Хліба замість ігрищ!

Дитсадків замість стадіонів!

10 червня у Познані, а вчора у Гданську відбулись протести проти Євро 2012, гасла яких варто підтримати і в Україні. Адже історія знайома до болю: «У той час, коли на організацію футбольних змагань витрачають мільярди злотих, по всій Польщі скорочуються витрати на реалізацію базових суспільних потреб. Закривають дитячі садки, школи і будинки культури, зростає плата за ясла, міський транспорт, житло та комунальні послуги. Поліклініки та лікарні закривають або приватизують, скорочують робочі місця. Не вистачає грошей на боротьбу з безробіттям, яке постійно зростає. Значно зросли ціни на продукти харчування, бензин, ліки. Крім того підвищують пенсійний вік і одночасно зменшують витрати на реабілітацію людей похилого віку. … Завдяки Євро 2012 більше всіх заробить УЄФА, яка в рамках договору з польським урядом буде звільнена від всяких податків, у тому числі ПДВ та податку на прибуток і так само від місцевих податків і мита! У результаті виявляється, що чемпіонат генерує прибуток для еліти, на який ми всі скидаємося».

Поки що ми бачимо колоритних фанатів, тішимось, що у німецьких ЗМІ Львів назвали «перлиною Сходу», та обговорюємо чиї хулігани з ким побилися. Тим часом, за свято спорту і пива заплатимо, а обіцяних прибутків не отримаємо саме ми, мешканки та мешканці українських міст. Насамперед – мешканки. Окрім загрози сексуального насилля на вулицях, які і в звичний час є не надто безпечні, українки разом із Євро 2012 отримують підвищення пенсійного віку, урізання соціальних виплат та реформування дитячих поліклінік. Жінки у першу чергу перебувають під загрозою звільнення, низьких зарплат, отримують мізерні грошові допомоги по догляду за дитиною, тривале безробіття і дискримінацію на ринку праці після виходу із декретної відпустки. Крім того, українкам дуже залежить на діяльності державних доглядових установ (дитсадки, лікарні, освітні заклади), де вони часто і працюють. Урізання видатків на соціальну сферу ставить під загрозу як кар’єрні перспективи (а отже, фінансову безпеку та особисту незалежність) молодих мам, так і добробут вчительок, виховательок і медсестер.

Коли йдеться про державне фінансування, маємо дивну ситуацію. Дитсадки (потрібні суспільству заклади, які багато років служитимуть поколінням громадян(ок)? -- У бюджеті немає грошей. Стадіони (суспільна корисність під запитанням, перейдуть у приватну власність)? -- Будь-ласка! За кошти, витрачені на стадіон у Познані, тобто 750 мільйонів злотих, можна було б протягом наступних 10 років утримувати 6000 місць у муніципальних яслах. За підрахунками Марти Чумало, працівниці Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи", у середньому держава витрачає 70 грн в день на дитину. 1 дитина ходить до дитсадка в середньому 145 днів у рік. Тобто на одну дитину в садочку на рік держава витрачає 10150 грн. За суму, витрачену на будівництво стадіону у Львові (2 млрд 281,49 млн грн),  держава забезпечила би садочками більше ніж 220 тисяч дітей на рік. Згідно обліку дітей дошкільного віку від 0 до 6 років станом на червень 2009 року у м. Львові (включаючи смт. Винники, Брюховичі, Рудно) загальна кількість дітей становить 48526. Тобто ці 48,5 тис дітей могли би ходити в садочок 4,5 років! Натомість, лише 5 % всіх дітей від 0 до 6 років ходить до садочків у Львові, адже місць катастрофічно бракує.

Від Євро 2012 (крім екстра-прибутків для кількох осіб і веселощів для кількадесяти тисяч футбольних фанатів) нічого не залежить. Відшумить, бабло попиляють, та й забудеться. А від доступності та якості соціальної опіки залежить функціонування всього суспільства. Організатор(к)и акції в Познані твердять: «нам потрібні дешеві квартири, рівний доступ до безкоштовної освіти. Нам потрібні безкоштовні ясла і дитячі садочки, догляд за літніми людьми, функціональні будинки культури, добра і загальнодоступна охорона здоров’я, дешевий і справний міський транспорт. … Державна політика і бюджети міст не можуть бути підпорядковані виключно організації спортивних змагань. Наші суспільства повинні бути влаштовані таким чином, щоби насамперед задовольнити потреби, пов’язані з опікою та освітою. Тільки так ми можемо поліпшити умови життя для всіх нас. Тому ми вимагаємо, щоб ці сфери стали політичним пріоритетом, а не лише рабським обов’язком жінок».

І я з ними цілком солідарна.

"Хліба замість видовищ" було також гаслом цьогорічної польської Маніфи  - традиційної демонстрації за жіночі права на 8 березня