Після 23 років корупції та розвалу, українська армія раптово стала надзвичайно потрібна державі. Реальна військова загроза суверенітету та територіальній цілісності України поставило питання руба.

Все ж, людині, яка хоче обороняти країну, сьогодні є куди піти. Нові підрозділи, які в основному складаються з добровольців, в короткий термін підсилили бойову міць українських військ. Отже, невеликий екскурс по новостворених військових формуваннях:

1.Національна гвардія України – створена в березні за відповідним Законом. Комплектувалась на основі внутрішніх військ та Самооборони Майдану. Чисельність нацгвардійців за законом – до 60 тисяч. Нацгвардія – не армія, і підпорядковується Міністерству внутрішніх справ. Але через її активну участь в АТО та відверто військові функції ми не можемо оминути її увагою в статті. Безпосередньо для війни на Сході сьогодні створено 4 батальйони оперативного реагування Нацгвардії (БОП НГУ), серед них і широковідомий «Донбас».

2.Батальйон «Донбас» (кількість 650-800 вояків) - формально є частиною Національної гвардії, але має свою специфіку. По-перше, має дуже харизматичного командира з потенційними політичними амбіціями – під псевдо Семен Семенченко. По-друге, формувався він як абсолютно автономне формування, «партизанський загін» із мешканців Донбасу та інших патріотично налаштованих українців, які готові захищати свою країну зі зброєю. По-третє, «Донбас» став зразком для формування інших добровольчих батальйонів – як у підпорядкуванні Міноборони, так і в структурі Міністерства внутрішніх справ. Під управління Нацгвардії Семенченко перейшов для покращення координації та постачання.

3.Батальйони територіальної оборони. Їх створення передбачено Законом про оборону України. Хоча він був прийнятий ще на зорі незалежності 6 грудня 1991 року, проте деякі положення ввели в дію лише в 2014 році. Батальйони територіальної оборони комплектуються добровольцями та мобілізованими, фінансуються з місцевих бюджетів і підпорядковуються Міністерству обороні України. В зоні АТО на передовій під Луганськом воює лише «Айдар». Решта створені на випадок повномасштабної російської агресії. Сподіваємось, вони ніколи не будуть використані за прямим призначенням.

4.Спецпідрозділи охорони громадського порядку в Україні. Їх не варто плутати з батальйонами тероборони. 30 спецпідрозділів створюються в структурі Міністерства внутрішніх справ і є фактично «гіпервоєнізованою» міліцією. Безпосередньо в АТО сьогодні беруть участь «Луганськ-1», «Київщина», «Артемівськ», «Азов», «Миколаїв», «Шторм», «Київ-1», «Слобожанщина», «Харків-1», «Харків-2», «Дніпро-1», «Чернігів». Їхні функції різні – від прямої зачистки міст від терористів («Азов» у Маріуполі) до забезпечення громадського порядку на звільнених територіях.

Українська армія буде якісно розширятись і надалі. За заявою тодішнього в.о. Міноборони Михайла Коваля від 18 червня, скоро в Збройних Силах з’явиться  новий підрозділ (чи-то вид військ) – Сили спеціальних операцій. Подібні війська є в багатьох європейських країнах, в США, Росії, Ізраїлі. Україні. Їх завдання – боротись з терористами та партизанами, здійснювати диверсії та протидіяти їм, вести розвідувальну діяльність. Для української армії такі війська будуть надзвичайно потрібні – навряд чи російська підривна діяльність закінчиться після відновлення миру на Донбасі і взагалі, нам ще Крим звільняти. 

Нова тактика

Українська армія ніколи не воювала. Більше того, видатні теоретики українського Генштабу вирішили – і воювати ніколи не буде. А «східний напрямок» взагалі ніколи не визначався як загрозливий для України. Під такий пацифізм армію розкрадали, роздягали і залучали до будівництва дач генералам. Ні про яку тактику ведення сучасного бою не йшло мови – офіцери навчались за підручниками із радянським підходом до військових дій. Крихти військового досвіду українські солдати та офіцери могли отримати лише на міжнародних військових навчаннях та в ході миротворчих операцій – в Іраку, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Косово, Боснії.

АТО стало холодним душем для всіх «паркетних генералів». Незнання і невміння сьогодні приводить до значних людських жертв. На жаль, нова тактика і стратегія ведення війни зараз пишеться кров’ю на Сході України. Шляхом успіхів і помилок Збройні сили накопичують неоціненний досвід і запас тактичних навичок, на яких хочеться зупинитись детальніше:

-Війна в містах – якщо українську армію готували до якоїсь війни, то вже точно до традиційної – проти чітко встановленого ворога та скупчень його живої сили, бронетехніки. Необхідність вести війну на власній території, в містах, серед великої кількості цивільного населення змінила тактику бою. Українська армія не обстрілює міста – лише окремі промислові райони, в яких базуються терористи. Широко і з перемінним успіхом використовується тактика оточення – відрізання терористів від постачання та шляхів відступу.

-Нічні бої – солдати змушені вчитись воювати вночі як з спеціальними пристроями (тепловізорами), так і без них. Ключ – максимальна увага на блокпостах, несення бойової варти, масштабна розвідувальна діяльність.

-Фортифікація та маскування - розміщення підрозділів АТО в чистому полі з ігноруванням всіх правил маскування дало свої жахливі результати – наприклад, під час обстрілу «Градами» під Зеленопіллям загинуло щонайменше 23 бійців, поранено до 100. Там, де війська, навіть повністю виснажені, правильно окопуються, укріплюються та маскуються – втрати серед особового складу мінімальні.

-Саперні роботи. При відступі терористи полюблять мінувати все на своєму шляху. Неоціненний, але небезпечний досвід отримують сапери. Про ефективність українських саперів може говорити один факт – за тиждень у Слов’янську було знешкоджено більше 2000 вибухових пристроїв.

-Інформаційна війна. Кожне силове відомство тепер звертає більше уваги на своєчасне надання інформації про хід бойових дій та чергові злочини терористів. Прес-офіцери та речники різних відомств стали не тільки джерелом новин для закордонної преси, а і opinion-leaders. Серед них варто виділити радника Міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, прес-офіцерів АТО Владислава Селезньова та Олексія Дмитрашківського, голову прес-служби Нацгвардії Юрія Стеця, речника РНБО Андрія Лисенка.

Нова амуніція

За останні місяці Збройні сили та інші формування, які беруть участь в АТО, отримали велику кількість новітньої амуніції, техніки, зброї та іншого спорядження. Причому зберігається великий дисбаланс між підрозділами – якщо деяким не вистачає банальних бронежилетів, то інші споряджені за стандартами спецназу американської армії. Це пов’язано з гібридною системою постачання, на якій ми зупинимось в наступному розділі. Отже, чим розжились українські військові за час проведення АТО:

Бронежилети та спорядження – середньостатистичний нацгвардієць на передовій виглядає приблизно так, як на фото. Солдати силами волонтерів та уряду отримують нові бронежилети, «розгрузки» (жилети з кишенями), тактичні окуляри, захисні щитки на коліна та лікті, нову форму, що краще відповідає місцевим умовам, маскувальні засоби. Особлива увага надається бронежилетам. Міністерство оборони та волонтери поставили у війська бронежилети українського, американського, німецького, російського виробництва.

Каски – старі радянські шоломи зразка Другої світової війни давно варто було замінити. Тепер «в моді» кевларові каски з маскувальною сіткою – їх не бере ні автомат Калашникова, ні снайперська гвинтівка СВД. Волонтери возять кевларові шоломи через кордон, інколи – в буквальному розумінні на собі.

БТР-3Е і 4 – українські війська нарешті побачили в себе на озброєнні новенькі БТРи вітчизняного виробництва. Нові машини із захисною решіткою витримують пряме попадання протитанкової ракети – доведено під Слов’янськом. Достеменно відомо, що ЗСУ отримали принаймні 4 нових БТРів, а Національна гвардія – 38. В найближчий час очікується передача ще 58 машин.

Безпілотники – ноу-хау, яке, здавалося б, може стояти на озброєнні лише у найсучасніших арміях світу, тепер активно використовується в Україні. Кілька радіокерованих літаків закупив батальйон «Донбас». На озброєнні української армії стоїть кілька типів безпілотників, серед них і «народний безпілотник» - спроектований, побудований та придбаний за волонтерські кошти. Безпілотники зараз використовуються лише як розвідники та коректувальники вогню і не можуть вести бій самостійно. Далі буде?

Тепловізори та пристрої нічного бачення – українські військові під час АТО жалілись на нічну «сліпоту». Терористи могли безкарно наближатись до блокпостів, обстрілювати їх та втікати непоміченими. Ця проблема стала поступово вирішуватись – силами волонтерів у військові підрозділи стали поступати новітні тепловізори (перетворюють теплове випромінювання на кольорово-світлове) та пристрої нічного бачення (підсилюють світлове випромінювання від об’єктів). Звичайно, пристроїв все ще не вистачає, але вже не так критично.

Нова система постачання

Антитерористична операція та відродження української армії були б неможливими без волонтерів. Міністерство оборони виявилось негнучкою структурою, просто неготовою до швидкого перебудування на військові рейки. Значну частину поставок всього взяли на себе волонтери – громадські активісти, бізнесмени, звичайні небайдужі люди і навіть олігархи.

Можна говорити про цілком нову систему постачання – гібридну (за назвою війни, яку, на думку багатьох експертів зараз веде Україна). Спробуємо систематизувати, хто і як забезпечує функціонування АТО.

Звичайно, головним «донором» різних видів озброєння є Міністерство оборони. Після довготривалих тендерів та паперової тяганини МО спромоглось також відправити у війська велику партію бронежилетів «Корсар-4» – більше 2 тисяч при загальному замовленні у 24 тисячі.

В інших сферах домінують структури, не пов’язані з Міністерством.

По-перше, це мережеві волонтерські групи – Армія SOS, Wings Phoenix, Вернись живым та інші. Набравшись досвіду під час забезпечення Євромайдану, вони перенесли свою діяльність на підрозділи української армії. Постачають все – від їжі, води та медикаментів до бронежилетів, пристроїв нічного бачення, систем захисту для БТРів та БМП. Волонтери стають незамінними в тих поставках, коли не обійтись без контрабанди – як наприклад при ввезенні амуніції з країн Європи чи неліцензованого в Україні медичного препарату для зупинки крові Celox. Всі мережеві групи мають «відкриту бухгалтерію» - звітують про зібрані і використані кошти.

По-друге, це окремі активісти-координатори. Багато з них були активними учасниками Майдану та Автомайдану – Роман Синіцин, Олексій Арестович, Віталій Уманець. Діють за тим же принципом, що і групи – зібрали гроші, закупили необхідне спорядження, завезли в підрозділ, відзвітувались у Facebook. На відміну від Міністерства оборони, активістам не потрібно оголошувати довготривалі тендери, оформлювати купу документів, відкладати гроші на «відкати» та хабарі. Вони працюють на довірі людей та просять в держави лише одного (устами волонтерки Діани Петрені) – не заважати їм працювати. І ще переймати позитивний досвід.

По-третє, важливу роль в забезпеченні сил АТО відіграють територіальні громади – адже саме вони фінансують батальйони територіальної оборони та частково армійські бригади з їх областей.

Останнє і найголовніше – до постачання української армії сьогодні залучені тисячі звичайних людей. Вони регулярно і нерегулярно підвозять на блокпости їжу та воду. Своїм коштом оснащують окремих солдат. Жертвують по 5 грн Міністерству оборони через SMS – закон заднім числом дозволив міністерству використовувати ці кошти. Купують державні «військові» облігації по 1000 грн. Дають гроші на лікування та реабілітацію поранених. Просто допомагають турботою і словом.

«Народність» української армії сьогодні зашкалює так, що їй можуть позаздрити всі колишні та нинішні комуністичні режими з їх неодмінно «народними» арміями. На нашу думку, саме в цьому ключ до успіху сучасної української армії. Головне, щоб увага до збройних сил не зникла із закінченням АТО. Сподіваємось, що керівництво держави зрозуміло одну просту істину: армія – не простий символічний атрибут державності. Це той щит, без якого держава залишається абсолютно беззахисною, навіть якщо вона розташована в центрі «цивілізованої Європи».