ЗА і ПРОТИ «Мирного плану» Президента. «План Відродження Донбасу».

Як правило, у нас не читають першоджерела. Хто насправді читав "15 пунктів" від Порошенка? Наберіться терпіння,бо тут-аналіз "Мирного плану" Президента. І пропозиції,що варто було б зробити натомість

ЗА і ПРОТИ «Мирного плану» Президента. «План Відродження Донбасу».

Кілька днів тому з’явилися перші інформаційні повідомлення про «одностороннє припинення вогню» українською стороною на Сході України та «Мирний план» Президента. 17 червня було оприлюднено Указ Президента про «Уповноваженого Президента України з мирного врегулювання ситуацій в Донецькій і Луганській областях», після чого інформаційні повідомлення про майбутній «мирний план» почастішали. За інформацією офіційного інтернет-порталу Президента України двічі (18 і 19 червня) відбулися телефонні розмови з цього приводу між Президентами України та Росії, і зрештою, вранці 19 червня Путін схвалив «Мирний план» Порошенка. Офіційна цитата: «Президент Росії висловив підтримку зусиллям з деескалації ситуації в Донецькій та Луганській областях, процесу припинення вогню та реалізації мирного плану Президента України».
Уповноважений Президента України кілька разів говорила про 14 пунктів плану Президента, озвучивши тези про зміцнення кордону, одностороннє припинення вогню та амністію. Зрештою, 19 червня на зустрічі Президента з бізнесовою та політичною елітами Донеччини та Луганщини журналістам вдалося сфотографувати цей план з 14 пунктів. Перший варіант «Мирного плану Порошенка» чомусь був російською мовою.
Після зустрічі Уповноважений Президента казала, що «План» був схвалений представниками бізнесових і політичних еліт Донеччини й Луганщини та може бути доповнений 1-2 пунктами. Увечері 20 червня о 20.30 цей же «План» було оприлюднено (вже українською мовою) на офіційному інтернет-порталі Президента з доповненням 15-го пункту. Також було оголошено про однобічне припинення вогню на один тиждень – до 22.00 27 червня.
Що ж становлять 15 пунктів «Мирного плану»?

1. «Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів».

З першого ж пункту виникають питання. Хто є учасником цих переговорів? План оприлюднив Президент, отже, одна сторона переговорів – сам Президент. А хто з іншого? Гіркін, Болотов, Пушилін та інші очільники терористів? Але ж є міжнародний принцип – з терористами переговори не ведуть! На совісті керівників так званих «ДНР» та «ЛНР» сотні загиблих українських силовиків, хлопців, які захищали територіальну цілісність України, українських патріотів Донеччини й Луганщини, мирних мешканців, журналістів. І Президент після цього збирається вести з ними переговори? Чи мова про політиків на зразок Новінського і Єфремова, які постійно говорять про «почуйте Донбас»? То вони і так сидять у Верховній Раді, мають депутатську недоторканість. Для чого їм ще додаткові «гарантії безпеки»? Чи йдеться про олігархів на зразок Ахметова? То він і без того вільно пересувається Києвом, зустрічається з Президентом. Чи він боїться за свої статки і хоче додаткових гарантій, що не буде націоналізації його майна з формулюванням «за фінансування терористів»? З ким усе-таки Президент збирається вести переговори? І для кого додаткові гарантії безпеки?

 
2. «Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів».

Теоретично цей пункт звучить добре і доречно. Адже держава зацікавлена, щоб кількість озброєних терористів зменшилася, тож якщо хтось із них не скоював злочини, може добровільно скласти зброю і сподіватися на пом’якшення покарання. На практиці ж зареєстровані у ВР (як від регіоналів, комуністів, так і від Уряду) законопроекти, які стосуються амністії сепаратистів, жорстко критикували представники громадськості саме за те, що вони фактично звільняють від відповідальності і тих, хто міг катувати українських військовополонених, давати злочинні накази, фінансувати терористів. Виникає ще питання: а за злочини «середньої тяжкості» терористів також можна буде амністувати? А Гіркіна, який сам, може, і не вбивав, але ж давав наказ вбити Володимира Рибака (це той депутат Горлівської міськради, якому терористи розрізали живіт і втопили) – можна амністувати? А Болотова, який, можливо, не вбивав сам, але розпорядився підбити літак, у якому загинули 49 українських десантників, – теж амністувати? А тих, хто фінансував терористів, – теж амністувати? Отже, цей пункт потребує чіткого роз’яснення.

3. «Звільнення заручників».

Це абсолютно правильний пункт! Держава повинна захищати своїх громадян. А для звільнення тих, хто стоїть на захисті Вітчизни і потрапив у полон, – докладати всіх зусиль. Для цього можуть і мають бути задіяні спецоперації, переговори або інші механізми. Тож цей пункт абсолютно правильний. Питання в іншому: з ким можна обговорювати шляхи звільнення наших полонених, яких у терористів перебуває кілька десятків осіб. Особисто я схилявся б до проведення спецоперацій для їх звільнення, але не факт, що за нинішнього стану українських спецслужб, це можливо.

4  «Створення 10 км буферної зони на українсько-російському державному кордоні. Вивід незаконних збройних формувань».

Один пункт охоплює 2 вкрай важливі завдання. Перше – про кордон – сформульовано вкрай недбало, незрозуміло, а можливо, і небезпечно. Щодо кордону мало би бути чітке формулювання: взяти весь кордон під контроль, зміцнити (в тому числі – і фортифікаційно). Натомість написано про 10-кілометрову «буферну зону». Чи це означає, що по всій протяжності українсько-російського кордону українські прикордонники мають відступити на 10 км, пожертвувати тисячами квадратних кілометрів української території, де буде якийсь незрозумілий «буфер»? «Нічия земля» по всьому кордону на Луганщині і Донеччині? На такі «буфери» вже були перетворені українські військові частини в Криму (наприклад, на аеродромі в Бельбеку, де було «спільне» патрулювання російських і українських військових: 3 озброєні росіянина в наряді і один неозброєний український військовий). Таку «10-ти кілометрову буферну зону» нам пропонуює Президент? Чи просто неправильно сформульовано, і насправді йдеться про відкриття одного пропускного пункту на кордоні, де б озброєні терористи могли переходити у Російську Федерацію? Тобто, мова про друге речення цього пункту: «Вивід незаконних збройних формувань». Тобто, Росія дозволила або дозволить перехід у свою державу озброєних людей? Перехід кордону зі зброєю – це кримінальний злочин. Чи означає це, що у переговорах бере або братиме участь Росія?

5. «Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців».

Цей пункт – свідчення того, що «Мирний план Президента» писала людина, яка або нещодавно приїхала з Росії, або перебуває під постійним впливом інформаційного простору терористів, або, як мінімум, до моменту написання не перебувала в українському інформаційному просторі. У нас не вживають словосполучення «українські найманці». Вислів «українські найманці» щодо українських патріотів, які боронять Вітчизну, вживають в Кремлі, а також терористи так званих «ДНР» та «ЛНР»; у патріотичному політикумі, яким мало би бути оточення Президента України, – так не висловлюються. Якщо ж «українськими найманцями» названо терористів з «ДНР» та «ЛНР», то останні будуть надзвичайно здивовані, адже якраз і не визнають свою причетність до України. Вітм, щодо них в патріотичному середовищі теж не вживають таку конструкцію. Враховуючи усе вищесказане, термін «українські найманці» свідчить про дивні зовнішні впливи на оточення Президента; ці впливи – не з українського патріотичного середовища. Щодо «коридору», то незрозуміло, куди мав би бути цей коридор. Адже про виведення через кордон «незаконних збройних формувань» йшлося у попередньому пункті. Таке враження, що єдина мета цього пункту – вжити словосполучення «українські найманці» (у першоджерелі, опублікованому журналістами, – «украинские наёмники») для подальшої «потрібної» інтерпретації цього пункту у Кремлі й у так званих «ДНР» і «ЛНР».

6. «Роззброєння».

Пункт потрібний і правильний. Водночас є питання: хто має роззброюватися? Чому це чітко не прописано? Нагадаю, що перші вимоги озброєних терористів на Луганщині й Донеччині стосувалися виводу саме українських збройних формувань. У цьому разі «роззброєння» стосується лише терористів чи ще й українських новостворених збройних формувань (батальйонів територіальної оборони, по суті – найсміливіших і найвідданіших частин з українського боку)? Якщо «роззброєння» стосується лише терористів, чому це не вказано? І чому тоді у попередньому пункті №5 мова про «вивід незаконних збройних формувань»? Ці твердження суперечать одне одному. Якщо спочатку «роззброєння», то виведення мало би вже стосуватися «учасників КОЛИШНІХ збройних формувань». А так пункт можна тлумачити по-різному.

7. «Створення в структурі МВС підрозділів для здійснення спільного патрулювання».

Ще один дуже дивний пункт. З ким МВС має здійснювати «спільне патрулювання»? З органів внутрішніх справ на Донеччині і Луганщині тільки зараз поступово «вичищають» прибічників терористів, при МВС поступово створюють батальйони територіальної оборони з добровольців-патріотів України. Створюють частини Нацгвардії з добровольців. Всі ці добровільні частини готові воювати за територіальну цілісність країни і патрулювати територію держави. Тож з ким тепер ці добровольці мають утворити нові підрозділи для «спільного патрулювання»? З терористами? З убивцями українських військових, гвардійців та міліціонерів? «Спільні патрулювання» росіян з українськими військовими в Криму були підступним етапом для встановлення повного контролю над українськими військовими частинами. Тож з ким мають тепер МВС влаштовувати на Донеччині і Луганщині «спільні патрулювання»? Все це потребує пояснень.

8. «Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель в Донецькій і Луганській областях».

Цей пункт абсолютно правильний. Адміністративні будівлі на Донеччині й Луганщині, які були здані внаслідок прямих зрад або боягузтва, мають бути звільнені. Виконавча вертикаль влади має бути відновлена.

9. «Відновлення діяльності місцевих органів влади».

Це твердження неоднозначне. Виконавча вертикаль влади має бути відновлена в усіх містах і районах Луганщини і Донеччини. А от що стосується органів місцевого самоврядування, то до них повинен бути диференційований підхід. У містах, селах і районах Луганщини й Донеччини, де органи місцевого самоврядування продовжували діяти у правовому полі України, не підкорилися терористам, їхня діяльність потрібно відновити. А от там, де представники органів місцевого самоврядування перейшли на бік терористів, і почали давати й виконувати антиукраїнські розпорядження, вони повинні бути розпущені, а винуватці –притягнуті до відповідальності. Це слід було обов’язково прописати.

10. «Поновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях».

Теоретично – цілком правильний пункт. Адже населення Донеччини і Луганщини зомбується російськими медіа, які провадять українофобську пропаганду. Саме тому російські терористи в першу чергу намагаються захоплювати телевишки, вмикати російське телебачення і вимикати українське. У пункті 10 справедливо прописано поновлення загальноукраїнського теле- і радіомовлення. Але ніяким чином не згадано про необхідність негайно відключити російське мовлення. Отже, пункт 10 можна потрактувати двозначно: як одночасне мовлення і українських, і російських медіа. Як наслідок: масштабний антиукраїнського вплив на населення триватиме.

11. «Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови; проект змін до Конституції)».

Цей дискусійний пункт можна було легше сприймати до початку воєнних дій, тепер же до нього ще більше зауважень. По-перше, децентралізація влади може відбуватися різними способами. Європейський досвід передбачає посилення місцевого самоврядування, у тому числі – через посилення місцевих бюджетів. У розумінні олігархічних регіональних еліт децентралізація означає передачу повноважень не стільки місцевим громадам, скільки регіональній владі, тобто по суті утворення регіональної вотчини. Яку саме «децентралізація» мали на увазі в пункті 11 – незрозуміло. 
Створення виконкомів – неоднозначне питання саме для Донеччини і Луганщини. До місцевого самоврядування треба «дозріти». Решта України вже досягає поступово належного рівня самоврядування. В тих же районах і містах Луганщини і Донеччини, де місцеві влади підтримали терористів, надавати їм такі права небезпечно. Навпаки – ті місцеві ради, які підтримали своїми рішеннями терористів, мають бути тимчасово розпущені. Виконавчою владою у таких населених пунктах має стати не «виконком» Рад, а спершу військове командування і згодом – звичайні державні адміністрації, представників яких призначатимуть з Києва.
Щодо «захисту російської мови», то кожен, хто бував на Донеччині й Луганщині, підтвердить, що російській мові там нічого не загрожує. За такими тезами, як правило, приховують наміри остаточно знищити навіть ті мінімальні вияви україномовності, які ще залишилися всупереч тотальній русифікації Донеччини і Луганщині. Той, хто писав «мирний план» Президента, навіть для видимості не вжив формулювання типу «рівні можливості для розвитку української та російської мов на території Донеччини і Луганщини». Отже, йдеться про остаточне знищення української мови на Сході. Щодо змін до Конституції, то вони не вносяться за тиждень.

12. «Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури, при розбіжностях – рішення приймає Президент)».

Пункт, який де-факто підтверджує створення на Донеччині і Луганщині автономних одиниць (федеральних земель). Слово «федералізація» не використано, але те, що голів обласних державних адміністрацій (мабуть, це про них мова, якщо вжито слово «губернатори»?) треба узгоджувати з анонімними «представниками Донбасу», якраз є чітким свідченням автономності і відмінності від інших регіонів України. Далі: хто такі «представники Донбасу»? Це українські патріоти, які створюють громадські рухи, друкують самостійно листівки, не бояться розмовляти українською, записуються у батальйон «Донбас»? Чи може (і швидше за все!) – представники олігархічних кіл Луганщини і Донеччини, які багато років утискали демократію в регіоні, сприяли нищенню українською культури, але накопичили мільйони і мільярди, і тому отримали право на зустрічі з Президентом говорити від імені Донбасу? І останнє. Ще одне свідчення того, що «Мирний план» дуже ймовірно готували за межами України. Керівників обласної виконавчої влади в Україні називають «головами обласних державних адміністрацій», а не «губернаторами». Звісно, слово «губернатор» часто вживане у політичній публіцистиці, у виступах народних депутатів, у звичайні побутовій лексиці. Але слово «губернатор» досі ніколи не використовували у документах від імені Президента! Схоже, люди, які готували «Мирний план», цього не знали.

13. «Дострокові місцеві і парламентські вибори».

Дострокові парламентські вибори – це справедливе рішення. Ця Верховна Рада давно не відповідає вимогам суспільства. Шанс для очищення ВР після Майдану втрачено. Антиконституційне кнопкодавство, антиконституційне сумісництво, банальне нехлюйство, коли депутати не ходять на роботу у сесійну залу – це непривабливе обличчя нинішнього складу Верховної Ради, і таке обличчя слід міняти саме за рахунок дострокових парламентських виборів, які слід провести щойно завершиться воєнна операція на Сході, а Донеччина і Луганщина буде вільна від терористів.
Щодо дострокових місцевих виборів – ситуація аналогічна. Місцеві Ради так само було обрано в іншу історичну епоху. Необхідно провести перевибори до цих Рад також якомога швидше – одразу після завершення воєнних дій і звільнення Сходу від терористів. Водночас тут слід зауважити: такі перевибори до місцевих Рад мають відбутися по всій Україні, за винятком міст і районів, які слугували базами для терористів, де велися активні воєнні дії. Ці території перебувають під впливом антиукраїнською пропаганди, без доступу до правдивої інформації. Висока вірогідність, що перевибори тут призведуть до обрання гіркіних-болотових-пушиліних та їм подібних до місцевих Рад, а, значить, конфлікт у регіоні  може отримати новий поштовх для розвитку. Задля збереження інтересів української держави, на території, де розгортався конфлікт, місцеві Ради мають бути тимчасово розпущені, а виконавчу владу передано спочатку військовим адміністраціям, а потім –державним, представників яких призначать з Києва. Після нормалізації ситуації і налагодження системи надання інформації населенню (а на це може знадобитися від кількох місяців до кілька років) на цих територіях може бути відновлене місцеве самоврядування.

14. «Програма створення робочих місць в регіоні» 

Цей пункт є дуже привабливим. Водночас тут ніяк не передбачено реорганізацію нинішньої економіки на Донеччині і Луганщині. Реорганізація вугільної промисловості потребує перекваліфікації персоналу. Для Донеччини і Луганщини справді гостро (як, до речі, і для багатьох інших регіонів України) стоїть питання нових робочих місць. Але у Донецьких і Луганських еліт є практика розкрадання коштів для фінансування велетенськими обсягами окремих «програм» у регіоні. Наприклад, лише на вугільну галузь щорічні дотації з бюджету становлять орієнтовно 10-15 мільярдів гривень. Де осідають ці щорічні виплати, у чиїх кишенях? Тож будь-яка нова економічна програма для регіону має бути під чітким контролем як центральної влади, так і міжнародної спільноти, у т.ч. експертів відповідних галузей. Інакше цей пункт використають для звичного для місцевих бзнес-еліт розкрадання коштів.

15. «Відновлення об'єктів промисловості і соціальної інфраструктури».

Цей пункт є позитивним. Це єдиний пункт, який додали до «Мирного плану» Президента унаслідок зустрічі з представниками політичних та бізнесових еліт регіону. Регіон справді дуже серйозно постраждав від російської інтервенції та тероризму. Водночас, як і у випадку з попереднім пунктом, за умов відсутності чіткого контролю і системи перевірок, цей пункт можна використати для подальшого збагачення еліт. Тому, щоб унеможливити банальний «розпил» додаткових коштів, до чого звикли донецькі і луганські еліти, до формулювання потрібно додати «під міжнародним контролем».

 
Висновки:

Ініціатива Президента України щодо «Мирного плану» – позитивна. Цю ініціативу добре сприймають західні дипломати і політики, які хотіли б щонайшвидшого врегулювання конфлікту і пануванню миру на Європейському континенті. Цю ініціативу добре сприймає та частина бізнесу, яка не наживається на війні, а вміє заробляти у нормальній обстановці. Ініціативу миру добре сприймають багато українських матерів, які непокояться, що їхніх синів призвуть в армію, звідки вони можуть не повернутися. Миру прагне більшість людей Донеччини і Луганщини, як би їх не залякували і не агітували терористи. І взагалі, для будь-якої нормальної людини мир однозначно краще, аніж війна. 
А от щодо конкретного плану, механізму втілення, послідовності кроків, то вдалим документ назвати не можна. Складається враження, що його писали нашвидкуруч, і до того ж не в Україні. Дивно, бо презентували його три дні, а за цей час можна було б зробити ґрунтовніший аналіз й удосконалити навіть такий відверто «сирий» документ.
Унаслідок реалізації цього «плану» основні бонуси отримає не Україна. Регіональні олігархічні еліти згідно з цим планом де-факто стануть одноосібними керівниками двох областей і отримають можливість вести автономну внутрішню політику, не зважаючи на Київ, і водночас постійно отримувати кошти на різні «дотації» і «програми» з центрального бюджету. Українську мову і культуру з часом буде остаточно знищено. Російські медіа продовжать зомбувати населення. А Росія чекатиме іншої «щасливої нагоди», щоб отримати ще один «стиглий» регіон. Тож для Путіна такий план теж подарунок. Зараз це дасть можливість вилізти з «донбаського глухого кута», помиритись із Заходом. Надалі Кремль і ФСБ продовжуватимуть агентурну роботу на українському Сході, чекаючи нової нагоди, щоб Донеччина і Луганщина, коли «достигнуть», відійшли до Росії як Крим.
Окрім невдалого змістовного наповнення плану, в ньому є ще одна суттєва вада: він введений в дію ДО, а не ПІСЛЯ оголошення на Сході воєнного стану. Спочатку слід було зламати хребет тероризму, а потім вже пропонувати мирні ініціативи. А так, щойно було озвучено тезу, що українська сторона готує одностороннє припинення вогню, Росія та керовані нею терористи на території України використали можливість для збройного посилення. Тільки два дні тому з Росії у Луганськ перебазувалися 8 танків для терористів, БТРи, колона іншої техніки. Тож «мирну перерву» терористами вже використали, щоб посилитися; це означає, що країну чекає ще більше смертей…
Щоб аналіз «Мирного плану» не сприймали виключно як критику, викладу кілька тез, що слід робити на Сході – «План Відродження Донбасу».

«План Відродження Донбасу»

1. «Введення воєнного стану на Луганщині і Донеччині».

Найперше: необхідно ввести на території Донеччини і Луганщини воєнний стан. Введення воєнного стану на чітко обмежений час і на чітко окреслену територію. Воєнний стан оголошує Президент згідно з Конституцією України та згідно із Законом «Про правовий режим воєнного стану». Указ про введення воєнного стану підписує Президент, а Верховна Рада протягом двох днів повинна його ратифікувати. Таке рішення має багато переваг, порівняно з АТО. АТО керує Антитерористичний центр СБУ, в умовах воєнного стану – Ставка Верховного Головнокомандувача – Генеральний Штаб Збройних сил України. Це покращує координацію дій між різними силовими відомствами. Військове командування отримує права, яких воно не має зараз: використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, включно з будь-яким транспортом, здійснювати контроль над місцевими медіа, усувати з посад керівників держпідприємств, якщо вони співпрацюють з терористами або займаються саботажем, порушувати питання про заборону партій та організацій, які співпрацюють з терористами тощо. До речі, навіть Верховна Рада під час воєнного стану повинна працювати постійно, а під час АТО – може дозволити собі йти на літні канікули.
Воєнний стан можна ввести: а) на всій території Донеччини і Луганщини або б) лише в тих районах і містах, де тривали воєнні дії і були прояви сепаратизму. Якщо в деяких районах Луганщини і Донеччини терористів не пустили, то ці регіони не повинні страждати. Саме ці регіони Луганщини і Донеччини мають право на самоврядування.
Військові спеціалісти, з якими я радився, виступають за посилення координації силовиків, утворення штабу і введення воєнного стану. А от Ахмєтов і топ-менеджмент його підприємств – проти. Поки що голос Ахмєтова (так званий «голос Донбасу») має на Банковій більший вплив. Воєнний стан можна ввести на 2 місяці – цього часу достатньо, щоб завершити бойові дії і очистити Схід від терористів. По тому можна перейти до реалізації мирних ініціатив «Плану Відродження Донбасу».

2. «Точкові ротації у силових відомствах».

Під час епопеї в Криму й Антитерористичної операції на Сході значна частина генералітету і цілі підрозділи  показали свою нездатність ані до ведення воєнних дій, ані до психологічного протистояння з Росією. Такі кадри необхідно негайно замінити. У силових структурах варто прискорити процедуру надання чергових та позачергових військових звань тим, хто сміливо і професійно діяв у Криму і під час АТО на Сході.

3. «Очищення Сходу від воєнних злочинців».

За умов передання повноважень Антитерористичного центру воєнному командуванню є висока імовірність успішно виконати це завдання. Скоординованими діями всіх силових структур відбудуться буде здійснено спецоперації проти терористів. Цей пункт не означає ведення бойових дій в усіх можливих містах і селах. На сьогодні українська сторона мало використовує інші механізми витіснення терористів, зокрема, припинення електропостачання, мобільного зв’язку тощо. Ще більше українська сторона програє в інформаційній війні; належне інформування суспільства про дійсний стан справ зменшило б рівень підтримки сепаратистів звичайними людьми. В той же час цей пункт означає припинення дарування терористам тижневих перепочинків для перегрупування сил.

4. «Взяття українсько-російського кордону під контроль. Створення фортифікаційних споруд («Стіна»)».

Вперше я озвучив тезу про необхідність заблокувати українсько-російський кордон ще на початку березня після того, як проінспектував військові частини в Криму, провів аналіз і передбачив, чим в подальшому може завершитися російська агресія. І всі місяці доводилося чути від керівництва держави, що «кордон під контролем». Україна втратила час, а про рівень «контролю» свідчить велетенський потік воєнної техніки і терористи, яких Росія регулярно постачає в Україну. Нарешті робота у напрямку реального контролю кордону просунулася, але успішне завершення ще дуже далеко.
Розумною є пропозиція побудувати фортифікаційні споруди («Стіни») на українсько-російському кордоні. «Стіна» – назва умовна. Можуть бути використані і високі бетонні конструкції, і металеві сітки, і мінні поля, а швидше за все, – комплекс і поєднання. Ці роботи дуже дорогі: потребують багато часу, людських ресурсів, знань, умінь, коштів. Почати ці роботи можна було б уже зараз – на тій території, яку чітко контролює українська сторона. Не обов’язково тільки на Луганщині і Донеччині, в інших областях теж. Зрештою, нам все одно рано чи пізно доведеться весь кордон з Росією так переобладнати. Частково кошти можна буде знайти в Євросоюзі, адже умовою для надання безвізового режиму є контроль з боку держави своїх кордонів. Водночас Євросоюз уже надавав українській владі кошти для укріплення кордонів, які розподілили непрозоро. Тож підзвітність і відкритість щодо використання коштів – честь держави.

5. «Звільнення заручників та військовополонених».

Проросійські терористи з перших днів почали брати у полон громадських активістів і звичайних людей, катувати, утримувати як заручників. З початком АТО до цих осіб долучилися українські військовополонені. Військовополонена Надія Савченко – зразок героїзму і приклад для нації. Життя кожного українського громадянина – цінність. Україна повинна визволяти своїх громадян з пащ терористів. Ті сили, які проведуть спецоперації для звільнення заручників мають зайняти провідні місця в новій українській спецслужбі, яку варто створити на базі СБУ, котре не піддається реформуванню. Неспроможність звільнити полонених – вирок генералам, які відповідають за цей напрямок. Завдання слід ставити чітко, у разі невиконання – звільняти або переводити на нижчу посаду.

6. «Амністія для тих, хто не чинив злочинів, і хто не брав участі у бойових діях проти української сторони».

Амністія – сильний інструмент для послаблення противника. За рахунок амністії можна зменшити чисельність ворожих підрозділів. Але амністія не стосується всіх без винятку. Амністія повинна сприяти дезертирству у лавах противника, але не обіцяти всепрощення. Інакше у терориста не буде стимулу здаватися, якщо він знає, що його вибачать за будь-яких обставин. Тож слід виокремити категорії терористів, які були обдурені пропагандою, мобілізовані та інші, але не встигли чи не захотіли взяти участь у безпосередніх воєнних діях проти українських сил. Закон про амністію має доопрацювати і прийняти Верховна Рада України. Амністія має бути введена на чітко визначений термін.

7. «Добровільне роззброєння залишків проросійських терористичних угрупувань».

Після знищення основних центрів тероризму і сепаратизму та оголошення амністії, залишки озброєних проросійських угрупувань повинні добровільно скласти зброю. Ті, хто не брав участь в боях проти українських військ, зможуть потрапити під амністію, а ті, котрі брали, але непричетні до людських жертв – отримають мінімальне покарання (наявність покарання є обов’язковою, інакше поняття справедливості буде знівельовано).

8. «Відновлення виконавчої вертикалі влади».

Під час воєнного стану значна частина заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування. По завершенню дії воєнного стану владу мають узяти на себе представники місцевих районних державних адміністрацій, призначені безпосередньо з Києва. Для цього можуть бути залучені кадри з усієї країни. Необхідно прийняти спеціальний закон, який дозволить ВР розпускати органи місцевого самоврядування на території, де перед тим діяв воєнний стан. У перехідний період слід встановити керівництво виключно за рахунок державних адміністрацій, без виборів органів місцевого самоврядування. Закон повинен чітко окреслити термін, протягом якого діє обмеження на місцеві вибори – не довше, ніж на 5 років. Це необхідно тому, що після ведення військових дій та агресивної антиукраїнської пропаганди вибори до органів місцевого самоврядування можуть призвести до фізичного насильства над українськими патріотами та викривлення електоральних симпатій. Тому для відновлення психологічної рівноваги у суспільстві необхідний певний перехідний період.

9. «Масова люстрація (очищення) в судах, прокуратурах, органах внутрішніх справ, податковій службі, митній службі, СБУ».

Донеччина і Луганщина – регіони, де рівень корупції в судах, прокуратурах, органах внутрішніх справ, податковій службі, митній службі, СБУ був одним із найвищих в Україні. Під час військової агресії з боку Росії до цієї проблеми долучилася ще і відверта зрада державних інтересів. Тож у цих службах має відбуватися максимальна кадрова чистка. Такої кількості нових кадрів у межах цих двох областей знайти не вдасться, тому на вільні посади варто запрошувати фахівців з інших регіонів держави. Ті представники служб, які під час російської інтервенції на Луганщині і Донеччині проявили себе з найкращого боку (такі, на щастя, теж є) повинні отримати чергові (позачергові) звання і посади, щоб надалі застосовувати свої здібності.

10. «Заборона громадських організацій та осередків партій, задіяних у підтримки сепаратистів».

Згідно з пунктом 8 статті 15 Закону «Про правовий режим воєнного стану» військове командування може звертатися до судових органів щодо заборони громадських організацій та партій, задіяних у підтримці сепаратизму. Отже, неодноразові публічні виступи політиків КПУ та ПР і громадських діячів щодо підтримки проросійських терористів можуть бути розглянуті у судах у прискореному режимі. У випадку наявності доказів про підтримку місцевими осередками ПР та КПУ терористів ці партії мають бути заборонені.

11. «Притягнення до відповідальності осіб, що фінансували тероризм. Конфіскація майна. Націоналізація підприємств спонсорів терористів».

Особи, які фінансували тероризм, мають бути покарані у судовому порядку. Їхнє майно слід конфіскувати. Якщо серед спонсорів тероризму виявляться ультразаможні бізнесмени регіону, то на їхні кошти, а також кошти, отримані від продажу конфіскованого державою майна, необхідно розпочато масштабну відбудову зруйнованої інфраструктури регіону.

12. «Відновлення трансляції українських теле- і радіо програм. Створення патріотичних місцевих програм. Заборона і відключення російської інформпропаганди».

Нинішні події на Донеччині та Луганщині стали можливими у результаті багаторічної українофобської пропаганди з боку російських медіа та відсутності адекватної відсічі з боку як місцевих, так і загальноукраїнських медіа. Відновлення єдиного українського інфопростору – вкрай важливе завдання. Окрім того, слід створити місцеві патріотичні радіо- та телепрограми. Для цього варто залучити волонтерів-журналістів з усієї України. Російські медіа як механізм агресії мають бути заборонені. 
Відповідальним за це має стати Центр інформаційної політики. 

13. «Створення в Києві Центру інформаційної політики». 

Для успішного виконання пункту 12 мусить бути координація дій в інформаційній політиці. Не лише на Донеччині і Луганщині, а й по всій Україні. З цією метою варто створити Центр(або Міністерство) інформаційної політики.

14. «Сприяння добровільному переселенню з України тих, хто не сприймає українську державність. Керування міграційною і демографічною політикою».

Українська держава в 1991 році вчинила гуманно – громадянство було надано всім, хто на той час перебував на території колишньої УРСР. Виявилося, що далеко не всі сприйняли українську державність. Деякі мешканці України так і не навчилися з повагою ставитися до цієї землі, своєю ненавистю до України продовжують заражати оточення. Тож виникає питання, якщо хтось ненавидить Україну, може не варто себе примушувати тут перебувати? Державі варто створити умови максимального сприяння для охочих змінити країну проживання: допомога в інформуванні щодо можливостей добровільного переселення, координація руху добровільних переселенців, сприяння у пошуку нових місць проживання і под. Держава має сприяти добровільному обміну населення: допомагати тим українцям, які хочуть повернутися в Україну, і тим, хто хоче виїхати. 

15. «Посилення місцевої освіти загальноукраїнськими кадрами».

Рівень освіти на Донеччині і Луганщині, особливо її гуманітарний напрямок, відірвав ці регіони за освітнім рівнем від всієї України. Викривлення слід виправити. Для цього з усієї України варто залучити волонтерів, які готові переїхати та викладати в школах та університетах.
 Відповідальне – Міністерство освіти і науки. 

16. «Культурна інтеграція Донеччини і Луганщини в український простір».

Донеччина і Луганщина свідомо місцевими елітами відривалася від решти України і в культурному плані. Тому низка літературних, музичних, художніх та інших явищ, які були популярні і зрозумілі в інших областях, залишилися тут невідомими. Тож на сході України варто проводити більше культурно-просвітницьких акцій задля створення культурного простору у регіоні і долучення його до спільного українського духовного простору. Відповідальне – Міністерство культури.

17. «Безкоштовні курси української мови».

Одним із механізмів штучного відривання Донеччини і Луганщини від решти України було нищення в цих регіонах української мови. Політика деукраїнізації була настільки успішною, що в деяких районах Донеччини і Луганщини українську мову майже повністю знищили. Тож на Луганщині і Донеччині слід терміново здійснити низку заходів задля порятунку української мови. Однією з таких програм можуть бути «Безкоштовні курси української мови», які варто організувати для чиновників цих двох областей, які бажають покращити свій рівень знання мови. Тим більше, що згідно з чинним законодавством вони повинні нею володіти, але цю норму закону не виконують. Заклики «захищати російську мову» здебільшого пов’язані зовсім не з утисками російської (бо насправді ніяких утисків на Донеччині і Луганщині немає), а з небажанням вивчити українську. Тож якщо чиновник не спромігся це зробити раніше і жалкує на таке навчання власні кошти, держава може йому організувати такі курси безкоштовно. Вивчення української мови чиновниками, а потім звичайними мешканцями Донеччини й Луганщини подолає бар’єри і нерозуміння між представниками цих областей та іншими українцями. 

Відповідальні – Міністерство освіти і науки та Міністерство культури.

18. «Боротьба з алкоголізмом і наркоманією».

Донеччина і Луганщина – це ті регіони, де активно зловживають алкоголем та поширена наркоманія. Ці шкідливі звички зумовлюють погіршення генофонду, збільшують рівень агресії в регіоні. Має бути проведена масова пропаганда здорового способу життя. Верховна Рада має нарешті заборонити рекламу алкогольних та слабоалкогольних напоїв та їхні торгові марки на телебаченні. Наслідком зрештою стане не лише зменшення рівня агресії, а й загальне оздоровлення регіону. 
Відповідальні – Міністерство охорони здоров’я, Центр інформаційної політики. На рівні законодавства – Верховна Рада.

19. «Відновлення зруйнованої інфраструктури (під міжнародним контролем)».

Після російської агресії та пов’язаних з нею актів тероризму й мародерства Донеччина і Луганщина потребують колосального відновлення зруйнованої інфраструктури. Ремонтні роботи або капітальне будівництво можуть бути частково здійснені за рахунок конфіскованого (націоналізованого) у спонсорів тероризму майна; частково – за рахунок європейських інвестицій або фінансової допомоги, а також за рахунок українського бюджету і місцевих інвестицій. Програма відбудови дасть додаткові робочі місця. Водночас варто розуміти, що європейські інвестиції не прийдуть, доки у регіоні не панує спокій і порядок. Окрім того, звичка донецьких і луганських «еліт» до крадіжок з бюджету унеможливлять цльове використання наданої допомоги. Тож невід’ємна частина програми відновлення зруйнованої інфраструктури – контроль та боротьба з корупцією.

20. «Програма боротьби з корупцією».

Корупція роз’їдає не лише Донеччину і Луганщину, вона роз’їдає всю Україну. Але саме на сході держави унаслідок багаторічної дії корупційних схем сформувалася міцна і впливова «бізнес-еліта». Залишати незмінними правила гри в економіці регіону – означає не подолати загрозу нових сепаратистських і терористичних дій. Настрій значної частини суспільства в Україні – подолати корупцію, наблизившись до стандартів Євросоюзу. Якщо решті регіонів України це вдасться, а на Донеччині і Луганщині система корупції залишиться, конфлікт знову буде невідворотній. Тому компромісна ідея передати владу на сході місцевим «бізнес-елітам» сама по собі згубна. Потрібно змінити систему: щоб кошти більше не визначали, хто має рацію, а хто ні. Це означає, що для ліквідації ґрунту, на якому «розцвів» сепаратизм на сході, необхідно подолати корупцію.

P.S. Цей матераіл був написаний до відеозвернення Президента. Очевидно, що вади та недоробки» «Мирного плану» стали помітні і самому Президенту, і його оточенню. Тож наступні пояснення значною мірою намагаються зменшити наявні у плані недоречності та дати можливість до позитивніших трактувань. Країна має рухатися до миру через перемогу над терроризмом і зовнішньою агресією, і в цьому русі повинна існувати повноцінна співпраця влади з громадськістю. Тож сподіватимемось, що в подальшому ця співпраця проявлятиметься і у виборі правильних стратегічних рішень для країни, в тому числі і у справі наробки стратегічних ініціатив.

Олександр Доній, керівник Центру дослджень політичних цінностей.