Федір ‎Андрощук: карантин – це цікавий хоч і жорстокий експеримент для музею

22 августа 2020, 07:08
Владелец страницы
0
22

музей – це інформаційний центр, куди звертається величезна кількість людей з різними питаннями. І ці запити теж треба монетизувати

Про інтерв`ю з новообраним генеральним директором Національного музею історії України Федором Андрощуком ‎ми домовлялись давно, але істерика довкола пандемії постійно  відкладала нашу зустріч на невизначний час. І коли музей офіційно відкрив  свої двері для відвідувачів,  я нарешті  потрапила до  Федора Олександровича.

 

– Пане Федоре, щойно я пройшлась туристичними місцями Києва. Порожній Поділ, безлюдний Андріївський узвіз, не видно  навіть сувенірних яток! Київ ніяк не оговтається  від карантину – туристичний сезон зірвано. Як же виживати музею у нових реаліях?

– Я “зайшов” до музею на самому початку карантину, в середині березня. До карантину ніхто не був готовий. Зрозуміло, що реалізацію своєї програми мені довелося відкласти і діяти відповідно до ситуації. Музей у першу чергу орієнтується на «живого» відвідувача, а тут, у зв’язку з карантином, довелося  перепрофілювати нашу діяльність  –  перейти  на онлайн режим. Ми роздали завдання всім відділам зробити екскурсії за періодами  і підготувати фільми, які поступово викладали у музейну соціальну мережу. Така діяльність передбачає наявність відповідної  техніки , але в музеї її зовсім не було.

Спочатку співробітники готували матеріал власними силами: знімали телефонами, фото-відео-камерами, викладали  лекції та екскурсії на  інтернет-ресурси. Добре, що на той час у нас були гроші на спецрахунку й ми змогли запланувати закупівлю професійної техніки, яку, правда, через ряд формальних необхідних процедур поки що так і не придбали. Однак маємо впевненість, що найближчим часом ми все ж її отримаємо. Ще нам пощастило – виграли грант у фонді на закупівлю цифрової техніки – це дало можливість перейти на повноцінні рейки онлайн-формату.

Ми розуміли, що люди змушені сидіти дома і ми повинні запропонувати їм якісь альтернативні форми – і ми  запустили онлайн екскурсії. На жаль, не всі наші співробітники були готові до такої нової форми роботи, але ж музей – це теж живий організм і він має відповідати  сучасним викликам.

Загалом, карантин – це цікавий хоч і жорстокий експеримент, який  дав можливість зрозуміти наскільки українські, як і інші світові музеї, готові переходити до нових форм діяльності.

Під час пандемії ми активно налагоджували міжнародне співробітництво: готували меморандуми про співпрацю з Центром візантійської історії і цивілізації Коллеж де Франс, з Варшавським університетом. Зараз розробляємо стратегії діджиталізації наших фондів. Загальний фонд музею – понад 800 тисяч одиниць  зберігання. Він потребує фахового оцифрування. Міністерство культури неодноразово піднімало питання щодо цього напрямку, зараз музей  активно вивчає міжнародний досвід для того, щоб визначитися з планом і обсягами реалізації цього великого проекту.

Окрім того, музей – це інформаційний центр, куди звертається величезна кількість людей з різними питаннями. І ці запити  теж треба монетизувати, адже  на відповіді витрачається багато робочого часу наукових співробітників, використовується відповідна техніка. Платні інформаційні послуги популярні у  світовій практиці – це складова інституційної діяльності музеїв.

-Скільки можуть коштувати такі послуги?

– Зараз наші економісти розраховують прайс. В різних європейських музеях ці послуги коштують по-різному, – все залежить від рівня музею, від об’єму наданої інформації, якості фотографій та мети використання зображень. Я думаю, в Україні ціни повинні бути адекватними та відповідними до вартості виготовлення фото або відеопродукту експонатів, затраченої на це праці, а також авторського та суміжного прав на такі послуги. В інтернеті вже існує  відкритий  банк музейних світлин.  Зрозуміло, якість цих фотографій невелика, але ними можна безкоштовно користуватися для власних некомерційних потреб або підготовки освітніх програм.

На сьогоднішній день остаточно заблоковано діяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Розберемось, що це за орган, чому енергетика не може функціонувати без регулятора, і який прямий вплив матиме ця ситуація на усіх українців?

Трансформатори Григоришина, Ротердам+, космічні ціни на приєднання.

НКРЕКП здійснює регулювання на ринках сукупним обсягом до 400-450 млрд грн, встановлює нам тарифи на електроенергію та комунальні послуги, регулює відносини між гравцями на ринку. Це колегіальний орган, який діє у складі семи комісіонерів, а для ухвалення рішень потрібно, щоб на засіданні Комісії було щонайменше чотири члени. До останнього часу НКРЕКП працювала у складі якраз чотирьох членів, мінімальним складом. Чому так?

НКРЕКП було створено в 2014 року Указом Президента і всі члени, відповідно, призначалися Президентом. Така ситуація суперечила Закону України “Про природні монополії” та європейським Директивам, які є обов’язковими для України. Окрім суто формальних проблем діяльності НКРЕКП, існувала проблема гострої кризи довіри до ключового органу в галузі з боку споживачів та гравців ринку.

Трансформатори Григоришина, Ротердам+, космічні ціни на приєднання – це те, з чим увійшла в історію НКРЕКП під головуванням Дмитра Вовка.

Було прийнято рішення почати з чистого листа: прийняти закон про регулятора, який би усував можливості політичного впливу на діяльність енергетичного ринку, змушував би приймати обґрунтовані та об’єктивні рішення. Водночас, народні депутати боролися за те, що новий орган повинен працювати під керівництвом нових людей. Це питання стало яблуком розбрату, яке довгий час гальмувало прийняття закону. В кінці кінців керована Президентом більшість замість моментального звільнення вирішила поступово міняти чинних комісіонерів.

Так, 3 члени Комісії повинні були піти в ротацію через 6 місяців з дня прийняття закону, 2 члени – через 12 місяців, ще 2 – через 18 місяців. Нових членів НКРЕКП повинна була тим часом призначити Конкурсна Комісія, проведення конкурсу займає близько трьох-чотирьох місяців, тому до другої хвилі ротації були усі шанси обрати кандидатів на заміну. Конкурсну комісію формують Верховна Рада, Кабінет Міністрів і Президент.

Очікування vs Реальність

Вище описано, як планувало здійснювати ротацію, що ж ми отримали насправді? На момент прийняття закону членів НКРЕКП було шість, а не сім. Ще раніше Андрій Герус та Юлія Ковалів звільнились з-за небажання приймати участь в корупційному розпилі “енергетичего пирога”.

В кінці травня перші двоє комісіонерів пішли на виліт, і залишилося четверо НКРЕ’ят. Наступна хвиля ротації була призначена на листопад. Влітку повинне було початися негайне призначення Конкурсної комісії. Верховна Рада, якій найважче досягти компромісу, адже для висунення кандидата в Конкурсну комісію потрібно 226 голосів, впоралася першою. Далі Кабмін висинув свого кандидата, проте, на жаль, не впорався із завданням пошуку особи без потенційного конфлікту інтересів. Отже, вже маємо одного сумнівного члена Конкурсної комісії, а, іншими словами, бомбу сповільненої дії. Справа залишалася за Президентом, який замість того, щоб продемонструвати лідерство і першим призначити своїх кандидатів, дуже зважено підійшов до вибору власних представників. Настільки зважено, що зміг висунути кандидатів лише 17 листопада, за 10 днів до часу “Ч”.

На 26 листопада була призначена чергова хвиля ротації, після якої НКРЕКП втрачає правомочність: 4 члени було, 2 йдуть, для прийняття рішення потрібно мінімум 4. НКРЕКП готувалась до часу “Ч” як могла: рішення приймалися практично в режимі нон-стоп за чітко визначеним графіком, щоб потім як скажений принтер їх ухвалити.

Аж тут, неочікуване, пішов на затяжний лікарняний один зі членів Комісії, про що я вже писав на УП, паралізувавши її роботу в останні два тижні чинної каденції. Вірогідно, хвороба була зумовлена не сезонним вірусом грипу, а загостренням боротьби між Ахметовим та Григоришиним. Справа в тому, що серед рішень, які поспіхом приймала Комісія, повинне було також закрастися підвищення тарифів для теплової генерації, але не знайшлось місця для компенсації коштів через проблеми неплатежів за електроенергію, в т. ч. що поставляється на тимчасово неконтрольовані території.

Менше з тим, через ці олігархічні війни ми отримали патову ситуацію: діяльність комісії заблоковано і не прийнятими залишились надважливі рішення, схвалення інвестиційних програм для державних підприємств, енергогенеруючих, енергорозподільних та газорозподільних підприємств, ліцензіатів у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, встановлення тарифів для нових об’єктів, що виробляють електричну енергію з використанням відновлюваних джерел енергії загальним обсягом 138 МВт тощо.

Слідкуйте за руками

З огляду на те, що ціла низка важливих рішень залишилася не прийнятою, почався лихоманковий пошук рішення чи то пак гра в наперстки.

1. 27 листопада замість двох членів НКРЕКП Президент звільняє лише одного. Вгадайте кого? Ставленика Григоришина, який своєю хворобою зламав попередні плани. Звільнення лише одного, а не двох комісіонерів є прямим порушенням закону про НКРЕКП. До того ж, пан Циганенко де-юре був на лікарняному, що може додати головного болю, якщо він буде скаржитись на порушення законодавства про його звільнення.

2. Депутатам пропонують внести зміни до Закону про НКРЕКП, згідно з якими кворум для прийняття рішень буде знижено з чотирьох – до трьох членів. І поки Конкурсна комісія ще три-чотири місяці буде обирати кандидатів для призначення оновленого складу, буде якраз достатньо часу, щоб виконати всі домовленості з олігархами. Такий варіант може пройти з мовчазної згоди інвесторів та гравців на енергетичному ринку. Так, нелегітимно, але ж тарифи комусь затверджувати потрібно. Проте це дуже небезпечний прецедент, коли за “революційною доцільністю” змінюється кворум для притягнення власних бажань. Сьогодні НКРЕКП кворум знизили, завтра Нафтогазу, післязавтра взагалі депутатам через фейсбук дозволять голосувати. Навіщо тоді взагалі обирати сім високооплачуваних членів НКРЕКП, якщо і втрьох можна впоратись?

3. Розглядаються також варіанти продовжити дію всіх попередніх рішень НКРЕКП, які не встигли прийняти до колапсу по аналогії з бюджетом, коли у разі не затвердження головного фінансового документу діє правило 1/12 на кожен місяць.

Дуже серйозно розглядалась ідея запропонувати Номінаційній Комісії призначити тимчасових комісіонерів, поки вони не виберуть нових кандидатів на вакантні посади.

Також пропонувалось передати тимчасово функції НКРЕКП Кабміну чи навіть РНБО через закон/розпорядження уряду про надзвичайні заходи в електроенергетиці.

Я чув і про більш екзотичні варіанти, про які навіть писати немає бажання.

4. Ми з Вікторією Войцицькою пропонуємо інший вихід і зареєстрували законопроект 7342. НКРЕКП було створено указом Президента, чинних комісіонерів призначено указом Президента, затримка із призначенням Конкурсної комісії сталася через надто тривале прийняття рішення Президентом.

""

То чому б не надати Президенту всі повноваження для виводу країни з кризової ситуації? Ми пропонуємо, щоб Президент своїм Указом призначив відсутніх комісіонерів на вакантні посади. А коли Конкурсна комісія визначиться з кандидатами, цей “тимчасовий” склад піде у відставку.

Чи дозволить це вивести енергетику з піке? Чи врятує людей від чергового необґрунтованого збільшення тарифів? Чи не спровокує це нездорове бажання заблокувати роботу Номінаційної Комісії, і використати нові повноваження, щоб продовжити третій рік вручну керувати енергорегулятором, кожного разу продовжуючи ще на пів року роботу тимчасових членів НКРЕКП? Можливо. Але це рішення, на відміну від будь-яких інших, надає повноту політичної відповідальності за результат, або його відсутність, і всі точно будуть знати хто безпосередньо відповідає за колапс енергетики.

Висновки

Президент України завів ситуацію у цугцванг. Всі запропоновані політико-правові варіанти, включаючи запропонований нами, так саме як і повна бездіяльність, ведуть до погіршення позиції всіх. Пікантності ситуації додає той факт, що сам НКРЕКП – неконституційний орган, повноваження якого не прописані в Конституції. Звернення в Конституційний суд було подане Юлією Тимошекно та іншими підписантами рік тому.

Мені відомо, що Президенту пропонувалось проявити лідерство та записати собі в актив реальну реформу енергоринку, включаючи зміни до Конституції та створення незалежного регулятора за європейською моделлю. Петро Порошенко прислухався до інших порад, створивши кризу, щоб зняти з енергоринку мільярдний ґешефт, який повинен піти на фінансування виборчої кампанії 2019.

Найбільш дратує розуміння того, що як завжди не будуть покарені винні у тому, що країна в опалювальний період залишилась некерованою, вітчизняні та закордонні підприємства понесуть мільйонні збитки, а імідж країни вчергове зруйновано вщент.

Єдине, що об’єднує всіх енергетиків, це розуміння того, що відсутність будь-якого рішення у питанні НКЕРКП – найгірша з можливих опцій.

Олексій Рябчин Народний депутат України.
Голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективностi Комітету паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

" data-image-meta="[]" data-image-title="Олексій Рябчин: Відсутність рішення у питанні НКЕРКП – найгірша з можливих опцій" data-large-file="" data-lazy-loaded="1" data-medium-file="" data-orig-file="" data-orig-size="" data-permalink="https://www.ungazeta.info/?p=3616" src="https://i0.wp.com/www.muz-ua.info/wp-content/uploads/2020/08/ттттт.jpg?resize=649%2C365" style="height:365px; width:649px">

араз стоїть питання  щодо самоокупності закладів культури. Є навіть відповідний річний план наповнення музейних спецрахунків.  Чи допоможе діджиталізація вирішити це питання?

-Мені здається, що держава повинна до цього питання підходити диференційовано. Якщо мова йде про музеї, то ми маємо керуватися як національними, так і міжнародними законодачими засадами.

Згідно статті 3 Статуту Міжнародної ради музеїв “музей” визначається як “постійний, некомерційний заклад, покликаний служити суспільству і сприяти його розвиткові, доступний широким колам людей…”. Іншим важливим орієнтиром є ”Кодекс професійної етики ІКОМ”, де у параграфі 2.10 особливо наголошується про те, що ”Будь-яка комерційна діяльність музею і пов’язана з нею реклама мають узгоджуватися з чіткою політикою музею та його основною освітньою метою”. Отже, важливим є розуміння того, що музей є перш за все некомерційною інституцією. У тому ж кодексі розкривається зміст поняття “неприбуткової організації” як ”Юридично створеного органу – корпоративного чи некорпоративного, чий дохід (включаючи будь-який надлишок або прибуток) використовується виключно на користь цього органу та його діяльності. Термін”Некомерційна” має те саме значення.”

У ідеї про “самоокупність” музеїв свідомо закладено прагнення зняти відповідальність за утримання культурних закладів. Я схиляюсь до думки, що краще не засновувати їх взагалі ніж погано фінансувати, бо ефективність від їх роботи буде невелика. Наведу такий приклад. Зазвичай, головні статті доходу музеїв – це продаж від квитків. Проте багато шведських музеїв, наприклад, не вважають це доходом. За їх підрахунками витрати на адміністрування процесу продажу квитків є більшими, ніж отриманий дохід від продажу квитків. Оскільки на покриття цих витрат пішла держава, стало можливим зробити вхід до музеїв безкоштовним – так більше людей отримали можливість ознайомитись з музейними  колекціями.  Повертаючись до українських музеїв треба зазначити, що їхня діяльність є дуже обмеженою та регламентованою:  ми можемо проводити екскурсії, відкрити сувенірній кіоск, продавати інформацію, але такий дохід все одно не  забезпечить всі наші потреби. Без державного фінансування або приватних пожертвувань музею не вижити. Що стосується діджиталізації, то в вона безумовно зможе полегшити обсяги продажу послуг та якісно інший рівень сервісу.

-Що ви плануєте робити з церквою УПЦ МП, яка знаходиться на території музею?

-Територія музею є заповідною і охороняється законом. Будь-яке будівництво, а також несанкціоноване перебування тут інших організацій та установ заборонено. Наразі розглядається в суді питання щодо незаконного будівництва церкви та захоплення території музею. Чекаємо рішення. Територія музею  – це своєрідний заповідник, який ми плануємо зробити привабливим і доступним.  Тут багато цікавих знахідок, які заплановано через QR-коди прив’язати до експонатів  нашого музею – так ми зацікавимо людей  і спонукаємо їх відвідати музейну експозицію. Є багато ідей, але поки що не вистачає коштів. Будемо шукати різні варіанти фінансування.

-Чи плануєте ви розширяти площі музею?

– В цьому будинку нам дійсно тісно. Будівля, у якій ми зараз перебуваємо була заплановано свого часу як художня школа. У повоєнні часи ніхто про дизайн та експозиційні площі не думав. Споруда так і залишилася непристосованою до музейних потреб, що постійно зростають. Зараз наша фондова збірка потребує суттєвого розширення – тільки нумізматика налічує 144000 одиниць зберігання. На її базі вже можна робити окремий музей. Будівля музею, що є пам’яткою архітектури, потребує капітального ремонту. З огляду на те, що протягом останніх років гроші на капітальні видатки не закладалися, цей процес на роки. Поки що ми плануємо розпочати з ремонту вхідної групи, яка зараз є у катастрофічному стані і до того ж не придатна для відвідування музею людьми з фізичними вадами.

-Які головні завдання стоять перед музеєм?

-Історично склалося, що музеєм керували партійні функціонери, які сприймали музей як ідеологічний заклад без душі та своєї історії. Музей й досі не має детального літопису – є лише загальна інформація. Написання такої роботи має важливе значення для того, щоб розуміти сенс музеїв, колекцій, культурної спадщини та їх роль у сучасному суспільстві. Уява про них була у різних часах різною і ми повинні це знати для того, щоб критично розуміти де ми знаходимся куди прямуємо. Власне тому разом з нашими колегами з Інституту археології та Інституту історії НАН України ми плануємо здійснити великий проект по написанню такої колективної праці. У ньому ми маємо намір висвітлити те, з чого музей починався, хто стояв біля його витоків, якою була історія його колекцій, фондових збірок  та виставок.

Статус центрального Національного музею передбачає певну відповідальність перед регіональними музеями. Ми маємо стати інформаційно-консультативним та науковим центром для наших колег.

Однією з форм співпраці з регіональними музеями має бути надання виставкових площ та проведення спільних виставок на базі Національного музею історії України.  Багато з цих музеїв зберігають чудові унікальні речі, які, на жаль  більше відомі  іноземцям, ніж українцям. Під час карантину вже домовились про співпрацю з Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм – готуємо з ними спільну виставку. Вона не потребує великих коштів, але матиме резонанс – Вінниці  є що показати у столиці.

Також плануємо відновити міжнародну виставкову діяльності. Зараз в Литовському національному художньому музеї експонується наша виставка «Цивілізації України. Від культури Трипілля, скіфського золота до Майдану», яку через карантин  продовжили  до осені.

– Як сприймає колектив Ваші новації?

– Всі відділи  активно працюють над поставленими завданнями.  Музейна робота – це командна робота. Важливо, щоб усі розуміли мету і мали ясний план роботи. Якщо є цікава ідея – немає часу на розбрат. Мене цікавлять саме ідеї, а не плітки.

Загалом, вважаю, що перший етап карантину ми пережили достойно: з липня музей відновив екскурсійну роботу, готуємось до осіннього сезону. Музей  –  це механізм, який інколи потребує  перезавантаження.  Зараз це й відбувається.

Наталка  Іванченко, журнал “Музеї України”

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Киева
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.