Благодійність і держава: час для нових рішень

Соціальне замовлення та конкурси проектів – поширений в Євросоюзі та Сполучених Штатах Америки механізм надання соціальних послуг та, водночас, підтримки діяльності благодійних організацій.

Суть його досить проста: держава купує послуги для населення у відповідних неурядових організацій. В Україні такий механізм почали використовувати нещодавно, тож і налагодити його роботу ще не встигли. Принаймні, непоодинокі випадки, коли благодійні організації просто не допускаються до участі в конкурсах, які, здавалося б, для них і створені… Сьогодні тут, як і в багатьох інших сферах нашого життя, настав час змін.

Держава здатна підсилити благодійників

В Україні благодійність часто сприймається як щось паралельне до держави. Держава збирає податки і витрачає їх на потреби громадян. Благодійні організації залучають пожертви і так само витрачають їх на потреби громадян – надають не тільки матеріальну допомогу, але й безкоштовні соціальні послуги. Наприклад, благодійні організації для людей, які живуть із ВІЛ, здебільшого не надають кошти безпосередньо «в руки». Але саме в них можуть отримати консультацію, психологічну та юридичну допомогу люди, які дізналися про свій ВІЛ-позитивний статус або стикаються із дискримінацією через нього.

Звісно, обсяг допомоги, яку надають державні структури, сьогодні неможливо перекрити діяльністю благодійників. Але нині уже з’явилося чимало сфер, де рівень послуг благодійних організацій є значно вищим, ніж відповідних державних установ. Це, приміром, допомога людям з ВІЛ, безхатченкам, дітям-сиротам, літнім людям та важкохворим. Активний розвиток благодійних послуг допоміг усвідомити: перенаправлення державних коштів благодійникам підсилить вже існуючу діяльність, дозволить суттєво підвищити якість благодійних та соціальних послуг.

Ця ідея, коли благодійні організації надають послуги за державні кошти, не є новою. Зокрема, у Німеччині до 10% бюджетів розподіляється для підтримки громадських та благодійних організацій. Такий підхід має багато переваг. По-перше, державні кошти об’єднуються з благодійними, і від цього зростає якість і кількість послуг. По-друге, благодійні організації працюють з волонтерами, які готові допомагати іншим винятково з ідейних мотивів. Вони готові зрозуміти клієнтів з важкою долею, до яких держава та її установи не навчилися ставитися дружньо. Зрештою, благодійні організації, якщо порівняти їх із неефективними (а часто і корумпованими) державними і комунальними підприємствами, мають значно вищий рівень довіри у громадян. Та попри ці аргументи взаємодія держави і благодійних організацій у соціальному обслуговуванні в Україні – вкрай слабка.

Спільний шлях держави і громадського сектору

Як правило, доступ до державних коштів благодійні організації отримують через відкриті конкурси. В Україні на сьогодні створені два механізми, які дозволяють державі та громадському сектору співпрацювати: конкурси проектів та соціальне замовлення.

Одним з найпоширеніших і найбільш звичних механізмів є конкурс проектів громадських (переважно, молодіжних та дитячих) організацій щодо молоді, дітей, родин. Переможці отримують державне фінансування – і беруться реалізовувати свої ідеї.

Вимоги до проектів досить прості. По-перше, вони мають відповідати пріоритетам конкурсу. Такі пріоритети кожен орган влади, який оголошує конкурс, визначає самостійно. Зазвичай ці пріоритети досить широкі, тож можуть «вмістити» досить багато видів діяльності неурядових організацій. По-друге, оцінюючи проекти, конкурсна комісія враховує очікувані результати та досвід організацій-претендентів. По-третє, проект має відповідати рівню організатора конурсу: тобто, з державного бюджету підтримуються проекти всеукраїнського рівня, з міського бюджету – проекти для міста. Нарешті, проекти не можуть бути спрямовані на підтримку політичних партій і мають бути розраховані не більше ніж на рік. 

У 2013 році для підтримки проектів всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій з держбюджету було виділено 10 мільйонів гривень. Згідно офіційної інформації Міністерства молоді та спорту України, ця сума дозволила підтримати 76 проектів, спрямованих на творчий розвиток молоді, пропаганду здорового способу життя, підтримку родинних цінностей тощо.

На регіональному рівні загальний обсяг коштів, виділений у 2013 році для підтримки проектів громадських організацій щодо молоді, склав близько 4 млн 640 тис грн. (в тому числі, у Києві для цих цілей було виділено близько 1 мільйона гривень). Такі дані підрахунку наводить Інститут розвитку суспільних інновацій (ІРСІ), опираючись на інформацію від місцевих державних адміністрацій та місцевих рад. Благодійні організації теж працюють з молоддю, дітьми та родинами. Вони організовують пізнавальні табори, проводять заходи для інтернатів, працюють з наркозалежними, ВІЛ-позитивними мамами і дітьми тощо. Однак жодної можливості взяти участь у таких конкурсах і отримати додаткові можливості для своїх заходів благодійники не мають, оскільки це не передбачено законодавством. 

Конкурси проектів неурядових організацій через програми розвитку громадянського суспільства – новий для України механізм. Як свідчить аналітичний звіт Українського незалежного центру політичних досліджень, наразі на регіональному рівні ухвалено та діє 23 такі програми, з них 20 передбачають проведення конкурсів для неурядових організацій, які мають допомогти в реалізації пріоритетних завдань регіональної політики. У 2013 році такі конкурси проведено у 10 регіонах із загальним обсягом фінансування 1 мільйон 130 тисяч гривень (зокрема, в Одеській області – 250 тис. грн., у Львівській – 100 тис. грн., у Вінницькій – 350 тис. грн.).

Кому заважають благодійні організації

Пріоритети подібних конкурсів проектів включають питання соціального обслуговування, профілактику соціально-небезпечних хвороб та пропаганду здорового способу життя. Крім того, враховуються моменти налагодження ефективної співпраці влади і громадськості, питання аналітичної діяльності щодо стану виконання місцевих цільових програм. Знову ж таки, мусимо констатувати: хоча кошти виділяються на діяльність, що прямо пов’язана з благодійною (адже закон про благодійні організації відносить ці сфери діяльності до благодійності), в багатьох областях благодійні організації не змогли взяти участь у конкурсах.

Є навіть випадки, коли місцеві ради чітко визначилися – підтримувати благодійні організації – утім місцеві державні адміністрації саботують виконання цих рішень. Це має місце у Вінницькій області та може трапитися у м. Київ. Так, Вінницька обласна рада ще у 2012 році затвердила програму сприяння розвитку громадянського суспільства, яка передбачає фінансування громадських та благодійних організацій за результатами конкурсу. Проте департамент комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА через власну внутрішню документацію блокує участь благодійних організацій у конкурсі. Варто просто зазирнути на інтернет-сайт Вінницької ОДА, щоб пересвідчитися: другий рік поспіль участь у конкурсі для благодійних організацій не передбачена. Через це, зокрема, минулого року до участі у конкурсі не був допущений благодійний фонд «Здоров’я нації».

Схожа ситуація складається в Києві. Як повідомляють експерти ІРСІ, міська програма «Соціальне партнерство», затверджена Київською міською радою в межах її компетенції, передбачає підтримку громадських та благодійних організацій соціального спрямування. Але станом на сьогодні Департамент фінансів КМДА блокує початок конкурсного процесу, вимагаючи усунути благодійні організації.

Соціальне замовлення – сучасна альтернатива

Якщо держава не хоче допускати благодійників безпосередньо до грошей, то альтернативним інструментом співпраці цілком могло б стати соціальне замовлення. Його ідея полягає в тому, щоб створити ринок соціальних послуг та за державні кошти купувати їх у різних надавачів. Тому були внесені зміни в закон «Про соціальні послуги» та прийнята відповідна постанова уряду. Втім, незважаючи на створення законодавчої бази, цей механізм не запрацював належним чином.

Соціальне замовлення має здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів. Проте місцева влада часто не має фінансової спроможності замовляти додаткові соціальні послуги. І, «за старою звичкою», віддає перевагу утриманню комунальних установ, не оцінюючи їх соціальну та економічну ефективність.

Нині на регіональному рівні соціальне замовлення запрацювало тільки у Хмельницькій області. І там чимало благодійних організацій («Карітас», Всеукраїнська мережа ЛЖВ, фонд «Хесед-Бешт») змогли отримати додаткові кошти на боротьбу з нарко- та алкозалежністю, допомогу вагітним жінкам з ВІЛ, соціальну підтримку людей похилого віку тощо. Фактично, це перший приклад, коли державні кошти об’єднуються з благодійними задля досягнення кращих результатів. Хоча цей приклад є поодиноким, подальший розвиток соціального замовлення дійсно може вивести сферу соціальних послуг на новий якісний рівень.

Змінити законодавство

Кілька слів про процедуру проведення конкурсів. Органи виконавчої влади проводять їх раз на рік, у березні-травні. Плюс до того конкурсні процедури тривають щонайменше три місяці, тож організації-переможці починають виконувати проекти, у кращому випадку, в серпні. Зрозуміло, що якісно реалізувати за 5 місяців програму, яка розрахована на цілий рік, неможливо. Та чомусь тільки в Одеські ОДА це усвідомлюють: там конкурси проектів із розвитку громадянського суспільства проводять заздалегідь, у листопаді попереднього року – тож проекти можуть втілюватися у життя вже з лютого.

На національному рівні конкурс проводить тільки Міністерство молоді та спорту. В областях конкурси проектів щодо молоді, дітей і родин оголошують та адмініструють підрозділи у справах молоді обласних державних адміністрацій, конкурси проектів з розвитку громадянського суспільства та конкурси соціальних проектів – підрозділи зі зв’язків із громадськістю. Здавалося б, соціальним замовленням мають займатися підрозділи з питань соціальної політики, проте на обласному рівні така цілком логічна практика є тільки у Хмельницькій області.

Переможців конкурсів визначає спеціально створена комісія. У ній обов’язково мають бути представники громадських організацій, науковці та профільні фахівці. Кількість представників органу влади обмежена – не більше половини від складу комісії. Це передбачено постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2011 № 1049, яка і визначає порядок проведення конкурсу, визначення переможців та моніторингу виконання проектів.

Вимоги до проектів досить прості. По-перше, вони мають відповідати пріоритетам конкурсу. Такі пріоритети кожен орган влади, який оголошує конкурс, визначає самостійно. Утім, зазвичай серед пріоритетів є сприяння взяємодії влади та громадськості, пропаганда здорового способу життя, питання соціального обслуговування населення тощо. Зазвичай пріоритети досить широкі, тож можуть «вмістити» досить багато видів діяльності неурядових організацій. По-друге, оцінюючи проекти, конкурсна комісія врахововує їх очікувані результати та досвід організацій-претендентів. По-третє, проект має відповідати рівню організатора конурсу: тобто, з державного бюджету підтримуються проекти всеукраїнського рівня, з міського бюджету – проекти для міста. Нарешті, проекти не можуть бути спрямовані на підтримку політичних партій і мають бути розраховані на не більше ніж на рік. 

Однією з найбільших перешкод на шляху залучення БО до участі у соціальних конкурсах є законодавство. Зокрема, на сьогодні закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та Бюджетний кодекс України не передбачають можливості для благодійників отримувати фінансову підтримку за рахунок бюджету. Але законопроекти, які дозволять вирішити ці проблеми, уже розроблені – залишається їх тільки ухвалити (мова про законопроекти № 4176а та 4172а від 26.06.2014). Якщо усунути перешкоди для участі БО в наданні послуг та здійсненні іншої соціальної діяльності за державні кошти, ми отримаємо нижчі ціни і якісніші послуги. А це особливо актуально під час економічної кризи в Україні.

Анастасія Красносільська