У голови ГО «Екопарк на Осокорках» Олександра Пилипенка – обшук. Спецслужба вилучила у громадського активіста мобільні телефони та ноутбуки.
У голови ГО «Екопарк на Осокорках» Олександра Пилипенка – обшук.
Спецслужба вилучила у громадського активіста мобільні телефони та
ноутбуки. Про це повідомляє одна зі спільнот у Фейсбуці.
Пилипенко та члени його організації неодноразово було помічені у
сутичках та заворушеннях навколо будівництва на Осокорках в Києві. Вони
позиціонують себе як активісти, які виступають за створення на масиві
“екопарку” і вважають будівництво «Патріотики на озерах», яке передбачає
благоустрій території та створення зон відпочинку, незаконним.
![]()
ТВОРЧІ ОСОБИСТОСТІ ДОНЕЧЧИНИ
ВОЛОДИМИР ХАРАКОЗ (Маріуполь)
Стисла довідка
Народився 1949 року в м. Маріуполі. Член НСХУ з 1992 року.
Працює в галузі станкового живопису. Учасник всеукраїнських виставок та міжнародних арт-фестивалів. ![""]("https://i1.wp.com/www.dohm-ua.info/wp-content/uploads/2017/09/21463316_1460622967386973_3898509357813451972_n.jpg?resize=194%2C300")
Твори зберігаються у приватних колекціях Греції, Італії, Канади, Фінляндії, США, України.
Кожний окремий мистець, зрозуміло, промовляє до нас лише своїми творами. Усе, що на полотнах – знаки його світу-в-собі. «Прочитання» тих живописних «текстів» потребує декодування знаків, що репрезентують його як творчу особистість у всій багатозначності цього поняття (стильові, жанрові, формо-ритмо-пластичні, колористичні, тонові та інші уподобання, композиційне мислення й, зрештою, – світосприйняття крізь призму малярського бачення.
Сучасне мистецтвознавство розглядає мистця, передусім, як Мислителя, який у специфічний спосіб пропонує індивідуально-особистісну версію картини світу. Володимир Харакоз – один із тих, хто не прагне подобатись потенційним покупцям, натомість не приховує філософічності смислового наповнення своїх творів з позиції екзистенціалізму.
![""]("https://i2.wp.com/www.dohm-ua.info/wp-content/uploads/2017/09/21462570_1460623010720302_871782628706453161_n.jpg?resize=300%2C194")
Колорит і композиційні рішення малярських творів «Поверхня» (2000), «Риби» (2000) та «На самоті» (2000) свідчать про творче засвоєння певних рис естонських психосвітоглядних традицій (закінчив Естонський державний художній інститут у 1988 році) – лаконізм і філософічність зображальної нарації, стриманість палітри, сполучення умбри, вохри й приглушеного голубого, майже реально відчутна близькість Балтійського моря, риби… А ще – неприхована статичність форм, ненав’язливість неспішної «бесіди» автора з глядачем як реципієнтом.
![""]("https://i0.wp.com/www.dohm-ua.info/wp-content/uploads/2017/09/21369351_1460623077386962_6223392585599300455_n.jpg?resize=201%2C300")
Тож, чому Володимир Харакоз сприймається як маляр-екзистенціаліст? Напевно, слід нагадати, що то є екзистенція – «існування, екзистентність – центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи» [2]. Саме «психоемоційна неповторність» художника як творчої особистості дозволяє йому унаочнити свої екзистенції – індивідуальне самовідчуття і самопочування у світі суспільному й предметному, задекларувати їх, зосереджуючи увагу не тільки на сутньому, але й на оказіональному (випадковому), поверхневому. Твір «Поверхня» не відображає жодних подій, не вражає ані формами, ані кольорами, однак – притягує: вертикальний розклад дощечок з манускриптами «правдодатними»… А, може, це – палімпсест (написане-стерте і знов написане…)? А чи не спонукає автор до міркувань про роль поверхні як категорії? Чи не перегукується це з тим, що зауважував Жан-Поль Сартр: «…у сущого більше не існує зовнішнього, якщо під цим розуміти поверхневу оболонку, що приховувала б від погляду справжню природу об’єкта. А ця істинна природа, своєю чергою, якщо це має бути затаєна реальність речі, яку можна передчувати чи передбачати, але якої годі досягти, оскільки це – «внутрішнє» об’єкта, що досліджується, – така природа більше не існує» [1, с. 7].
Повертаючись до творів Володимира Харакоза, варто зробити припущення: свідоме зображення акцидентних (від лат. accidentalis – несуттєвий, другорядний, випадковий) речей – це ствердження позиції екзистенціалізму в трактуванні Жана-Поля Сартра: не легковаж легкодоступними виявами зовнішніх проявів – вони можуть бути знаками сутнісних явищ.
Чотири рибини на балтійському березі в передсмертному хапанні, просоленого морськими вітрами, повітря («Риби»)… Вирвані з водної стихії, яка від Початку є життєдайною, ці істоти гинуть, аби стати поживною стравою вищої за неї «цивілізованої» істоти – людини… Або верви-пута («На самоті») як знаряддя не тільки риболовлі… Споконвіку – нею в’яжуть, позбавляють життя… І ось – мертва рибина біля по-діловому, хвацько звитої линви вправного рибалки… Хтось скаже: так це ж – закон Природи… А як інакше бути людині? Так то воно так, але ж Мистець таки дає матеріал для роздумів: «Хто я у світі живих істот?» «Навіщо прийшов у цей складний і водночас простий світ?»
Таке-от екзистенціальне мистецтво.
![""]("https://i1.wp.com/www.dohm-ua.info/wp-content/uploads/2017/09/21432802_1460622980720305_2850734232604436386_n.jpg?resize=224%2C300")
Література
1. Сартр Жан-Поль. Буття і ніщо: феноменологічної онтології / Пер. з фр. В.Лях, П. Таращук. / Жан-Поль Сартр. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 854 с.
2.
Володимир Півень
" data-medium-file="" data-large-file="" class="alignnone size-medium wp-image-2204" style="box-sizing: border-box; border: 0px; height: auto; max-width: 100%; transition: all 0.3s ease 0s; transform: scale(1);" src="https://i1.wp.com/www.sxdon.info/wp-content/uploads/2018/10/1-1-500x333.jpg?resize=500%2C333" alt="" width="500" height="333">
У вересні цього року, ГО «Екопарк на Осокорках» навіть презентували
свою концепцію майбутнього «екопарку», щоправда, вона більш схожа на
віртуальну: там нема жодних розрахунків, плану реалізації, не вказані
джерела фінансування, нема підтримки інвесторів….
Розвиток екозони – лище на словах. Зате у проекті закладені
генделики, платні розважальні центри та розливайки. Під виглядом
організації ландшафтного парку відбувається банальне «віджимання»
території для комерційних проектів.
На запитання журналістів щодо кошторису та фінансування парку,
активісти з громадської організації так і не змогли надати чіткі
пояснення. До речі, концепція й досі не пройшла всі необхідні інстанції
і не затверджена в КМДА.
Ось саме з таким “сирим” та недолугим проектом і виступають
псевдо-захистники так званого «екопарку» і блокують будівництво нового
житлового масиву.
Президент США Дональд Трамп підтримав європейських партнерів: 60 російських дипломатів мають залишити США. Це правильне рішення, навіть якщо Трамп ухвалював його і не зовсім із власної ініціативи, вважає Міхаель Кніґґе.
Президент США Дональд Трамп, лютий 2018
Цього понеділка, 26 березня, президент США Дональд Трамп ухвалив незвичне рішення – незвичне відразу з кількох причин. і таким чином примусив Москву закрити російське дипломатичне представництво в Сієтлі. Це було відповіддю на повідомлення про те, що до отруєння у Великобританії колишнього російського шпигуна і його доньки, ймовірно, причетний Кремль.
Чому така його реакція є незвичною? По-перше, ухвалюючи своє рішення, він цього разу діяв в унісон з традиційними європейськими партнерами США. Адже Німеччина, Франція, Польща та багато інших країн теж вислали російських дипломатів, аби . По-друге, ухвалюючи це рішення, Трамп став на позицію, яка є критичною відносно Кремля та російського президента.
Оглядач DW Міхаель Кніґґе
Це є дуже нетиповим рішенням для політика, який досі демонстрував лише обмежений інтерес до трансатлантичних відносин, а нещодавно навіть пригрозив традиційним партнерам Вашингтона запровадженням спеціального мита на імпорт низки товарів з ЄС.
Рішення покарати Росію є несподіваним і з огляду на те, що це президент, до якого прикута увага спеціальних слідчих, котрі намагаються з’ясувати обставини втручання тієї самої Росії під час передвиборної кампанії в США – на користь Трампа.
І, зрештою, варто згадати й про той факт, що Трамп – всупереч однозначній пораді свого тепер вже колишнього радника з питань національної безпеки не робити цього – привітав Путіна з перемогою на президентських виборах.
Якось нетипово
Особливо понеділкове рішення цікаве тим, що воно повністю суперечить інстинктивним рефлексам та відомим громадськості поглядам Трампа. Його передвиборча кампанія та дії на посаді президента у цілому вирізнялися приязним ставленням до Кремля та особисто до Путіна. Трамп вже неодноразово нахвалював лідерські якості російського президента.
Ще як кандидат на посаду президента Трамп повторював, що прагне поліпшити відносини з Росією, а вже як президент уникав запровадження болючих санкцій проти Кремля, які хотів проштовхнути Конгрес США. Навіть коли американські спецслужби вказували на втручання Росії у вибори, Трамп називав це “fake news” – простіше кажучи, “фальшивкою”. Він звільнив з посади колишнього шефа ФБР Джеймса Комі, я чиєї ініціативи було розпочато розслідування можливого втручання Москви у американські вибори. Сьогодні Трамп регулярно ставить “палиці в колеса” .
Що ж змусило Трампа вислати дипломатів?
Дехто, мабуть, подумає, що безсоромне отруєння в Англії змусило Трампа переглянути свою позицію щодо Росії. Та доказів на користь такої версії небагато. Тим більше, що не далі як минулого тижня Трамп ослухався своїх радників і привітав Путіна із перемогою на виборах, які на Заході не вважають ані чесними, ані вільними.
До того ж, формулювання офіційної заяви для преси з приводу видворення російських дипломатів конче обережні, а наприкінці ще й міститься чергове запевняння у бажанні Трампа покращити відносини з Росією. І це взагалі єдина поіменна згадка американського президента у цьому документі. Крім цього, текст заяви не містить жодної цитати глави Білого дому. Ім’я Путіна теж ніде не фігурує. Якось нетипово для президента, який зазвичай не проґавить жодної оказії, щоби від першої особи повідати світові про власні успіхи. Тож дуже малоймовірно, щоби Трамп почав дивитися на Росії в іншому світлі. Набагато ймовірнішим є те, що він піддався внутрішньому та міжнародному тискові.
Американські конгресмени, урядовці, НАТО та європейські партнери Вашингтона – усі були єдині в оцінці, що США не можуть безпорадно лишатися осторонь. Ситуація, натомість, вимагала солідарних дій із Великобританією та європейськими партнерами. І вони мали рацію. Було б немислимим, якби США не встали на бік Європи і у такий спосіб не покарали б Росію за її агресивні дії на британській землі.
Та якщо ми щось і почерпнули із президентства Трампа, то лише те, що цей президент раз по раз демонструє, що готовий до дій, які досі вважали немислимими. Тим більшою є втіха від того, що зараз він цього не зробив.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.
" data-medium-file="" data-large-file="" width="500" height="321">
До своїх протестів вони залучають радикально налаштованих молодиків,
вдаються до провокацій, псують майно забудовника, розпалюють сутички з
використанням фаєрів та димових шашок.
Через активність цієї громадської організації страждають звичайні
мешканці Осокорків – вони постійно отримують шквал дезінформації та
нервозність. Нещодавно до пікетувальників долучились і
депутати-невдахи, які на платформі «екопарку» розпочали свою
передвиборчу кампанію.
Врешті – решт на цей бедлам звернула увагу Служба Безпеки України.
Сподіваємось, що після втручання спецслужби з’ясується вся правда
про «екопарк» і забудовники відновлять роботу по благоустрою території
навколо осокорських озер.
Жителі Осокорів вже давно мріють про спокій і безпеку у чистій та комфортній зеленій зоні навколо озер.
Р.Новіков
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.