Питання
мобілізації в Україні давно перестало бути виключно військовою темою. Воно
дедалі більше стосується економіки, демографії, державного управління та довіри
суспільства до влади. На цьому тлі особливий резонанс викликали заяви
юриста-конституціоналіста, засновника Першого добровольчого мобільного шпиталю
(ПДМШ) та військовослужбовця підрозділу безпілотних систем Геннадія Друзенка, озвучені в інтерв’ю-діалозі з Юрієм Романенком.
Його оцінки
різкі, подекуди суперечливі, але вони відкривають дискусію про проблему, яку
дедалі частіше обговорюють як у військовому середовищі, так і серед експертів:
чи завжди збільшення чисельності війська означає підвищення його ефективності?
Армія
двох різних епох
На
думку Друзенка, сьогодні українські Сили оборони фактично поєднують дві різні
моделі. Перша — це система, яка значною мірою успадкувала радянські принципи
організації. У ній, за його словами, досі переважають бюрократичні процедури,
формалізм та оцінка ефективності через кількість особового складу, а не
результативність виконання бойових завдань.
Як приклад Геннадій
Друзенко наводить навчальні програми, де військовослужбовці змушені вивчати
характеристики автомата Калашникова з багнетом — попри те, що сучасна війна
дедалі більше визначається застосуванням високотехнологічних систем,
безпілотників, цифрової розвідки та високоточної зброї.
Друга модель —
це сучасні технологічні підрозділи, де головною цінністю є професійна
підготовка, технічні знання, швидкість прийняття рішень і мотивація особового
складу. Саме між цими двома підходами, на переконання Друзенка, сьогодні
перебуває українська армія.
Чи
існує дефіцит людей?
Однією
з найбільш дискусійних тез Геннадія Друзенка стало твердження, що проблема українського війська полягає не лише у нестачі
особового складу. На його думку, значна частина мобілізованих виявляється
фізично непридатною або недостатньо підготовленою до виконання бойових завдань.
У своїх оцінках він використовує емоційний вислів «трудяги та доходяги», маючи
на увазі людей, які потрапляють до навчальних центрів із серйозними проблемами
зі здоров'ям або без належної мотивації.
Друзенко стверджує, що окремі випадки, коли особа з тяжкими фізичними обмеженнями місяцями
перебуває у системі розподілу між військовими частинами, свідчать про серйозні
проблеми організації мобілізаційного процесу. Водночас ці твердження
відображають його особисту оцінку ситуації й не можуть автоматично
характеризувати систему мобілізації загалом.
Баласт
чи кадровий ресурс?
Одним
із центральних питань інтерв'ю стала ефективність використання людських
ресурсів. На думку співрозмовника, військовослужбовець, який не здатний
виконувати бойові завдання, перетворюється для бойового підрозділу не на актив,
а на додаткове навантаження. Такого
військового необхідно: забезпечувати
формою, озброювати, годувати, навчати, лікувати і перевозити.
При цьому, як
вважає Друзенко, реальна бойова користь від окремих мобілізованих може
залишатися мінімальною. Саме
тому він закликає перейти від логіки масової мобілізації до принципу якісного
добору та професійної підготовки.
Війна
технологій
Особливе
місце у своїх міркуваннях Друзенко відводить підрозділам безпілотних систем. За його словами, сучасна війна
дедалі більше нагадує боротьбу технологій. Оператори БПЛА, аналітики, інженери, програмісти, фахівці з радіоелектронної
боротьби сьогодні здатні досягати результатів, які ще кілька років тому
вимагали участі сотень військовослужбовців.
Як приклад він
навів діяльність власного підрозділу, який, за його словами, офіційно знищив
російську військову техніку на суму близько 14 мільярдів доларів. Цей приклад
використовується ним як аргумент на користь того, що сучасна війна дедалі
більше залежить від інтелектуального потенціалу та технологічної переваги.
Ціна
людського життя
Одним
із найбільш резонансних тверджень Друзенка стала оцінка економічної вартості втрати непідготовленого
військовослужбовця. За
його словами, загибель одного солдата обходиться державі приблизно у 15
мільйонів гривень, якщо враховувати передбачені законодавством виплати,
соціальне забезпечення сім'ї та інші бюджетні витрати.
Саме тому він
робить висновок, що неякісна мобілізація має не лише гуманітарні, а й серйозні
економічні наслідки. Разом із тим наведена оцінка є авторською інтерпретацією й
потребує окремого економічного аналізу, оскільки фактичні бюджетні витрати
залежать від конкретних обставин і не зводяться лише до однієї цифри.
Чи
потрібне скорочення війська?
Найбільш
дискусійною стала теза Друзенка про можливість скорочення чисельності Сил
оборони на 20–30 відсотків. На
його думку, це змусило б командування уважніше ставитися до життя
військовослужбовців, ефективніше використовувати сучасні технології та
відмовлятися від практик, які він характеризує як «радянські».
Водночас
подібна позиція є предметом гострої професійної дискусії. Чисельність Збройних
сил визначається Генеральним штабом, військово-політичним керівництвом держави
та реальними потребами оборони, які залежать від оперативної обстановки на
фронті.
Війна
за майбутнє країни
Попри
різкість висловлювань, головна думка, яку намагається донести Геннадій
Друзенко, полягає у необхідності переосмислення самої філософії ведення війни. На
його переконання, Україна не може перемогти державу, що має значно більший
мобілізаційний ресурс, якщо намагатиметься діяти за принципами масових армій XX
століття.
Натомість
перевагою України мають стати:
технології;
професійна
підготовка;
мотивація;
якісний
відбір;
інновації;
ефективне
використання кожного військовослужбовця.
Дискусія,
яка триває
Порушені
Геннадієм Друзенком питання залишаються предметом активних суспільних і
професійних дискусій. Вони стосуються балансу між потребами фронту,
ефективністю мобілізації, збереженням людського потенціалу та розвитком
сучасних військових технологій.
Водночас
оцінки, наведені в інтерв'ю-діалозі,
є позицією самого Геннадія Друзенка. Вони не є офіційною позицією державних
органів чи Збройних сил України та потребують зіставлення з іншими експертними
поглядами й офіційними даними. Саме широкий професійний діалог і аналіз різних
точок зору можуть сприяти пошуку рішень, які зміцнюватимуть обороноздатність
країни та забезпечуватимуть максимально ефективне використання її людського й
технологічного потенціалу.