Візит Кіріла Дмітрієва до США показує: паралельно з дипломатією навколо припинення війни формується окремий канал переговорів про майбутні економічні відносини Росії та Сполучених Штатів. У Вашингтоні відбулися чергові контакти між представником Кремля та адміністрацією Дональда Трампа, і цього разу особливо промовистим є не лише те, про що говорили, а й те, що ці теми опинилися за одним переговорним столом. Посланець Владіміра Путіна Кіріл Дмітрієв обговорював з американськими чиновниками завершення війни проти України та можливі американо-російські енергетичні ініціативи у післявоєнний період.
За даними Reuters, американський посадовець назвав переговори «конструктивними». Дмітрієв перебував у Вашингтоні, щоб продовжити обговорення мирного врегулювання російсько-українського конфлікту та можливих енергетичних проєктів між США і Росією після завершення війни. Під час візиту він зустрічався з представниками Міністерства фінансів США та Міністерства енергетики.
На перший погляд, це черговий дипломатичний раунд. Але якщо подивитися на послідовність останніх зустрічей, вимальовується значно ширша конструкція.
Війна — дипломатія — енергетика
Дмітрієв у нинішньому переговорному процесі виконує незвичну для класичної дипломатії роль. Він одночасно є спеціальним представником Кремля та керівником Російського фонду прямих інвестицій. Саме тому економічні питання фактично стали частиною його дипломатичного інструментарію.
Ще 23 вересня Reuters повідомляв, що Дмітрієв прямує до США для зустрічей із представниками адміністрації Трампа, зокрема Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Тоді серед тем називали економічне співробітництво Росії та США, енергетику і мирне врегулювання війни в Україні.
24 вересня Дмітрієв зустрівся у Нью-Йорку з Віткоффом і Кушнером. За даними CNN, сторони обговорювали відносини США і Росії та можливість завершення війни. А тепер наступний етап — Вашингтон і вже конкретні американські відомства, відповідальні за фінанси та енергетику.
Ця послідовність важлива сама по собі. Вона свідчить принаймні про те, що Москва і Вашингтон підтримують окремий канал прямого діалогу, який не обмежується суто питаннями припинення бойових дій.
Енергетичне перемир'я як перший крок
Паралельно формується ще один переговорний сюжет — можливе взаємне припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Після зустрічі Дональда Трампа і Володимира Зеленського в Нью-Йорку українська сторона повідомляла про обговорення можливого перемир'я щодо енергетичних об'єктів. Reuters пов'язує нинішній візит Дмітрієва саме з цим дипломатичним контекстом.
Водночас The Kyiv Independent із посиланням на співрозмовників писав, що Вашингтон намагається домогтися взаємної паузи в ударах по енергетичній інфраструктурі. За даними видання, Дональд Трамп має сумніви щодо готовності Москви погодитися на таку домовленість до зими, хоча його представники оцінювали перспективи оптимістичніше.
Для України питання принципове. Російські удари по енергетичній системі безпосередньо впливають на проходження зими, тоді як українські удари по російській нафтовій та паливній інфраструктурі створюють економічні та військово-логістичні проблеми для Москви. Тому «енергетичне перемир'я» — це не просто гуманітарна пауза. Воно стосується здатності обох сторін продовжувати війну.
Москва вже думає про «після війни»
Найцікавіша деталь нинішніх переговорів полягає в іншому. Вашингтон і Москва говорять не лише про те, як зупинити війну, а й про те, що робити після її завершення. Саме так Reuters описує енергетичну складову нинішнього діалогу: можливі американо-російські енергетичні ініціативи після закінчення війни.
Поки що немає оприлюднених конкретних домовленостей чи переліку проєктів. Тому говорити про вже підготовлену «велику угоду» було б передчасно. Але сам факт обговорення післявоєнної економічної взаємодії показує, що переговорний процес дедалі більше виходить за межі формули «припинити стріляти». Це вже питання майбутнього статусу Росії у світовій економіці.
Чому саме енергетика?
Тут є очевидна логіка. Російська економіка десятиліттями значною мірою спиралася на експорт нафти й газу. Для США енергетика — це не тільки торгівля, а й глобальний ринок, ціни, постачання та геополітичний вплив. Тому потенційне відновлення економічних контактів між Вашингтоном і Москвою неминуче перетинається з питанням енергетики.
Reuters зазначав, що під час вересневих переговорів Путіна з Віткоффом і Кушнером у Москві також обговорювали економічні питання та можливі масштабні взаємовигідні російсько-американські проєкти. Водночас Кремль тоді говорив про «корисність» переговорів, але жодного прориву щодо завершення війни не оголосив.
Отже, економічна складова не виникла раптом у Вашингтоні 29 вересня. Вона присутня в цьому переговорному каналі щонайменше з початку місяця.
Але де в цій конструкції Україна?
Це головне питання. Якщо Вашингтон і Москва обговорюють одночасно припинення війни та майбутні енергетичні відносини, Україна має бути не об'єктом домовленостей двох держав, а безпосереднім учасником процесу, який визначатиме її безпеку. Саме тут виникає принципова різниця між припиненням бойових дій і політичним врегулюванням війни.
Перше можна теоретично домовлятися реалізувати окремими кроками — наприклад, через обмежене перемир'я щодо енергетичних об'єктів. Друге потребує вирішення значно складніших питань: територій, гарантій безпеки, майбутнього української армії, санкцій, відносин Росії із Заходом та механізмів контролю за виконанням домовленостей. І саме тут поки що немає ознак того, що основні суперечності між Москвою і Києвом зникли.
Reuters ще після вересневих переговорів Путіна з Віткоффом і Кушнером повідомляв про значну відстань між позиціями сторін. Москва наполягає на своїх територіальних вимогах та відмові України від курсу на НАТО, тоді як Київ не погоджується на такі умови.
Дмітрієв як канал між двома світами
Саме тому роль Дмітрієва заслуговує окремої уваги. Це не класичний дипломат у традиційному розумінні. Його сильна сторона — контакти на перетині політики, інвестицій, фінансів, санкцій та енергетики. Reuters раніше зазначав, що Дмітрієв, який навчався у США та працював у Goldman Sachs і McKinsey, сприймається в Росії як один із найбільш орієнтованих на американське середовище переговорників. У попередніх контактах із Віткоффом і Кушнером він також брав участь в обговоренні санкційних питань і обмінів ув'язненими.
Тому через нього Кремль може говорити з адміністрацією Трампа мовою, яка поєднує геополітику та бізнес. І це, можливо, найважливіша особливість нинішнього переговорного процесу.
Вашингтон відкриває кілька дверей одночасно
У вересні сформувалася своєрідна дипломатична послідовність: Путін — Віткофф — Кушнер → Дмітрієв — Віткофф — Кушнер → Дмітрієв — американські відомства → Трамп — Зеленський. Кожна зустріч має власну тематику, але разом вони створюють один переговорний контур. І поки що його результатом не стала мирна угода.
Проте стає очевидним інше: Вашингтон намагається одночасно працювати з двома рівнями проблеми — війною та майбутньою економічною архітектурою після війни. Це не означає, що Росія і США вже домовилися про якісь енергетичні проєкти. Reuters цього не стверджує. Не повідомлялося і про укладення нової великої угоди між Вашингтоном та Москвою. Але сам факт появи післявоєнної енергетики у порядку денному переговорів є сигналом про те, що сторони вже намагаються уявити світ після припинення бойових дій.
І тут для України принципово важливо, яким буде цей світ: таким, у якому агресія відкриває Росії шлях назад до глобальних ринків через нові домовленості, чи таким, у якому будь-яке економічне відновлення відбуватиметься лише разом із реальними гарантіями української безпеки та виконанням домовленостей. Поки що відповідь на це питання не дана.
Але переговори у Вашингтоні показують: торг навколо завершення війни вже починає перетікати у торг навколо того, якими будуть відносини США і Росії після неї.
Європа мовчить — але її позиція вже сформульована
Найцікавіше в історії з переговорами Дмітрієва у Вашингтоні — не лише те, що Сполучені Штати і Росія обговорюють майбутню енергетичну співпрацю. Значно важливіше інше: чи готова Європа прийняти можливе повернення Росії до великої енергетичної гри через окрему домовленість Вашингтона і Москви?
Прямої реакції Брюсселя саме на останні переговори Дмітрієва станом на 30 вересня публічно не оголошено. Але офіційна позиція ЄС щодо Росії та українського врегулювання залишалася протягом вересня принциповою: Євросоюз заявляє про підтримку дипломатичних зусиль США, але наголошує, що мир має бути справедливим і тривалим, відповідати міжнародному праву та поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. ЄС також прямо заявляє, що мир не повинен означати «умиротворення агресора».
Є ще один дуже промовистий факт. Європейський Союз не просто скоротив енергетичні контакти з Росією — він рухається у протилежному напрямку. Єврокомісія повідомляє, що енергетична співпраця з російськими державними структурами призупинена, а у 2026 році ЄС уже формалізував поетапну відмову від російського трубопровідного та зрідженого газу.
Тому потенційний американо-російський енергетичний «гешефт» для Європи — це зовсім не те саме, що для Вашингтона. Для США це може бути питанням ціни енергоносіїв, інвестицій, доступу до сировини та американського бізнесу. Для Москви — можливістю повернутися на світові ринки, отримати капітал, технології та послаблення економічної ізоляції. А для Європи — питанням власної безпеки.
Адже Росія вже продемонструвала, що енергетика може бути не лише товаром, а й інструментом політичного тиску. Саме тому ЄС після початку повномасштабної війни обрав курс на скорочення залежності від російських енергоносіїв, а не на відновлення колишньої моделі взаємозалежності.
А де в цій схемі Україна?
Для Києва питання ще складніше. Якщо Вашингтон і Москва справді почнуть обговорювати не тільки припинення війни, а й американо-російські економічні проєкти після війни, Україна зацікавлена в тому, щоб її майбутнє не стало додатком до цієї домовленості.
Тут є очевидна суперечність. Україні потрібне припинення російських ударів по енергетиці — особливо напередодні зими. І саме тому обмежене взаємне енергетичне перемир'я потенційно відповідає українському інтересу. Kyiv Independent повідомляє, що Київ готовий розглядати таку паузу, але лише за умови взаємності: Росія також має припинити атаки на українську енергетичну інфраструктуру.
Водночас для України небезпечно, якщо тимчасове енергетичне перемир'я перетвориться на передумову для економічного повернення Росії без вирішення питань безпеки. Тут проходить принципова межа. Україна може бути зацікавлена у припиненні ударів по електростанціях, нафтобазах і газовій інфраструктурі. Але це не означає, що Київ зацікавлений у поверненні Росії до довоєнної економічної моделі, коли європейська енергетична залежність давала Кремлю додатковий політичний важіль.
Більше того, українські удари по російській енергетичній інфраструктурі стали одним із небагатьох способів впливати на російський воєнний потенціал. Тому для Києва така домовленість має і ціну: захищаючи власну енергосистему, Україна одночасно відмовляється від частини інструментів тиску на російську економіку. Саме цю дилему нині обговорюють українські експерти та політики.
Тому головний інтерес України — не залишитися за столом переговорів у ролі предмета торгу
Якщо Вашингтон хоче домовлятися з Москвою про післявоєнну енергетику, Київ має бути присутнім у розмові про умови миру, а Європа — у розмові про майбутню архітектуру безпеки. Інакше виникає небезпечна конструкція: Росія отримує перспективу економічного повернення, США — нові бізнесові можливості, Європа — нові ризики, а Україна — лише обіцянки безпеки.
Саме тому український інтерес полягає не в тому, щоб перешкоджати будь-яким переговорам США з Росією. Навпаки, дипломатичний канал може бути корисним, якщо він приводить до реального припинення війни. Але будь-яка післявоєнна економічна нормалізація Росії має бути пов'язана з політичним врегулюванням, гарантіями безпеки України та механізмами, які не дозволять Москві використати нові економічні зв'язки для відновлення військової сили.
І тут інтереси Києва та Брюсселя значною мірою перетинаються. ЄС уже заявив, що підтримує американські дипломатичні зусилля, але мир має бути заснований на міжнародному праві й не повинен винагороджувати агресію. Отже, питання сьогодні вже не тільки в тому, чи домовляться Трамп і Путін. Питання в тому, хто визначатиме правила світу після цієї війни — і чи буде Україна одним із тих, хто ці правила визначає, а не лише тим, щодо кого їх визначають інші.