Зміни до Конституції України та децентралізація

Конституційні зміни щодо децентралізації

На сьогодні активно обговорюється питання змін до чинної Конституції України, яка нібито застаріла і потребує значного коригування до вимог часу. Однією з ключових змін має бути надання широких прав від центру до регіонів, тобто т.зв. «децентралізація». Дана тема сьогодні досить часто обговорюється у ЗМІ. Але варто наголосити, для того, щоб здійснити децентралізацію потрібно чітко визначити, що у її суть вкладають ті, хто педалює це питання. Якщо під децентралізацією розуміти надання прав місцевим громадам та її представникам здійснювати самоврядування в інтересах цих громад згідно чинного законодавства України, а також створення сприятливого матеріально-фінансового забезпечення для реального впровадження цих інтересів у життя – одна дефініція (конструктивна); інша ж полягає у наданні самоврядних прав місцевим громадам та її представникам здійснювати самовизначення (аж до місцевих референдумів щодо визначення свого статусу) та керуватися лише цими рішеннями – деструктивна, оскільки може потенційно порушити територіальну цілісність держави навіть без всеукраїнського референдуму, тим самим порушивши чинну Конституцію України.

Окрім прав, які й так у достатній мірі виписані у чинному законодавстві України, зокрема у Законі України «Про місцеве самоврядування», необхідне ще й матеріальне забезпечення цих прав. Саме фінансова складова містить ключову сутність місцевого самоврядування. При цьому варто враховувати, що більшість регіонів в Україні є дотаційними з центрального бюджету, а тому вони навіть не забезпечують себе усім необхідним. Тому, питання, чи погодиться чинна влада внести зміни до податкового законодавства, а отже і у закон про держбюджет на цей рік, залишається відкритим. Саме залишення частини (аж до 50%) податків на місцях зможе надати місцевому самоврядуванню реальний фінансовий поштовх для його ефективного впровадження.

Частина політичних сил лівого спрямування вважають децентралізацію синонімом федералізації, цим самим видаючи бажане за дійсне. Адже в аспекті федералізації її територіальні суб’єкти отримують суттєву відокремленість, навіть своєрідну автономію від центральної влади, що в умовах неоголошеної війни може призвести до порушення територіальної цілісності ослабленої (у військовому, економічному та політичному плані) держави. Більше того, змінити територіальний устрій держави, згідно Конституції України можна лише на всенародному референдумі, правова база якого відсутня. Так, згідно статті 73 КУ виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Також, згідно розділу 1 («Загальні засади»), статті 2 КУ «Україна є унітарної державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Для внесення змін до даного розділу (відповідно і до цієї статті) є окрема процедура вписана у самій Конституції України. Так, згідно статті 156 КУ, законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.