на ворога не є ефективним – ворог піде, а проблема залишиться. Націоналіст же завжди має ворогів, які йому нещасному чимось заважають.
Наведу приклад з нашого життя. Патріот не стане звалювати провину за українські внутрішні проблеми на москалів. А зверніть увагу, яка думка в нас розповсюджена у суспільстві – «бідна й нещасна Україна, їй усе життя не давала розвиватися Росія». Висновок націоналіста – ненавиджу москалів, буду боротися з ними. Але тут вже є протиріччя.
Якщо хтось був над тобою, це означає лише те, що він був сильнішим, а ти слабшим. Як ти зможеш його перемогти? Таке диво й може теоретично статися, але якою ціною? Скільки ресурсів країни на це доведеться покласти? Інша справа – конструктивний розвиток. Якщо йти шляхом вдосконалення зсередини, з часом ти доростеш до рівня свого «ворога» (чи того, кого ти вважаєш своїм ворогом) і зможеш ставити йому свої умови. А згодом настане той час, коли він не зможе не погодитися, відчуваючи твою силу. Тільки сила тут – поняття збірне, і являє собою вона не лише «кулаки», а й певний етап духовного розвитку. Ці закони однаково працюють як на рівні взаємовідносин особистостей, так і на рівні суспільств і держав.
Ми живемо у XXI сторіччі. Люди, які війни? Ми вже давно відійшли від типу поведінки печерної людини. Чому я не бачу цього навколо себе? Чому замість того, щоб розвивати науку, освоювати космос, ми витрачаємо час, життя потенційно талановитих людей на ворожнечі? Навіщо це потрібно політикам, зрозуміло. Але ж багато хто з нас, пересічних громадян, підтримує війну зараз, виправдуючи кровопролиття "священною визвольною місією". А чи дійсно воно так є?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.