Контроль громадськості за охороною земель України

В статті визначено поняття та основні нариси діяльності громадянського контролю та контролю посадових осіб сільськогосподарських виробництв за використанням та охороною земель України

Громадський земельний контроль в Україні визначається як допомога громадських організацій, яку вони можуть надавати державним органам земельного контролю. Виробничий контроль за використанням і охороною земель у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові особи. Так само будується контроль і в землеробстві, оскільки посадові особи завжди зацікавлені в культурному веденні сільськогосподарського виробництва.

Мета даної праці є визначення контролю громадськості та посадових осіб сільськогосподарських виробництв за використанням та охороною земель України.

Основними методами застосованими в даній праці слід виокремити аналіз та синтез – за допомогою його аналізувався увесь опрацьований матеріал; узагальнення - застосовувався при формуванні висновків роботи тощо.

Громадські організації недовго залишаються під опікою державних служб. Рано чи пізно відбувається процес "самопізнання", під час якого громадські організації починають усвідомлювати, що вони не завжди і не в усьому повинні залишатися придатком державних органів і виконувати лише їх завдання. Контроль за діями порушників нерідко приводить ці організації до конфліктів з контролюючими органами, якщо (на думку громадськості) останні незадовільно ведуть боротьбу з порушниками природи.

З іншого боку, посилилась просвітянська роль багатьох при­родоохоронних організацій. За допомогою засобів масової інформації тепер майже всі верстви населення інформовані про велику кількість екологічних небезпек, пов'язаних з безконтрольним використанням земель та інших природних ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань. Природоохо­ронні організації проявляють здібність "на рівних" виступати з державними органами і під час визначення природоресурсної політики, і в ході здійснення контролю за її виконанням. Іноді природоохоронці протиставляють громадські організації державним наглядовим службам у тому розумінні, що не довіряють останнім і вважають необхідним, щоб громадський рух виступав незалежно і не обов'язково в союзі з державою [ 3. c. 278] .

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 26 червня 1991 р. із змінами і доповненнями станом на 28.12.2007 передбачає участь громадськості в охороні природних ресурсів. Зокрема ст.28 даного Закону передбачає участь громадськості в проведенні державної екологічної експертизи.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. також передбачає участь громадян в охороні навколишнього природного середовища. Статті 26, 28, 30, 38 цього Закону вказують на те, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказниками, пам'ятками природи, заповідними урочи­щами, парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Громадськість має право активно здійснювати свої права в повному обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань екології, вносити пропозиції в органи державної влади.

Практично право звернення в суд мають лише громадські організації, які спеціалізуються на охороні природи, оскільки складні питання доказування забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, а й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забруднення довкілля. Останній вид позовів полегшується тим, що крупні проекти, що вимагають затвердження з боку державних установ, повинні містити екологічні прогнози, що відносяться до наслідків здійснення цих проектів. Відсутність чи неповнота таких прогнозів, невиконання процедури суспільного їх обговорення дають судам підстави відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати [ 4. c. 12] .

Контроль в землеробстві за використанням і охороною земель у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові особи. Однак цей контроль не можна назвати повноцінним за двох основних причин :

- керівники господарств обтяжені багатьма іншими турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти увагу питанням охорони родючості грунтів, дотриманню інших вимог земельного законодавства щодо раціонального і ефективного використання угідь внутрішньогосподарськими підрозділами і окремими виконавцями сільськогосподарських робіт;

- з іншого боку, деякі керівники свідомо чи несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і результатам виробництва порівняно з перспективними завданнями. Це, як правило, послабляє їх контрольні функції щодо використання землі.

У деяких господарствах працюють штатні землевпорядники. Тепер внаслідок створення селянських (фермерських) господарств важливе значен­ня набуває складання екологічно і економічно обгрунтованих проектів земельного устрою таких господарств, а також контроль за дотриманням ними норм земельного законодавства. В окремих господарствах є спеціалісти, зайняті використанням меліоративних і захисних механізмів, а також полезахисних лісонасаджень: гідротехніки, меліоратори, агрономи-екологи тощо. Дані спеціалісти, відповідаючи за правильну експлуатацію гідротехнічних споруд, приділяють увагу також їх ремонту і взагалі робочому стану. Це сприяє збереженню і працездатності відповідних споруд, а разом з тим правильному режиму зрощення і осушення земель. Розпорядження таких спеціалістів звичайно є обов'язковими для всіх працівників даного сільськогосподарського підприємства [ 5. c. 129 ] .

Таким чином до основних завдань контролю за використанням і охороною земель відноситься забезпечення додержання земельного законодавства України з метою раціонального використання, охорони та відтворення земельних ресурсів. Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Список використаних джерел та літератури:

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 41, ст.546 (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8)

2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 34, ст.502) (Із змінами, внесеними згідно з законам N 1377-IV (1377-15) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228)

3. Шеремет А. П. Земельне право України – К.: Центр учбової літератури, 2009.- 632 с.

4.  Халіцька З. С. Охорона земель у системі управління земельними ресурсами. // Землевпорядний вісник. – 2008. -№ 3 . С. 11- 12

5. Шульга М. В. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків, 2004.- С. 129.