Звільнити голову КМДА та керівників областей за провал декомунізації

Замість того, щоб продемонструвати взірцеве виконання закону про декомунізацію столична влада дозволила собі проспати. У перервах між ностальгійними снами про радянське минуле чиновники вигадували тисячу і одну причину своєї відверто зухвалої бездіяльності, поширювали міфи та найулюбленіше: імітували бурхливу діяль

Три кити, на яких міцно стоїть декомунізаційна політика київської влади: брак політичної волі, безкарність та бюрократія. Курс на найменший опір та найбільшу пасивність.

Результат: столиця посіла останнє місце за підсумками декомунізації в частині демонтажу комуністичних пам’ятників та знаків.

Закон не писаний

Три терміни, відведених у Законі на перейменування вулиць та демонтаж комуністичної символіки: 21 листопада 2015 року (для Київської міської ради), 21 лютого 2016 року (для міського голови), 21 травня 2016 року (для голови КМДА) – не дотримано, зірвано, провалено.

На сьогодні з 159 столичних вулиць, що підпадають під декомунізацію, перейменовано 146, але й то на папері.

Століття національно-визвольної боротьби, Голодомор, репресії, розстріли, заслання, 24 роки Незалежності, Революція Гідності, анексія Криму, війна на сході України, рік чинності закону про декомунізацію – а на карті столиці України досі 13 вулиць з комуністичними назвами, а у міському просторі Києва красуються досі понад сотня пам’ятників та меморіальних дошок, а мер і весь апарат КМДА досі сплять.

Вічні окупанти?

Завжди живий?

П’єдестал кривавого окупанта Леніна руками столичної влади ніяк не може залишити Київ.

8 грудня 2013 року ознаменувався початком ленінопаду. Громада безболісно знесла пам’ятник Леніну в серці столиці. Ленін падав гучно та стрімко, немаючи й гадки, що його місце на довгі роки стане недоторканим.
Влада досі не спромоглася так облаштувати згадане місце біля Бессарабки, щоб назавжди стерти дух і найменший натяк, що тут стояв Ленін.

Байдужість? Сором.

Непомічний, але присутній, лик Леніна продовжує стерегти Національну кіностудію ім. О.Довженка.
Якщо у столичної влади забракло духу, невже право на зволікання має Міністерство культури України?

Тоталітаризм і культура

Відкрию таємницю – вражаюче до абсурду фото палацу культури "Більшовик" було зроблено у листопаді минулого року. Не прийшлося нікуди їхати, щоб перевірити – а що ж сьогодні відбувається з назвою цього храму культури? Вистачило одного дзінка, щоб підтвердити непорушну пасивність. «Ні, не перейменовано», – сказали на іншому кінці дроту.

Зоряні війни

Боротися з зірками, серпами та молотами для столичної влади – місія нездійснена. Таке враження складається щоразу, коли проїжджаю центр Києва та міст Патона.

Стела з граніту та крові
За мовчазної згоди столичної влади стела чекістам спокійно простояла рік після прийняття закону про декомунізацію. Процес демонтажу стели чекістам розпочався 23 травня цього року. І це сталося лише після того, як активісти прийшли до стели тиранам з ковадлами.
Вважаю, що свідома влада демонтувала би цей пам’ятник у перші ж дні після прийняття згаданого закону. Маємо протилежне. Це яскравий індикатор ставлення влади до Закону та її готовності до змін, вона занадто млява та бліда перед сучасними викликами.
На цьому прикладі – столична влада показала свою відверту незрілість, прикриваючись папірцями з Мінкультури.
Сподіваюся, що в найближчі дні стела чекістам зникне з центру столиці, бо пояснювати дітям, чому у нас стоять пам’ятки нелюдям, які знищували український народ – надзвичайно складно.

«Нешкідливий» Щорс

У Щорса такий красивий кінь, це пам’ятка архітектури, це невід’ємна частина історії Києва та архітектурного ансамблю бульвару Шевченка, кому він заважає – все це постійно мусолилося в суспільстві. Навіть петиції з’являлися – в жодному разі не можна демонтувати пам’ятник Щорсу. Були ідеї перейменувати його. Але є Закон – і його потрібно виконувати, а Щорс може і постояти в спеціально відведеному місці. І я впевнений Київ від цього аніскілечки не втратить.

Арка є – дружби немає

Сотні заяв та дискусій, які точаться вже більше року про майбутнє Арки дружби народів. Але результату немає. До сих пір, на обговорення громаді не запропоновано жодного варіанту того, що необхідно зробити з цією скульптурною композицією.
Відповідно до закону про декомунізацію монумент з радянською символікою мав би вже бути демонтованим.

Бюрократія — це щось на зразок риболовлі там, де немає риби (Сиріл
Норткот Паркінсон)

Влада каже, що пам’ятники вчасно не демонтовані, бо не визначено місця під музей. Чи це проблема для досвічених професіоналів знайти, визначити та організувати такий простір? Мабуть, що ні. Питання в іншому – цей надважливий процес віддали на відкуп рядовим чиновникам без жодного контролю, без участі та впливу. Провладна більшість абсолютно відсторонено спостерігала, як цей процес провалюється. Інколи ми чули про лагідну декомунізацію в той час, коли суспільство вимагало – радикальної.

Зовсім плачевна ситуація із заміною табличок на перейменованих вулицях. Фактично перейменування вулиць у Києві відбулося на папері.

Яскравим прикладом є столична вулиця Вознесенський узвіз, ініціатором повернення історичної назви якій я виступив. Тут де-не-де можна побачити оновлені таблички, а більшість будинків продовжують говорити жителям, що це – вулиця Смирнова-Ласточкіна. І таких вулиць – більше сотні.
Ця проблема немає фінансового підтексту, а лише суто організаційний. Жодна додаткова копійка з місцевого бюджету не йде на заміну табличок. Балансоутримувачі повинні здійснювати таку заміну у межах тих коштів, які вони і так одержують на свою поточну діяльність.

Але наші комунальні служби звикли працювати лише тоді, коли отримають на горіхи. Зверху ж не поспішають з цим.

Мер Києва, який розпорядився перейменувати понад 70 вулиць, площ та провулків, у своєму документі не вказав чітких термінів щодо заміни табличок для балансоутримувачів, не передбачив контролю за цим процесом.

Відсутність термінів, конкретної відповідальності та належної роз’яснювальної роботи породжують такий собі міський хаос: коли один бік вулиці ще з радянською назвою, а інший – з перейменованою.

Що далі?

Невиконання вимог закону про декомунізацію трактується як саботаж і логічно, що за такі діяння чиновники мають нести відповідальність.

Депутатів та голів населених пунктів притягнути до відповідальності ми не можемо, хіба що винести на громадський осуд громаді – виборцям. Натомість для державних службовців передбачена дисциплінарна відповідальність за невиконання своїх обов’язків.

Інститут реформ та розвитку Києва вимагає притягнути до відповідальності голову КМДА та голів обласних державних адміністрацій, які не виконали вимог законодавства про декомунізацію.

Наголошу, що це ті люди, яким довірено керувати областями. Це ті люди, яких призначив Президент України і який підписав декомунізаційний пакет законів. Тому ми вимагаємо від Президента звільнити голову КМДА та очільників ОДА, які провалили декомунізацію на місцях.

Згідно з ч. 1 Статті 25 Закону Місцева державна адміністрація забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади.

Статтею 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» чітко встановлено, що повноваження голів державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі порушення ними Конституції України і законів України.

Крім того, відповідальність мають понести й ті посадовці, через бездіяльність яких досі не відбулася заміна будинкових табличок на вже перейменованих вулицях.

Ми у свою чергу готуватимемо судові позови за саботаж декомунізації у Києві.

Часи «лагідного» ставлення до чиновників давно минули, запит суспільства – правова держава, ефективність управління, відповідальність. Хто з чиновників не розділяє цього – повинен звільнити своє крісло для високоефективних професіоналів своєї справи, які рішуче виконуватимуть свої обов’язки та завдання.