ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ В НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Так, на погляд жінки і матері двох дітей, знайдеться інша матір, яка покладе свою дитину в громадському туалеті на дуже підозрілий стіл, над яким і в взимку і влітку, весь час відкриті вікна.

В одному із численних інтерв’ю директор музею Т. Сосновська як одне із великих своїх досягнень описувала процес встановлення в жіночому туалеті … пеленального столика. Так, на погляд жінки і матері двох дітей, знайдеться інша матір, яка покладе свою дитину в громадському туалеті на дуже підозрілий стіл, над яким і в взимку і влітку, весь час відкриті вікна. Скільки стоїть той страшний стіл, жодного прецеденту не було помічено, хоча жінки з маленькими дітьми, які гуляють на території, час від часу заходять і до музею. Але ж людині, яка завжди свято впевнена в своїй правоті, нічого й намагатись пояснювати щось про чергову дурість, нею зроблену. Гендиректор вирішила, що ідея «супер» і окинула оком музей щоб вирішити, де б ще зробити щось «супер добре». І придумала! Треба встановити ще й «гендерну рівність»! Саме так вона визначила подальші дії, які ввели в стан шоку вже чоловіків. Воно в тому і є якась формальна логіка, бо жінка з немовлям зможе замінити дитині памперс, а чоловік? Що йому робити? Хіба що попросити про це саму Сосновську, якщо вона знає як це робиться.

Місця в чоловічому туалеті не було й тому директор вирішила пожертвувати – пісуарами. Їх швидко загорнули в прозору плівку і поставили стола, який хитається у всі боки і над яким теж відкриті вікна (щоб традицію не порушувати). І якщо в жіночому туалеті все це хоч підписали, то в чоловічому вирішили, що народна мудрість і винахідливість підкаже чоловікам, що на тому столі робити…
Все це, а саме – «гендерна рівність по-сосновськи», проіснувала не дуже довго і в одну мить зникла. Прибрали дивного стола з чоловічого туалету і «розблокували» пісуари. Все це звичайно дуже смішно й не варте уваги, якби сама Сосновська так часто не згадувала про ці події, як про досягнення рівня польоту на Марс. А з іншого боку, про що їй ще писати і чим хвалитись? Ну не виставками чи експозицією, зрештою… Тут якраз підстав для гордості немає. А про гендерну рівність, партійну номенклатуру та «русскій мір», який заважає їй сердешній жити і «реформувати» усе, що потрапляє під руку, то тут можна годинами втрачати робочий час і скиглити в соціальних мережах. Цікаво, в своїх щоденних звітах перед Міністерством культури директор як позначає цей час?