Децентралізація від чергової Конституційної комісії.
Вчора
відбулося друге засідання Конституційної комісії. Знову постало питання децентралізації. Чи не дивно, що влада сама педалює це питання? Адже політики, котрі отримали суттєві повноваження у політико-правовій системі країни, навряд чи мали б бути зацікавленими, щоб позбутися частини своїх повноважень. Очевидно, що таке загравання з народом є політичний піар, яким вже «розігріли» публіку у цьому питанні і вже є реальна потреба для самої влади дотриматися цієї своєї обіцянки. Особливо, при розумінні форсування даного питання, варто робити поправку на майбутні місцеві вибори 25 жовтня цього року. Саме напередодні виборів, центральна державна влада хоче показати місцевим громадам, що вона готова поділитися частиною своїх повноважень з ними та її представниками, котрих ці громади виберуть. Очевидно ця центральна державна влада розраховує, що навіть при наданні якихось «суперповноважень» з центру на місця (тобто цей популізм), вона отримає представників своєї політичної сили у регіонах та зможе продовжувати через таку «децентралізацію» контролювати та впливати на ситуацію в регіонах.Тільки на сьогодні видається те, що центральна влада хоче у такий спосіб передати владу на місця, щоб особливо нічого суттєвого та важливого їм не передати у кінцевому варіанті. Адже, політики не для того стали центральною владою, щоб її з кимось (на нижчому рівні політичної системи політиками та чиновниками) ділити. Це вже було під час роботи схожих Конституційних комісій при президентові Ющенку та Януковичу.
Тобто, відбувається свого роду загравання з виборцями, від якого відмовитися вже досить не просто, а тому політично необхідно довести цю справу до якогось завершення. Цим завершенням може бути реальне надання широких прав по самоврядуванню місцевим громадам (що для центральної влади не вигідно), або лише надання бутафорних та декоративних «широких» прав місцевому самоврядуванню.
Для здійснення реального самоврядування необхідно мати три складові: правову базу, фінансове забезпечення та політичну волю місцевої еліти для його реалізації. Якщо останнє реалізує місцева політична еліта, перше є чинним з кінця 90-х рр., то з фінансовим забезпеченням волевиявлення місцевої еліти, виникає ряд проблем. Чи не ключовою проблемою у цьому аспекті є нерівномірність розвитку регіонів України та їх фінансового самозабезпечення. Тому, центр виступає чи не єдиним перерозподілювачем загальнонаціональних матеріальних благ. У такому випадку, коли громади не заробляють на свої потреби, а чекають допомоги з центрального бюджету, децентралізація не тільки не корисна, а може бути навіть шкідливою для більшості регіонів України.
Також, недоречно проводити процес децентралізації в умовах фактично воєнного стану, коли необхідно мобілізовувати всі необхідні ресурси для оборони країни та перерозподіляти їх у потрібному напрямку.
Сподіваюсь, що ці речі розуміють і політики-реформатори, котрі активно борються за голоси виборців педалюючи зручну та популярну тему «децентралізації» України в умовах війни. Саме вони загнали себе в патове становище, коли розкрутивши тему «децентралізації» розуміють її неможливість, непотрібність та, навіть, небезпечність в умовах неоголошеної війни, але відмовитись від неї уже не можуть.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.