Політичний медіа-покер

Чи існує межа між журналістським розслідуванням та "джинсою" в українських медіа

Переглядаючи деякі українські телеканали важко не звернути увагу на те, що медійний продукт дедалі втрачає не лише об'єктивність, але й, на жаль, якість. Звичайно, у час, коли людство переходить від індустріального до інформаційного типу суспільства, є надзвичайно багато джерел інформації, однак в Україні й досі найбільш впливовим засобом формування громадської думки залишається саме телебачення. Не будемо, як то кажуть, стригти всіх під один гребінець, та все ж звернемо увагу на найбільш далекі від “стандартів ВВС” випадки, більше схожі на гру в карти, ніж на професійну роботу за стандартами журналістської етики.

Останнім часом все чіткіше простежується така цікава тенденція: як тільки з'явиться щось позитивне про діяльність київської мерії, одразу ж виходить новий негативний сюжет у програмі “Гроші”. Або ж глядача пригощають старим випуском цієї програми так званих “розслідувань”, яким до об'єктивності так само далеко, як її авторам до шанованих журналістів. Третього листопада перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко написала у своєму Facebook про будівництво нового колектора в Києві, що є непомітною, але такою необхідною для киян роботою мера столиці, і от наступний випуск програми “Гроші” вже показує “борги” мера за опалення. Хоча опалювальний сезон тільки розпочався, і рахунки за цю комунальну послугу ще поки нікому не надходили...

Тільки на “Прямому” мер Києва Віталій Кличко в інтерв'ю розповів про добудову нового мосту через Дніпро, ремонт доріг та пілотний проект з наближення медичних послуг до населення “Лікар у вашому домі”, в якому бере участь комунальне підприємство КМДА “Фармація”, як та ж “Фармація” у негативному образі з'являється на каналі УНІАН (входить у групу “1+1 медіа”) у тій же програмі “Гроші”. Щоправда, програмі вже кілька років, і “джинса” в ній занадто очевидна: підставні герої, постановочні зйомки, вирвані з контексту фрази, необ'єктивні порівняння — цей перелік можна продовжувати довго.

Звичайно, що для пересічного глядача такі “совпадєніє? - нє думаю!” майже непомітні. Але для людей, здатних мислити критично, така тенденція викликає більше запитань, ніж відповідей. Чому власники “1+1 медіа”, на каналах якого виходить програма “Гроші”, зацікавлені в тому, щоб будь-які позитивні зміни в столиці перекрити негативною інформацією? І чому вони не вдаються до конструктивної критики, а вкидають в ефір як козирі проти влади підтасовані факти, намагаючись створити сенсацію на порожньому місці?

Як не прикро, але в Україні немає незалежних ЗМІ — всі вони мають свого власника, який формує інформаційну політику свого медіа, виходячи з власних інтересів. На жаль, ці інтереси надто рідко збігаються з інтересами держави чи пересічних громадян, хоча досить часто останніх використовують, щоб їх озвучити. Така технологія створює у масового глядача враження того, що саме його інтереси захищає власник медіа. Об'єктивність і правдивість - головні у журналістиці? - ні, не чули.

Яскравим прикладом порушень стандарту об'єктивності є саме журналістські розслідування програми “Гроші”. Програма побудована таким чином, щоб максимально впливати на свідомість пересічного глядача, який сприймає інформацію, не аналізуючи її. Якщо ж поглянути на сюжети програми критично, то очевидним стає факт замовного характеру практично кожного з них.

Візьмемо за приклад сюжети, які стосуються столиці. У погоні за “гострим” сюжетом журналісти програми не гребують підтасовуванням фактів, як це було торік у випадку з тим же комунальним підприємством “Фармація”. Тоді в сюжеті порівнювали ціни на препарати в комунальній і приватних аптечних мережах, і щоб показати, що вони вищі у першій, глядачам показали “дорожчий” лікарський засіб у зовсім іншій формі випуску. І це — лише один приклад.

Кілька років тому “Телекритика” (головне видання для журналістів та тих, хто цікавиться темою ЗМІ) писала про “нові стандарти”, дотримуватися яких вимагало від працівників “1+1” керівництво каналу: канал повинен “пожовтіти”, щоб переорієнтуватися на масовішу аудиторію. Це мало досягатися через наповнення новин: “90 відсотків новин, що входять до випуску формуються за ознаками шести – «С» та одного – «Г». Йдеться про Скандали, Сенсації, Страх, Секс, Смерть, Сміх та Гроші”. Ще одна вимога - розслідування з використанням прихованої камери (навіть якщо в тому немає потреби, адже це створює враження, що той, кого знімають, щось приховує). В подачі політичних сюжетів - перевага інфотейменту – “інформуючи розважай”. І використання соціального впливу через людей, їхні емоції ().

Все це є засобами нейролінгвістичного програмування — техніки вербального та невербального впливу на аудиторію для формування потрібної громадської думки. І справа не лише в тому, що на підсвідомому рівні кожен, кого показали по телевізору, сприймається як герой, а й у тому, що саме цей канал комунікації досі викликає довіру глядача. Телеканали продовжують формувати світогляд нових поколінь українців, а новини та журналістські розслідування і надалі зберігають авторитет, викликаючи сумніви в їх об'єктивності лише у незначної частини глядачів. І, що головне, — яку саме думку нав'язують такі програми своїй аудиторії.

Зважаючи на якість сюжету, можна зробити висновок про його замовний характер, а якщо звернути увагу на його зміст — зрозуміти, кому це може бути вигідно. У випадку з “Фармацією” зацікавлених може бути багато, адже підприємства комунальної власності завжди ваблять потенційних покупців, особливо в такій привабливій галузі, як аптечна справа. Що ж стосується медіа, то конструктивна критика, об'єктивна і правдива інформація — ознаки медіа демократичного суспільства. Такі ЗМІ виконують свою функцію “четвертої влади” і “сторожового пса демократії”, показуючи владі її недопрацювання та допомагаючи покращити і діяльність влади, і життя суспільства. Стандарти “шість “С” і одна “Г” - ознака олігархічних медіа, діяльність яких спрямована на отримання максимальних прибутків, через участь у політичних іграх та сприяння нечесній конкуренції через “джинсу”, інфотеймент, НЛП тощо.