Чарівні феї українського валютного ринку

Коли випущений на волю курс валют стає занадто вільним, здається, що приборкати його може лише якась чарівна сила

-          Мамо, а що таке долари?

-          Долари – це такі гроші американські. А чому питаєш, доню?

-         Марійці зубна фея за зубчик 50 доларів принесла. А мені – гривню з Володимиром. Чому? Я не хочу, щоб до мене місцева київська фея літала, хай краще прилітає та американська, з доларами!

Ось так, щойно позбувшись першого молочного зуба, моя донечка дістала незлий екскурс до суворих реалій сучасного валютного ринку. Зрозумівши натяк мами-економіста, слухняна зубна фея останнім часом запрошувала до себе «на самміт» то колег з англійськими пенсами, то з латвійськими латами, то з доісторичними срібними монетами...

Проте зараз, спостерігаючи за «американськими гірками», якими нині розважається рідна гривня, наче зголодніла за розвагами дитина в лунапарку, навіть мама-економіст трохи присіла... Насмілюся сказати більше: спостерігаючи, як українська валюта мчить вниз у вільному падінні, наче атракціонами, затамовуючи подих, все сподіваюсь на раптову рятівну з’яву чарівної феї. Оскільки сподівання на звичайні методи регулювання валютного ринку останнім часом здаються ще більш казковими й наївними, ніж, прикладом, попросити того ж самого в Санта-Клауса.

Такі собі солідні Санта-Клауси з Міжнародного валютного фонду ще рік тому, задумливо пускаючи клуби тютюнового диму в білосніжні бороди, одностайно стверджували, що курс валют має бути вільним. І взагалі: хто платить, той у музику замовляє! Отож, відраховуючи чергові транши МВФ, добрі благодійники із блискучими дипломами кращих європейських ВНЗ розраховували на таку собі вдячність у вигляді наслідування з боку України прописних економічних істин, як то вільного курсу валюти, впевненого нарощування валютних резервів, відсутність примусу і «ручного» регулювання курсу валют...

Є таке китайське прокляття – «щоб тобі жити в епоху змін!» Не знаю, хто з друзів нам такого китайського добра так необережно побажав, проте змін і насправді більш ніж достатньо. На фоні усіх соціальних і політичних подій останнього року економіка якось скромно відійшла на другий план. А дарма. Допоки вся увага громадськості прикута до подій на Сході України, хтось має заробляти гроші, аби не лише годувати й оснащувати солдатів, що зараз відстоюють суверенітет і територіальну цілісність України, але також дбати і про їхні родини, і про наше майбутнє.

МВФ вже не бачить нічого зазорного в тому, аби за результатами поточного року зовнішній борг країни зріс до 68% ВВП, а в наступному – до 73%. Допоки наші чоловіки, брати й сини гинуть за територіальну цілісність і незалежність України на Сході – наш легітимний уряд спокійно й добровільно погоджується на економічну залежність від Заходу. Цікаво, що обсяг запозичень більше 60% дозволяють собі лише багаті країни. Мабуть, хтось знову сплутав «свою собственную шерсть с государственной», якщо дозволяє подібну розкіш для сучасної української економіки ще й за таких, м’яко кажучи, нестабільних політичних умов. В найкращому випадку –якщо більше ніхто не позичатиме - лише з цими боргами нам і нашим нащадкам доведеться розраховуватись десятиліттями!

Я точно знаю, яке бажання загадаю напередодні Нового Року. Побажаю стабільності для нашої української економіки. Не новий телефон чи поїздку до екзотичних морів: з теплих країв однаково доведеться повернутись в холодну київську зиму, з телефоном легко впораються діти, асфальт або жадібні до легкої наживи попутники в метро, а ось можливість гідно жити й працювати у власній країні і бути впевненим у завтрашньому дні – то найбільше, чого ми можемо прагнути для себе і своїх близьких. Цього і вам всім бажаю.