РЕШЕНИЕ ПРОБЛЕМ ТРОЕЩИНЫ — РАЗВЕ ЭТО НЕ ВОПРОС ГОСУДАРСТВЕННОГО УРОВНЯ

Кандидат в народные депутаты Анатолий КАРПЕНКО: “РЕШЕНИЕ ПРОБЛЕМ ТРОЕЩИНЫ — РАЗВЕ ЭТО НЕ ВОПРОС ГОСУДАРСТВЕННОГО УРОВНЯ?»

Анатолий Карпенко — человек в Деснянском районе известный. В свое время избирался депутатом районного и городского совета, в мае этого года снова прошел в Киевсовет и возглавил постоянную комиссию по вопросам торговли, предпринимательства и регуляторной политики. Успешный предприниматель с многолетним стажем, руководитель предприятий, которые обеспечивали и обеспечивают рабочими местами тысячи жителей района, сегодня в водовороте общественной жизни — активно включился в предвыборную кампанию как кандидат от Блока Петра Порошенко.

Анатолію Яковичу, що міського рівня стало замало, забираєтеся на вищий щабель? 

А який солдат не мріє стати генералом! (Сміється). А якщо без жартів, то і на міському, і, як ви сказали, на вищому щаблі треба працювати, а не заслуги рахувати. У мене є певний життєвий досвід, є знання, є бажання (хай це й видається банальним) щось корисне зробити для людей, які є моїми земляками. А я ж старожил Деснянського району! Тут починалася моя трудова біографія…
Деякі політики високого рангу, коли заходить мова про конкретні проблеми конкретного району, переводять стрілки на рівень місцевої влади. А от завдання депутатів Верховної Ради, мовляв, більш важливе — займатися проблемами на державному рівні, творити закони.
Ніхто не сперечається, депутат повинен займатися державними справами. Але хіба вирішення проблем одного з найбільших житломасивів столиці — Троєщини, це не справа державного рівня? Чому Деснянський район, багатий на новобудови і розташований в благодатному місці, постає в уяві киян у не надто привабливому світлі? Чому не вирішуються транспортні проблеми, а обіцянки збудувати метро деснянці вже чують не одне десятиліття? Чому немає великих сучасних підприємств, а значить немає й роботи біля дому? Не кажу вже про відсутність нормальних умов для культурного і спортивного розвитку людей, особливо молоді.
А ви що збираєтеся побудувати метро? Так до вас вже не один депутат залишив по собі пам’ять цими обіцянками…
Ні! І не буду в цьому питанні дурити людей. Хоча переконаний, що альтернативи метро для Троєщини немає.  На жаль, це питання “перекочувало” до нас ще з радянських часів і “обросло” вже таким кошторисом (по деяких оцінках до 20 мільярдів гривень), що в найближчі роки для Києва, він непідйомний. Треба чесно про це казати, а не видумувати якісь замінники цьому проекту. І тут мені здається було б доречне втручання на державному рівні. Бо, вибачайте, Троєщинське метро потихеньку перетворюється в “казку про білого бичка”. Причому цю “казочку” троєщинці чули і від тих, хто був при владі, і від тих, хто перебував у опозиції до влади.
Ну якщо від “казочки” відмовитися, то що запропонувати, і бажано не в дуже далекій перспективі?    
Знаєте, я б першим пунктом вирішення транспортної проблеми поставив – створення робочих місць на Троєщині. Треба, як кажуть, лікувати причину хвороби, а не її наслідки. В чому причина нашої проблеми? Її створює щоденна міграція людей на роботу на Правий берег та додому. В цій міграції, за оцінками спеціалістів, бере участь до 70 тисяч мешканців Троєщини! А це десь майже половина активного населення житломасиву. Вирішити питання зайнятості населення у «спальних» районах можна, однак без зацікавлення підприємців щодо створення робочих місць не обійтися. Потрібна серйозна, можливо, навіть на рівні держави, програма створення робочих місць не тільки в Деснянському районі, а й в Дніпровському, Дарницькому районах. І тут від влади вимагається одне-єдине – зацікавлювати інвесторів, щоб вони прийшли на Лівий берег, і не треба заважати їм працювати. Ми вже працюємо над розробкою такої програми залучення інвесторів.  Здійснити її цілком реально за кілька років. Наскільки мені відомо, в Деснянському районі є певні напрацювання по 17 інвестиційних проектах, які можуть забезпечити роботою 20 тисяч людей. Для Троєщини, зокрема, це дуже суттєва цифра. Крім того, що люди отримають роботу недалеко від свого дому, це ще й вирішення економічних питань для міста і району, це наповнення бюджету.
Але, наголошую: держава повинна зацікавити інвесторів, щоб вони прийшли на Троєщину, потрібні певні преференції, прозорі умови конкурсу відбору проектів з європейським підходом…
 Щоб і Київ став європейським містом не тільки за географічними ознаками, а й за духом.
— Коли чую від когось з можновладців, що Київ — європейське місто, то так і хочеться сказати: не треба бажане видавати за дійсність. В європейському місті основна «одиниця» — це громадянин із високими правами, прописаними в міжнародних хартіях. Влада звітує перед громадянами, місто живе за демократичними принципами…
Нам необхідно розвивати місцеве самоврядування, надавати населенню можливість брати участь у реальному управлінні містом. Поки не буде міської політики, а буде лише міська адміністрація, говорити про те, що Київ – європейська столиця, неможна. Кияни повинні впливати на процеси, які відбуваються в місті. Кожен мешканець має визначати, що він хоче бачити біля свого будинку – парк, стадіон чи дитячий майданчик. Тому, коли кажемо про Київ як про європейське місто, слід завжди вкладати в це поняття не тільки форму, а й зміст.
Громада повинна вирішувати, яким буде наше місто. А то чутки про новий Генеральний план ходять владними коридорами, і думки з цього приводу різні висловлюються, однак кияни нічого про нього не відають.
Безумовно, Генеральний план Києва повинен пройти публічне обговорення. Як відомо, кілька останніх років в столиці тривало обговорення Стратегії розвитку Києва, на основі якої влада обіцяла розробити новий Генеральний план розвитку міста до 2025 року (замість чинного нині Генплану, розрахованого до 2020 року). Цей документ начебто вже підготовлений… Як не дивно, ніхто не збирався (і поки що не збирається) обговорювати з киянами конкретику. Напевне, минуле керівництво КМДА сподівалося, що Київрада «проштампує» його за «зачиненими дверима» й подасть сам проект на затвердження до Кабміну. Як пояснюють знаючі люди, прийняттям нового Генплану фактично «закривається» тема наслідків діяльності міської влади за багато років.
Справді, у новому Генплані є чимало сумнівних положень, які безпосередньо стосуються Деснянського району. Наприклад, є принципові відмінності й в будівництві метро на Троєщину. Чинний Генплан передбачає будівництво окремої гілки від Харківського масиву до Троєщини з виходом на «зелену зону», де слід розташувати спортбази з роз-витку водних видів спорту. У проекті нового Генплану метро впирається в промзону, а сама гілка проходить не по вулиці Бальзака, яка набагато ширша, а по проспекту Маяковського. За розрахунками фахівців, це збільшує вартість проекту мінімум удвічі. У цьому випадку його окупити набагато складніше…
Важливо, щоб людина мала не тільки роботу, а ще й комфортні умови для життя. Маю на увазі і медицину, і культурне дозвілля…
— Я завжди казав і кажу: Троєщина і Лісовий масив повинні бути не тільки «спальними» районами, а територією для комфортного проживання людей. І тут все важливо. Візьміть медицину – Деснянський район не має своєї лікарні, пологового будинку. Реформування медичної галузі міста, яке розпочалося у 2011 році, не додало мешканцям району комфорту.
Те ж саме можна сказати й про освіту, зокрема, про змістовний відпочинок підростаючого покоління, щоб захистити його від впливу «вулиці». Гріх нарікати, багато в цьому плані дещо робиться: відкриваються спортивні клуби, проводяться змагання, конкурси та фестивалі. Все це тримається на ентузіастах. Потрібна підтримка і держави, і міста, і бізнесу. Наприклад, свого часу майже при кожному ЖЕКу діяли гуртки технічної творчості для дітей, працювали клуби за інтересами. Зараз цього немає… Будемо щось відроджувати, щось створювати заново.
Тобто, Анатолію Яковичу, будемо турбуватися про тих, хто завтра нам прийде на зміну?
До речі, це і є якраз дуже важлива державна справа. І той, хто, можливо, цього не розуміє, глибоко помиляється. І хай це буде маленький технічний гурток при ЖЕКу чи будинкоуправлінні, створений за допомогою депутата. Але він може виховати майбутнього генерального конструктора чи винахідника! Хіба це не заслуговує на те, щоб сьогодні про це подбав депутат, який начебто має займатися тільки “високими” державними проблемами.
Тому ми і говоримо сьогодні про приземлені речі…
Не про приземлені, а життєво необхідні речі. Тому в моїй програмі як кандидата в народні депутати чільне місце займають пропозиції, чим можна зарадити Деснянському району у вирішенні найболючиших життєвих питань. Щоб тут було комфортно і затишно людям жити, щоб Троєщина для них була справді рідним домом.