Не рий ями іншому, бо сам у неї потрапиш

Перед тим як радіти "забороні КПУ", яку ненавидите, поміркуйте чи не стане це увертюрою процесу, у результаті якого хтось з часом заборонить і те, що ви любите...

Як абсолютна більшість громадян України, що боролися проти злочинного режиму В.Януковича, я, безумовно, волію повного очищення влади від корупціонерів, пройдисвітів, бовдурів та негідників. Більше за це, я хочу лише одного – щоб Україна стала, нарешті, цивілізованою,  демократичною країною, де панує законність, а не політична доцільність. Отже, на моє глибоке переконання "революційна доцільність" очищення владних кабінетів від нечисті у жодному разі не повинна підмінювати собою законність.

На превеликий жаль, замість розбудови демократичних інституцій та наповнення їх реальним змістом – для початку хоча б відновлення реальної незалежності судової гілки влади, нова влада чомусь обмежується лише тим, що нагнітає у суспільстві істерику навколо питань очищення влади, люстрації, заборони діяльності Комуністичної партії України. Більше того, робиться все це настільки невибагливо, некомпетентно й примітивно, що за гаслами "необхідності очищення влади" легко проглядається бажання переможців банально "люстріровать" винятково своїх політичних конкурентів.

У демократичному суспільстві можна не любити комуністів, можна не любити регіоналів, можна не любити бютівців, можна не любити свободівців, але не можна забороняти будь-які політичні партії лише на тій підставі, що комусь не подобається їхня ідеологія, риторика чи голосування у стінах представницьких органів.

Єдиний суб‘єкт, який має право "люстріровать" політиків та політичні партії, – це виборець, який кидаючи бюлетень в урну для голосування, може легко викинути будь-яку партію на смітник історії.

Заборона ж партій, які подобаються нам чи ні, але мають підтримку частини українського суспільства, неприпустима в умовах плюралістичної демократії, адже по суті вона означатиме позбавлення чи обмеження права вільного вибору.

На превеликий жаль, "очищення", у тому вигляді, у якому його, наразі волюють провести "переможці" (які, між іншим, нічим не кращі й не чистіші за тих, від кого хочуть "очистити" владу) відлунює у моїй свідомості "чистками", які, між іншим, були продиктовані не менш шляхетною метою, ніж нашим теперішнім "прагненням побудувати заможне, демократичне, європейське суспільство". Особисто я хотів би раз і назавжди перегорнути трагічні сторінки нашої недавньої історії, сповнені всілякими "полюваннями на відьом".

І насамкінець, якщо ми насправді хочемо жити у цивілізованому, демократичному, плюралістичному суспільстві, де наші права будуть поважатися та захищатися, нам доведеться навчитися керуватися гаслом Вольтера: "Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я ладен віддати своє життя".