Конституція України, її положення і шляхи їх реалізації

Розбудова країни за демократичними принципами полягає в тому, щоб розширювати права та свободи громадян, а не політичних фігур.

Кожен з нас в останні роки постійно задумується над тим, чому ми знаходимось у стані постійного вибору між поганим і ще гіршим, але з сподіваннями покращити умови життя людей, над рішеннями, що можуть суттєво змінити філософію буття в Україні.

Чи є такі рішення прості і зрозумілі для всіх верств населення, від малого – до старого, від віруючого до атеїста, від бідного до багатого. За роки незалежності різні партії та їхні «великі і маленькі вожді» визначали такі рішення, пропонували програми, в яких малювали ілюзорні перспективи, давали обіцянки, які нібито, визначали  «особливий український шлях» розбудови великої та сильної України з високим рівнем життя населення.

Проте, дієвих і очікуваних позитивних змін на краще люди до цих пір не відчули, а навпаки отримали проблеми не тільки в повсякденному бутті, а і в збережені цілісності держави. Очевидно, все, що робилось, прийняті рішення на державному рівні не враховували своїх соціальних і політичних  наслідків, що породило в суспільстві розчарування, недовіру, страх і песимізм в своєму майбутньому, в можливості реалізації свого конституційного права управляти своїм життям і своєю країною.

Що дає можливість громадянам чітко і ясно, дієво і відповідально змінити в кращий бік соціальні і політичні настрої суспільства ? Очевидно, що в першу чергу, основний Закон, за яким живе суспільство і держава, дає відповідь на ці запити. 18 років тому Український парламент прийняв Конституцію України, яка стала великим  здобутком для пост радянської держави, але чи стало це здобутком для громадян України ? Напевне, не в повній мірі …

І справа навіть не в самій Конституції, тим більше, що її редакція 1996 року було визнана однією з найбільш демократичних в Європі. Очевидно, що справа була в механізмах реалізації положень Конституції, а також, очевидно, що причиною було ще не сформоване громадянське суспільство, яке отримало незалежну державу, очікуючи якісних побутових змін, але не усвідомлюючи свою власну відповідальність за державу та процеси в ній. Можна багато полемізувати про причинно-наслідковий зв’язок і етапи еволюції та регресу суспільства в Україні, але головний наслідок ми маємо сьогодні. Україна перебуває у воєнному стані, хоча офіційно – це не визнано, попри те, що сьогодні ми маємо окуповану велику частину території нашої держави, та у перманентному стані внутрішньої політичної кризи.

Не буду торкатись теми воєнно-оборонної стратегії держави та непомірно затягнутої антитерористичної операції – ці теми інших публікацій та дискусій. Хочу зосередити Вашу увагу на тому, що далі і як жити після війни та АТО.

Отже, Конституція України, її положення і шляхи їх реалізації громадянами України та державною владою, як основного Закону в державі, який визначає також права та обов`язки, мету і цілі розвитку суспільства.

Зрозуміло, з минулого досвіду, що будь-яка політично вагома фігура, чи то персонально Президент (не залежно від прізвища), чи то політичні партії, намагаються під виглядом благих намірів її видозмінити, чи то правками, чи цілою редакцією, словом, процес, який у нас є традиційно сталим, називається Конституційною реформою.  Разом з тим, можемо говорити, що по при риторику про демократичні цінності, всі конституційні реформи, особливо починаючи з 2004 року призвели до тих наслідків, які ми маємо сьогодні. Як на мене, будь які конституційні реформи вчора та сьогодні - є нічим більшим, як маніпуляцією задля укріплення певних соціальних і політичних груп у владі. Я не претендую на великого знавця конституційного права, але, читаючи окремі статті Конституції України, сприймаю текст буквально, переконаний, що так і має бути для кожного з нас.

Тематика і дискусії, які сьогодні нав’язані суспільству, здебільшого пов’язані зі зміною конституційного ладу, що в свою чергу впливає на існування України, як держави і життя в ній. Виходячи з Статті 5. Конституції України, ніяк не можу збагнути, яким чином та на підставі чого буде зареєстровано законопроект про внесення змін до Конституції стосовно децентралізації влади ? Законопроект звичайно може бути зареєстровано, але та ж стаття 5. КУ чітко визначає, що: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». При тому, що стаття 7. КУ чітко говорить, що: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування». Але чому, в розріз до цього пропонується внесення змін до Основного Закону, в яких передбачається «ліквідація обласних та районних державних адміністрацій і запровадження посад представників Президента», а також «створення виконавчих комітетів місцевих рад, яким і буде делеговано основні функції державної влади на місцях». Але при тому значно ослаблюється виконавча гілка влади, не тільки з питань справедливого соціально - економічного розвитку окремих регіонів, а і забезпечення обороно здатності та безпеки державного устрою країни.

Повертаючись до Конституції України, яка визначає, що носієм влади є народ України, тобто йому визначено вирішувати такі питання. Тобто, такі зміни до основного закону держави потребують національного обговорення і повинні прийматись виключно через рішення Громадян  України, а не політичною доцільністю, яка в більшості випадків є надуманою, або нав’язана третьою (зовнішньою) стороною. Яким шляхом, можна вирішувати такі питання ? Перший з них – це Всеукраїнський Референдум.

В першу чергу, на всеукраїнський Референдум та обговорення повинні бути винесені питання остаточного визначення політичного устрою держави та структур і механізму формування влади, яка б відповідала за соціальні і політичні наслідки, прийнятих та реалізованих рішень, та забезпечення прав і свобод громадян.

Чому власне, через Референдум?

Оскільки, при кожній зміні влади, у нас традиційно відбувається зміна правил гри, яка прописується виключно під партійну кон’юнктуру, а особливо під їх лідерів, які рано чи пізно нівелюють рівень довіри населення не тільки до них, але і до політичних партій, які їх висувають. В країні сформувалось стале впевнення в тому, що наявні партії є так званими «кишеньковими проектами», очевидно тих, хто має великі капітали.

Ми маємо достатній досвід щодо ефективності виборчих систем, за якими ми обирали той чи інший парламент. Була змішана система, була і пропорційна. Якщо змішана система виборів викликає різного роду дискусії і є недосконалою в наших умовах, то пропорційна, де громадяни голосують за партійні списки, на моє переконання, продемонструвала не те, що повну неефективність, а алогічне і монопольне явище, яке породжує корупцію та безвідповідальність, більше цього, така система по своїй сутті конфліктує з Статею 38 КУ. Тобто визначальним є виборчий закон, його якість і збалансованість, механізм захисту його реалізації, оскільки сьогодні в нашому суспільстві назріла ще одна «гаряча» і актуальна тема- це дострокові вибори до Верховної Ради України.

От і зараз, йде жвава дискусія, яким же чином обирати депутатів у Верховну Раду України, адже попри декларування, що політики шукають спосіб, щоб український парламент максимально відображав волю і інтереси громадян, насправді відбувається з точністю до навпаки. Це зрозуміло, адже політичні проекти (не залежно від їх ідеології) будуть завжди зацікавлені в тому, щоб максимально узурпувати під себе спосіб і шляхи потрапляння у владу, а далі банально в ній утриматись. Такий підхід рано чи пізно нівелює справжню волю і сподівання громадян, тобто їх нагло роблять статистами, які формально обирають, але аж ніяк не впливають на результат виборів, перетворюючи вибір на процес. Звідси висновок – Стаття 5. КУ не більш, як декларація, але навіть на рівні декларації, ця норма існує, а значить існує загроза політичної та соціальної кризи … Зрештою, що ми маємо сьогодні.

Сьогодні в парламенті створена робоча група, яка має вийти з компромісною редакцією виборчого законодавства. Щоправда, для кого цей компроміс ? Актуальна фішка – відкриті партійні списки, які на теорії мали б унеможливлювати політичну корупцію і потрапляння до Верховної Ради за «домовленостями» та квотами… Але це тільки теорія, а насправді ми отримаємо чергові правила гри з обновленим маркетинговим рішенням, маніпулятивними технологіями і очевидно збереженням діючої системи, яка буде боротись за своє існування до останнього, навіть ціною життів громадян України.  Чому так ? Та тому, що коли Верховну раду України обирали за змішаною системою, то практично в будь - якого повноправного громадянина була хоча б теоретична можливість бути обраним, як самовисуванець – це повна відповідність вже згаданій Статті 38. КУ. Саме мажоритарні округи дали шанс багатьом сьогоднішнім депутатам, які при пропорційній системі не потрапили б у Верховну Раду України. Щодо відкритих списиків, задум, однозначно цікавий, більше того  необхідний, проте, навіть принцип партійних відкритих списків суттєво обмежує права громадянина, не кажучи вже про те, що сам виборчий процес надзвичайно складний в реалізації . Для прикладу, наведу декілька цитат з інтерв’ю Юрія Ключковського на Еспрессо ТВ (http://espreso.tv/article/2014/06/20/yak_provesty_parlamentski_vybory_pry_ato):

«Як це має бути?  Виборець повинен обрати партію, а в списку партії одного кандидата. Як це технологічно в бюлетені зробити? Нереально, щоб всі прізвища були в одному бюлетені. Список партій і кандидатів має бути в кабіні для голосування, а от в бюлетень він має вписати по трафарету чотири цифри. Дві цифри – це номер партії і ще дві – це номер кандидата. Заповнення бюлетеня – не ставлення галочки, а вписування цифр».

«Ми пропонуємо, щоб єдиний список був розбитий шляхом закріплення кожного кандидата за областями. Таким чином формуються регіональні списки. Є загальний список кандидатів і вони діляться на регіони. Ми поставили вимогу, щоб в кожному регіональному списку було не менше п’яти кандидатів. А далі - партія може формувати тактику, бо в різних партіях різна підтримка».

«Потім підрахунок – це вже завдання для членів виборчих комісій і ЦВК. Тут є кілька етапів. Ефективний бар’єр не може бути менше за 3 відсотки, і не може бути більше 5%, бо стає дискримінаційним».

Очевидно, що навіть в такій «демократичній» виборчій системі є закладні для проходження в парламент «темних овечок». А принцип партійних квот взагалі не ліквідовуються.  Саме квоти є сучасною складовою політичної корупції, яка нівелює будь- яку логіку і здоровий глузд. В кінцевому рахунку, ми отримуємо недієздатний та безвідповідальний парламент, непрофесійний уряд, а отже чергове розчарування та згаяний час.

        Апелюючи до виборчого слогана Президента України – «Жити по новому»,  розумію, що під ним Петро Олексійович мав на увазі чітке визначення політичного устрою держави, пошук та зміни державного управління і системи влади, які б відповідали устремлінням народу в його однозначному праві  носія влади  в країні, що відповідає основним засадам Конституції України, яка визначає країну, як унітарну, соціальну, справедливу, правову, вільну, незалежну і сильну державу.

        Враховуючи досвід, як державний так і громадянський, а також задекларовані принципи в Конституції України (Стаття 5), на сьогодні, основним є необхідність визначення кроків  пере форматування представницько-законодавчої та виконавчої гілок влади, які здійснюються  шляхом прямого волевиявлення народу, прямим голосуванням через процедуру виборів та чітке визначення державного устрою України.

       Такі кроки з принципових зміни до Конституції України повинні вноситись виключно через загальнонаціональний Референдум, де рішення приймає народ, а Президент і Верховна Рада України імплементує це в законне рішення. У разі відмови Імплементації народного волевиявлення з боку Верховної Ради України, Президент зобов’язаний розпустити таку раду.

  Плюси або мінуси такого рішення в тому, що воно суттєво обмежує права політичних партій, їх лідерів, але зміцнює волю і дух народу. Проте, на моє переконання, саме діюча політична система призвела до сьогоднішньої кризи в Україні, і дозволити їй надалі безапеляційно керувати країною не можна, шлях виходу з кризи і розбудова країни за демократичними принципами полягає в тому, щоб розширювати права та свободи громадян, а не політичних фігур.

Переконаний, що в подальших діях Верховної Ради та Президента України, щодо вдосконалення державного і соціально – політичного устрою України, повинні бути закладені основні базові принципи формування управління державою та її гілок влади. На моє переконання – це такі принци:

До формування законодавчої гілки влади, виборів складу Верховної Ради України:

1. Народні депутати України повинні обиратись виключно по мажоритарних округах.

2. Народний депутат України протягом всієї каденції у Верховній Раді України не може переходити з законодавчого органу до виконавчої гілки влади.

3. Кандидатом в народні депутати може стати будь-який громадянин України, шляхом самовисування, або шляхом його висунення політичною партією.

4. Народний депутат України не може балотуватись в інші органи влади, попередньо не склавши свій мандат та повноваження.

5. Народний депутат, який склав свої повноваження, або був відкликаний, на його місце без призначення додаткових виборів, приходить наступний за результатами останніх виборів кандидат в депутати, по виборчому округу, який набрав не менше 2/3 голосів від результату переможця виборчої кампанії.

6. Депутати не можуть отримувати недоторканість за будь яких обставин.

7. Депутат зобов`язаний бути учасником будь якої фракції вибраної ним. Позафракційність виключається.

8. Депутати працюють на професійній основі, за регламентом Верховної Ради України, відповідно до Трудового законодавства на однакових умовах з громадянами країни, але без будь яких пільг.

9. Верховна Рада України здійснює свою діяльність за рахунок формування більшості депутатів, які підтримують програми Президента та Уряду, при тому конструктивна діяльність меншості обумовлена забороною бути опозиційною . А права і обов`язки  меншості  депутатів в парламенті повинні бути закріплені в Конституції України.

До формування виконавчої гілки влади :

1. Президент України обирається шляхом загальноукраїнських виборів, не може бути членом будь якої партії, народився і проживає в Україні, має сталий сімейний стан, фізично і психічно здоровий, який має досвід управлінської і керівної роботи, відповідну вищу освіту, володіє мовою міжнародного спілкування та високими моральними якостями.

2. Тільки Президент України має повноваження призначати міністрів закордонних справ, та оборони, голів служби безпеки та Нацонального Банку України, начальника Генерального Штабу збройних сил України та командуючих родами військ, а також склад Ради Національної Безпеки і Оборони України.

3. Розширити склад підстав для здійснення процедури імпічменту Президенту України у Верховній Раді України та склад підстав для розпуску Президентом Верховної Ради України, а також склад підстав для заборони політичних партій і громадських організацій, діяльність яких вступає в протиріччя Конституції  та Законів України.

4. Президент пропонує на розгляд Верховної Ради кандидатуру Прем`єр Міністра Уряду та затверджує її в посаді при отриманні підтримки Верховної Ради України.

5. Для ліквідації квотного принципу формування органів влади, Уряд формується з числа кандидатів на відповідні посади міністрів, по кожному галузевому міністерству, яких пропонують політичні партії, які представлені у Верховній Раді  за відкритими списками кандидатів на відповідну посаду, перемагає той кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів депутатів відносно своїх конкурентів.

У випадку складання повноважень міністром чи його відставки, на місце міністра, який вибув, приходить наступний за найбільшого результату попереднього голосування у Верховній Раді за представленими партіями списками.

6. Уряд є підзвітним Президенту та Верховній Раді України. Відставка Прем`єр  Міністра з тих чи інших причин веде за собою відставку Уряду в цілому. Також, підставою для відставки Уряду є зниження соціальних стандартів громадян за звітний період роботи Уряду.

7.Вимоги до Прем`єр Міністра та кандидатів на посаду галузевих  міністрів аналогічні відповідним вимогам до кандидатів на посаду Президента (які викладені вище). 

До формування опозиції діяльності Верховної Ради, Уряду та Президента.

1.Опозиція формується за межами парламенту та уряду з кандидатів і політичних партій, які програли вибори. Державна влада гарантує доступ до інформації, про її діяльність,  постійно організовує публічні слухання в комітетах  Верховної Ради України та робочих нарадах Уряду.  Кандидати, які не пройшли, матимуть можливість приймати в них участь та вносити на правах дорадчого голосу свої пропозиції. Робота опозиції здійснюється без фінансування з державного бюджету, на громадських засадах, або за рахунок внесків прихильників.

2. Опозиційні партії і кандидати повинні мати право висунути недовіру діяльності Верховної Ради, Уряду та Президенту при отримані не менше 15 відсотків підтримки виборців в кожному регіоні України за рахунок збору відповідної кількості  їх підписів.

3. При отриманні належної підтримки виборців України, опозиційні пропозиції розглядаються в обов`язковому порядку протягом місяця з дати їх подання у Верховній Раді України.

Технічні механізми реалізації цих пропозицій потребують опрацювання фахівцями з конституційного права.

Такий принциповий підхід дає можливість розпочати  нове формування партійно-політичного середовища в Україні, якісного та відповідального громадянського суспільства, демократичної держави, в якій громадяни є фактичним, а не декларативним носієм влади.