“Доступні ліки”: причини неефективності програми

Програма неефективна для пацієнтів та нецікава для аптек

Нещодавно в Одесі відбувся 8-й Міжнародний фармацевтичний форум “Аптеки світу-2019”, на якому зібралися фахівці галузі з різних країн світу, а також представники Міністерства охорони здоров'я України, Національної служби здоров'я України та громадських організацій. Серед тем диспуту були і реформа охорони здоров'я в Україні та менеджмент та економіка аптеки. В рамках диспуту українські фахівці фармацевтичного ринку акцентували увагу учасників форуму на деяких питаннях, які стосуються програми “Доступні ліки”. Зокрема, щодо її неефективності для пацієнтів, незручності та економічної непривабливості для аптек та складностей для держави у її реалізації.

Неефективна для пацієнтів

На сьогодні програма “Доступні ліки” не задовольняє всіх потреб пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, діабетом ІІ типу та бронхіальною астмою. Передовсім тому, що до реєстру програми включено лише монопрепарати, які потребують супутніх засобів для комплексного лікування. Лікарі рідко призначають таке комплексне лікування сукупно з препаратами за програмою, тому що за нього пацієнт має заплатити повну вартість. Пацієнти ж націлені на ліки з реєстру, за які взагалі не потрібно доплачувати. При цьому без супутньої терапії вживання таких ліків з часом може негативно позначитися на здоров'ї пацієнта: наприклад, вживання “Фуросеміду” без “Аспаркаму” призводить до того, що з організму хворого “вимивається” калій, а це може в майбутньому викликати судоми.

З іншого боку, пацієнти, які хочуть отримати доступні за ціною ліки, мають запастися здоров'ям (!), бо через надзвичайно незручний інтерфейс програми з обслуговування електронного рецепта вони змушені вистоювати в чергах, що негативно позначається на їх психоемоційному та фізичному стані. Обслуговування одного рецепта займає до 10-15 хвилин, а пацієнт зазвичай отримує від 3 до 10 таких рецептів. Це все потребує значних затрат часу і певної нервової витримки, а зважаючи на те, що програмою користуються переважно люди похилого віку, — для них це ще те випробування.

Неефективна і незручна для аптек

Від початку дії програма “Доступні ліки” була неефективною для аптек через низьку торговельну націнку. Встановлена МОЗ націнка у 15% не покриває витрат аптек на оренду приміщення, зарплату працівникам, транспорт і логістику. При тому, що асортимент аптека має забезпечувати з власних коштів, які повертаються на рахунки в кращому разі через місяць-два, а є випадки, що й через півроку. Тобто, це дуже “довгі” гроші, які не працюють на підприємство, бо зрозуміло, що 15% тут і тепер і 15% через кілька місяців — це зовсім різні гроші.

З іншого боку, через великі черги за “Доступними ліками” аптека втрачає тих пацієнтів, які прийшли придбати ліки, через що в аптек-учасниць значно знизилися прибутки. Якщо пацієнт, який приходить до аптеки, щоб придбати ліки, приносить аптеці прибуток від 20 до 200 гривень, то на одному рецепті за “Доступними ліками” аптека отримує 9 гривень. Це негативно позначилося на оплаті праці, що, в свою чергу, призвело до патової ситуації на ринку праці — фахівці звільняються, шукаючи гідної оплати за кордоном, а вітчизняні аптеки змушені наймати на роботу працівників без відповідної освіти, що порушує вимоги ліцензійних умов.

На сьогодні в Україні середня сума утримання однієї аптеки — 100 тисяч гривень на місяць. Аби аптека не була збитковою, її товарообіг має сягати 1 млн грн. на місяць. Дуже незначна частина аптек дотягує до таких сум, тому коли кажуть, що аптека — це дуже вигідний бізнес, то насправді це далеко від істини. А прибуток аптеки — це добробут її фахівців, це податки, сплачені до бюджету міста і держави, це соціальні внески, це пенсії, це розвиток внутрішнього ринку та розвиток економіки загалом.

Ще більше негативних змін додалося із запуском у квітні цього року електронного рецепта за програмою “Доступні ліки”. Аптеки тепер змушені частину свого крихітного прибутку віддавати у якості абонентської плати за послуги МІС (медичних інформаційних систем) з обслуговування електронного рецепта. За різними підрахунками це до 3% від товарообігу аптеки. Таким чином економічна обґрунтованість програми значно знизилась.

Середній прибуток аптеки від роботи за програмою “Доступні ліки” складає 450 гривень в день без урахування податків, оренди та інших обов'язкових платежів. При цьому за обслуговування електронних рецептів аптеки мають сплачувати МІС: за 100 рецептів — по 2 грн./рецепт), за 1000 рецептів — по 1 грн./рецепт, за 10 тисяч рецептів — по 0,75 грн./рецепт, 50 тисяч рецептів — по 0,5 грн./рецепт. Тобто, чим краще працює аптека за програмою, тим менше вона має сплачувати за обслуговування одного рецепта. Але на практиці ми маємо таку колізію, що всі ці суми додаються, і аптека сплачує фактично половину отриманого від програми прибутку. Звичайно, аптеки не можуть залишити людей без ліків. Але вони ставлять закономірне питання: чому ми маємо займатися благодійністю і ще й сплачувати за це третім особам?

При цьому програма надзвичайно незручна в роботі для фахівців аптеки через велику кількість операцій, які має зробити провізор у трьох різних програмах, щоб відпустити ліки за електронним рецептом. Він має ввести код рецепта в одній програмі, потім зайти в іншу і повідомити пацієнту всі торгові назви препаратів за виписаною йому МНН, а також суму доплати, повернутися в першу програму, провести рецепт, знайти препарат у своїй програмі і видати чек, зайти знову в програму і ввести другий код із СМС, щоб погасити рецепт, а потім ще й накласти електронний підпис. Все це, в сумі з великою чергою невдоволених пацієнтів, негативно впливає на здоров'я працівників аптек, перетворюючи їх працю на щоденне пекло. При цьому НСЗУ з невідомих причин забороняє інтегрувати свою програму з програмами аптек, що дозволило б значно скоротити час в роботі з електронним рецептом.

Яка мета цієї програми для держави?

Це — закономірне питання, яке виникає у операторів ринку, які працюють чи працювали з програмою “Доступні ліки”. Якщо МОЗ хоче знизити рівень смертності серед населення — на це потрібно витрачати бюджетні кошти, і закладати їх у бюджет потрібно достатньо. Якщо МОЗ хоче за рахунок операторів ринку зекономити бюджетні кошти (а не доцільно використати їх для покращення здоров'я населення) — аптеки відмовляться від програми, щоб не працювати собі у збиток. В іншому випадку, якщо соціальне навантаження пропишуть у ліцензійні умови, як це вже пропонують деякі чиновники МОЗ, це призведе до колапсу на цьому ринку.

Саме тому приватні аптеки відмовляються брати участь у програмі “Доступні ліки” — поки вона є добровільною. За статистикою лише в Києві цього року комунальні аптеки відпустили втричі більше “доступних ліків”, ніж приватні і в тисячу разів більше, ніж аптеки ФОП. Оптимізму щодо майбутнього цієї програми така статистика не додає. Сьогодні у столиці учасниками програми зареєстровано 547 аптечних закладів, з яких 55 — комунальної форми власності. При цьому саме комунальні аптеки отоварили майже 75% всіх виписаних у столиці рецептів. Про що це свідчить? Про те, що програма не цікавить приватні аптеки, не кажучи вже про ФОПи.

Адміністрування програми “Доступні ліки” покладено на створену окремо від МОЗ Національну службу здоров'я України. Для обслуговування електронних рецептів НСЗУ підключила комерційні структури — операторів МІС. Вони для себе визначили середню вартість обслуговування електронних рецептів у 3 гривні. Аптеки на таких рецептах отримують в середньому 8 гривень. Тобто, аптека має витрачати свої грошові та людські ресурси на те, щоб якась комерційна структура могла забрати майже 50% її прибутку за... надання доступу до бази даних НСЗУ. Отже, робота програми організована таким чином, що оператори ринку аптечного ритейлу змушені працювати собі у збиток, але при цьому сплачувати немалі кошти комерційним структурам. Яка у цьому ланцюжку роль держави?

З іншого боку в Україні є позитивний досвід організації МОЗ роботи з електронними рецептами. Вже не перший рік працює програма забезпечення населення інсулінами за електронними рецептами. МОЗ має свій електронний ресурс, в якому лікар виписує рецепт, а аптека його отоварює. Жодних третіх сторін в обслуговуванні рецепта немає. Постає питання: чому з одними електронними рецептами можна працювати в одній програмі без залучення комерційних структур для їх обслуговування, а з іншими — ні?

Операторам ринку аптечного ритейлу зрозуміло, що держава прагне забезпечити населення доступними за ціною ліками. При цьому вони розуміють і те, що бюджет держави обмежений. Але чому МОЗ вимагає від них благодійності, за яку потрібно доплачувати третій стороні — їм незрозуміло. І, на жаль, домогтися відповідей на поставлені питання досі так і не вдалося.