Власник сторінки
голова Центру досліджень політичних цінностей
хто опікується потерпілими на Майдані?
Подзвонив щойно Сергій Радченко.
Він лежав 20 днів в комі після побиття 30 листопада на Майдані(рік тому).
25 років, повний сирота, бо батькі загинули в автокатастрофі.
Попросив гроші на квиток до себе додому-у Чоп, Закарпаття.
Звісно, квиток йому я купив.
В той же час, це привід для думок: по-перше, скільки таких потерпілих на Майдані, які не стали депутатами, президентами, прем'єрами, а мали реальні побиття і тепер опинилися без підтримки суспільства?
Скільки їх?
І хто про них пам'ятає?
Про Сергія хоч тоді в газетах писали, а пригадуєте скільки в БСП було молодих хлопців і старших чоловіків з розбитими головами?
Хто ними опікується нині?
Ті, хто стали депутатами, президентами, міністрами про них пам'ятають?
Адже завдяки цим побитим вони стали депутами, президентами, міністрами.
І,друге: а як щодо питання про гідну заробітню платню(якщо Майдан з трибун пафосно називають Революцією Гідності)?
Не можна буде все життя на утриманні, не можна все життя просити гроші на квитки,то чи забезпечені люди(і не лише побиті) гідною зарплатнею на роботі?
А це питання, яке взагалі табуйоване для суспільства.
У нас боряться за що завгодно, лише не за нормальну зарплатню(ну, звісно, окрім кумедного випадку з "молодими депутатами", які замість того,щоб підняти питання про підвищення зарплат для населення, почали каденцію з питання підвищення зарплат для депутатів)?
Молодий чоловік 25 років повинен мати можливість купити собі самостійно квиток на залізницю.
Для цього він повинен мати роботу і належну оплату на цій роботі.
Зрештою, коли-небудь в суспільстві буде розуміння,що владу ми обираємо зокрема і для забезпечення таких базових свобод?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.