ті, хто «визволяв» Велику Україну у 1918 р. – прийшли «визволяти» нас і в 1939 р. Краще воювати за свою хату за тисячу кілометрів, аніж за кілометр.
Ситуація у якій опинились студенти під Крутами багато у чому нагадує стан справ у сьогоднішній Україні. 24 р. незалежності нас виховували, що не потрібно буде зі зброєю в руках захищати свою державу. Мовою Шевченка, нас виховували «гречкосіями» та «свинопасами».
Не було кому нас виховувати – прийшлось виховуватись самим. Прийшлось самим шукати відповіді на питання: чому ми повинні воювати за Донбас? Чому наші рідні та близькі віддають своє життя у бою за тисячу кілометрів від своїх домівок?
Історія знає вислів: розуміння минулого – дає можливість розуміти сьогодення. Історія знає правило: нація, яка не хоче платити малу жертву – платитиме велику.
Як яскравий приклад цього – історія Наддніпрянської України минулого століття, коли Грушевський та Винниченко не створили своєї армії, хоча на той час українці складали 1/3 від всієї царської армії. Та й самі солдати почали думати не стільки про державу, як про власну господарку. Як наслідок: ми отримали століття голодоморів та репресій з мільйонними жертвами.
Історія Крут – це не лише історія Наддніпрянщини: ті, хто «визволяв» Велику Україну у 1918 р. – прийшли «визволяти» нас і в 1939 р. Краще воювати за свою хату за тисячу кілометрів, аніж за кілометр.
Війна – це страшно, але чи є інший вихід? Ми повинні дати відсіч ворогу – незважаючи на те, якими ми були б непідготовленими.
Не море несе корабель, а вітер. Невидимі речі набагато важливіші. Сила і честь.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.