Чиїм життям ми живемо?

8 ноября 2014, 21:51
Владелец страницы
экономист
0
76

Що змушує тебе прокидатись вранці і йти на навчання чи на роботу? Бажання жити своїм життям чи просто інерція? Або страх щось втратити, випасти з обойми і опинитись на узбіччі?

Кого не запитай, мало хто своїм життям задоволений. Мабуть тому, що мало хто з нас насправді живе своїм життям.

Із навчанням якось простіше. Студент ще не настільки ув’яз в обов’язках перед усіма на світі, і нерідко може дозволити собі не піти на пари чи навіть покинути університет, наплювавши на всі старання батьків. Знов-таки сам студент, як правило, змушений здобувати не ту професію, про яку мріє, а реалізовувати мрії мами чи тата – замість них ставати дипломованим юристом чи лікарем. Або банальніше й сумніше – на що в родини грошей вистачило, і на тому спасибі.

Закінчивши сяк-так універ і здобувши непотрібного, але такого необхідного диплома, вчорашній студент не отримує омріяної свободи від викладачів та сесій, а влаштовується на роботу. Як правило, обрану за тим самим принципом: куди зміг влаштуватися, де зміг пробитись. Жити якось треба, та й шкода витраченого на вищу освіту часу. Далі людина просто попадає в кругообіг потреб і зобов’язань, що формують її життя якось зовсім окремо від неї самої. 

Спитайте в будь-якого маркетолога: для того, щоб щось продати, треба створити в цьому потребу. І тут не спрацьовує формула Дяді Фьодора з Простоквашино – «для того, чтобы продать что-нибудь ненужное, нужно сначала купить что-нибудь ненужное, а у нас денег нету!» Немає грошей? Позичиш. Тобі ж неодмінно потрібен шостий айфон. І нічого страшного, що доведеться півроку їздити на метро і їсти саму гречану кашу, сплачуючи кредити за речі, які нам насправді не сильно і потрібні. У виграші той, хто перший встиг тобі довести необхідність нового девайса. Найсумніше те, що, виборсавшись із боргової ями, людина однаково шукає пригод на свою кредитну картку. Кредити – це, власне, теж різновид залежності, адже дає можливість нарешті стати власником омріяного ЩОСЬ. А ось що ж воно таке – твоє чергове омріяне ЩОСЬ – то вже турбота маркетологів, вони за це зарплату отримують.

Стимул – це насправді всього лише батіг. Палиця, якою підганяли худобу. Так у світі повелося, що людину завжди треба до чогось спонукати. Нечасто ми свідомо рухаємось в обраному нами напрямку, скоріш нам цей вектор задає хтось інший. Спочатку – батьки, вчителі. Потім – керівництво на роботі, вже власна родина, політики, зовнішній борг країни... Паралельно з цим реклама в телевізорі і на будь-якій доступних для твоїх органів хвилях вирішує за тебе, що ти хочеш з’їсти, випити чи вдягнути. Список безкінечний. Все як у пісні – «ми всі колись давали клятву – рідним, СИСТЕМІ, собі...». І сучасний світ, всупереч всій своїй барвистій різноманіності і багатством можливостей, стає всього лише привабливою пасткою. Ми наче під гіпнозом розіп’яті на своїх зобов’язаннях, що виростають із наших потреб.

Та чи справді це НАШІ потреби?..


Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Lifestyle&Fashion
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.