хлопці б'ються за Україну і потребують нашої підтримки.
"Айдар".
Описати те ,що побачив не вдасться.
І довго, та і слова не передають емоцій.
Ми були на обох базах "Айдару": і тій,що під Старобільськом, і на тій, що в Щасті-безпосередньо у прифронтовій смузі.
В "Айдарі" багато старих знайомих: кого знаю ще зі "Студентської революції на граніті"(привіт, Євгене!:)), кого з Майдану, кого з українського Криму(Тимуре, вітання!:)), а хто і вже рідної Городенківщини(Андрію, це про тебе :)).
З комбатом був знайомий ще в Києві, а з "Батєю" познайомився вже безпосередньо на місці.
Хлопці з усієї України.
Багато місцевих.
Це я пишу для тих,хто вважає,що за Україну бореться лише Захід і Центр.
Ні, там є хлопці і чолов'яги у віці і з Луганщини, і з Донеччини.
Російськомовні.
Але б'ються рішуче.
Один вояк з Луганщини показував, що як оберіг носить з собою лист від незнайомої дівчинки з Тернополя(Ангеліни) з словами підтримки.
Цей оберіг його щоденно підтримує.
А на стіні в казармі в Щасті розвішені листи від інших дітей.
Хтось вважає такі речі дрібницями, а вони насправді підіймають бойовий дух і створюють відчуття підтримки.
Саме для цього я їздив не один , а разом з митцями("Остання барикада") і друзями.
І Анжеліка Рудницька і Артем Полежака подарували бійцям Айдару хвилини розради.
Дякую друзі, за те,що погодилися поїхати.
Іване,дякую,ти справжній Сталкер:).
Пане В'ячеславе,без Вас "Барикада" б не виступила:).
До речі, в Щасті це були перші митці.
Перші але не останні.
Бо зараз українські митці намагаються прориватися до наших військовиків для їхньої підтрикми.
Найбільш безбашені доїжджають і до прифронтової смуги.
В Старобільськ пілся нас приїхали наприклад Валерій Гладунець, Тарас Компаніченко з "Хореєй козацькою"(молодці, хлопці!).
Щодо Анжеліки Рудницької-це окрема тема.
Вона не лише чудовий друг і професійний митець.
Там в батальйоні "Айдар" загинув її дядя.
Підірвав себе гранатою,щоб затримати російських гадів.
Він прикривав відхід і захистив 10 айдарівців, які зуміли вирватися завдяки йому.
Я обіцяв "Баті",що підготую подання на нього на Героя України...
Моторошні історії не переповідатиму.
Головне, повірте,що "Айдар"-це герої.
Які б'ються за Україну.
Яким дуже важко.
Бо у них вороги -не лише всі російські терористи, але, на жаль, і дехто в українськіх вищих ешелонах влади.
Тож айдарівці потребують нашої підтримки.
Давайте цю підтримку забезпечимо!
Ще щодо позитиву: Сватове і Старобільськ справили враження абсолютно української патріотичної місцини.
Часто вживають українську народну мову(яку постійно несправедливо ганять як "суржик".
Я ж постійно кажу: "краще суржик, аніж російська!".
Але це окрема тема).
У патріотичних футболках.
З патріотичними стрічками.
Старобільськ абсолютно нагадав Гуляйполе.
І навіть свій пам'ятник Махнові у них теж є:).
Містечко "Щастя" , на жаль,дослідити ми так не змогли,бо це вже була прифронтова смуга.
Але підтримку айдарівців місцевими мешканцями Щастя перевірили на собі.:)
P.S. Все не описати.
Називатиму лише тих,хто дозволив себе називати.
Фото виставлятиму лише з тими,хто довзолив це робити.
Кожного разу я спеціально перепитував.
"Айдарівці"-на реальній передовій, і небезпека у їхніх родин теж реальна.
Хлопці,повертайтеся живими! І ще обов'язково побачимося!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.