Комітет свободи слова проти здорового глузду

Гомофобія: версія Колесніченка

Знову – комітет з питань свободи слова та інформації більшістю голосів підтримав законопроект Вадима Колесніченка № 10290 про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму. Під час чергового засідання 6 червня п'ятеро з семи присутніх членів Комітету віддали за нього голоси (регіонали Олена Бондаренко, Володимир Ландік, Олексій Федун, Орест Муц та комуніст Олександр Голуб), Віктор Уколов (фракція «БЮТ-«Батьківщина») та Юрій Стець (НУ-НС) утрималися.

Українські правозахисні кола уже втомились пояснювати, чому подібні ініціативи протиправні та дискримінаційні. Де здоровий глузд депутатів, котрі підтримують подібні популістські писання, попри багатосторінкові негативні зауваження Головного науково-експертного управління? Не потрібно мати юридичну освіту, щоб побачити очевидне – логічну несумісність у визначенні міфічної «пропаганди гомосексуалізму».

Увага, цитата.

1. Пропаганда гомосексуалізму, яка спрямована на дітей, може проявлятися у наступних формах:

-          проведення мітингів, парадів, акцій, пікетів, демонстрацій та інших масових зібрань, що має на меті та/чи виражається в умисному поширенні будь-якої позитивної інформації про гомосексуалізм, що може негативно вплинути на фізичне та психічне здоров'я,  моральний та духовний розвиток дітей;

-          проведення навчальних уроків, тематичних бесід, інтерактивних ігор, виховних годин, факультативів, інших заходів учбового характеру на тему гомосексуалізму чи донесення до дитини (дітей) як, окремого, так і в межах учбових заходів, інформаційного повідомлення про гомосексуалізм;

-          поширення в засобах масової інформації повідомлень, статей про гомосексуалізм чи закликів в будь-якій формі до гомосексуального образу життя, що може негативно вплинути на  фізичне та психічне здоров'я,  моральний та духовний розвиток дітей;

-          поширення у загальноосвітніх навчальних закладах  інформації у будь-якій формі про гомосексуалізм чи закликів до сексуального образу життя, що може негативно вплинути на  фізичне та психічне здоров'я,  моральний та духовний розвиток дітей.

2. Не є пропагандою гомосексуалізму – популяризація ідей толерантності по відношенню до осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, а також  проведення мітингів, демонстрацій та інших масових заходів за права осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. 

Тобто, на думку Колесніченка, проведення мітингів, демонстрацій та інших масових заходів на тему гомосексуальності, «пропагандою» водночас є і не є. Якщо далі вдумуватись у понаписуване, то, згідно законопроекту, «пропаганда гомосексуалізму – це діяльність, яка має на меті та/чи  виражається в умисному поширенні будь-якої позитивної інформації про гомосексуалізм, що може завдати [а отже, є інформація про гомосексуальність, яка може і не завдати шкоди, і як їх розрізняти?] шкоду фізичному та психічному здоров'ю дитини, її моральному та духовному розвитку, в тому числі, сформувати у неї хибні уявлення про соціальну рівноцінність традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин [ура! Колесніченко за одностатеві шлюби та поліамурні союзи], а в майбутньому вплинути на її вибір соціальної орієнтації [гомосексуальність – це усе ж сексуальна орієнтація. Можливо, йдеться про соціальну орієнтацію на дотримання прав людини? Справді, дуже небезпечна для авторитарного режиму орієнтація]». Останнє речення «в майбутньому вплинути на її вибір» спрямовано на те, що може статись. Тобто, після лекції про сексуальність і толерантність для старшокласників, їх дані треба занотувати, а через 10 років влаштувати спостереження за особистим життям, щоб визначити, чи дала результати «пропаганда». І якщо хтось проявить гомосексуальність, то повернутись до лекторів і впаяти їм штрафи, чи арешт на п’ять років?

У висновку можна ще багато почитати про «перли» законопроекту. Уважні читач(ки)і один уже б мали помітити – «закликів до сексуального образу життя». Передайте хтось депутатам, що образи це те, що висить у церкві, або ще вживається у метафоричному мовленні, а люди мають звичку вести спосіб життя. Також в український мові прийнято казати «лесбійство», а не «лісбеянство». Не зважаючи на все це, за словами першого заступника голови Комітету Олени Бондаренко, проти проекту можуть виступати тільки ті, хто його не читав, бо документ, на її думку, виважений і збалансований.

Залишмо на совісті депутатів їх сліпоту до дрімучості, суперечливості і дискримінаційності законопроекту. Це у нас в тренді неоліберальних «деформ». У мене питання до любителів моралі і поборників «прав дітей». Ви думаєте про дітей гомосексуальних батьків, які зазнають дискримінації з дитячого садочку? Про дітей, яких після смерті партнера чи партнерки віддають у дитбудинок чи далеким родичам, адже їхня друга мама чи тато законодавчо своїм дітям «ніхто»? Про гомосексуальних підлітків, які страждають від знущань ровесників, яких б’ють, кроплять святою водою, возять на сеанси екзорцизму та віддають до психлікарень рідні батьки, і які закінчують життя самогубством? Хто думає про інтереси, права, здоров’я та просто – життя – цих дітей?