Христо Грозєв про тріщини всередині російської системи
Російські спецслужби, які роками створювали образ всесильної машини Кремля, дедалі частіше опиняються в центрі витоків, провалів і викриттів. Болгарський журналіст-розслідувач Христо Грозєв пов’язує це не лише з роботою журналістів та хакерів, а й із внутрішньою деградацією системи, де гроші, страх і особисті інтереси силовиків можуть виявитися сильнішими за державну дисципліну.
Христо Грозєв багато років спеціалізується саме на російських спецслужбах. Його розслідування допомогли ідентифікувати співробітників ГРУ, причетних до операцій за кордоном, а також групу ФСБ, яку пов’язували з отруєнням Олексія Навального. Саме тому його нинішні оцінки внутрішніх процесів у російських силових структурах привертають особливу увагу. Російська влада у відповідь внесла журналіста до розшукових списків, а його діяльність неодноразово ставала мішенню російських спецслужб.
У новому інтерв’ю Грозєв говорить про масштабні витоки даних із ФСБ та ГРУ, корупцію в російській військовій машині, провали шпигунських мереж на Заході, майбутнє окупованих територій і можливі зміни в самій Росії після завершення війни.
Важливо: частина прогнозів і оцінок у цьому матеріалі належить саме Грозєву. Вони не є встановленими фактами про майбутнє Росії. Водночас окремі описані ним тенденції мають незалежні підтвердження у відкритих розслідуваннях та повідомленнях західних спецслужб.
Коли секрети перестають бути секретами
Одна з головних тем розмови — дивна, на перший погляд, ситуація із секретною інформацією російських спецслужб. Грозєв говорить про збільшення кількості витоків із середовища ФСБ та інших силових структур. Його пояснення принципове: йдеться не обов’язково про класичне шпигунство, коли завербований агент свідомо працює на іншу державу. Частина інформації може виходити назовні через корупцію, особисту вигоду, конфлікти всередині системи або бажання окремих людей підстрахувати себе на майбутнє.
Саме ця обставина потенційно важливіша за окремий витік. Система, яка десятиліттями будувала свою силу на секретності, дисципліні та страху, стає вразливою, якщо її учасники починають торгувати інформацією або передавати її назовні не через ідейні переконання, а тому, що не бачать сенсу залишатися лояльними до начальства.
Іншими словами, проблема може бути не лише в тому, що хтось отримав доступ до секретного документа. Проблема — у тому, чому люди всередині системи взагалі готові цей документ віддати. Це питання набуває особливого значення на тлі нових розслідувань самого Грозєва та його колег.
У березні 2026 року The Insider опублікував розслідування про надсекретний російський підрозділ «Центр 795», створений після початку повномасштабної війни. За даними журналістів, структура пов’язана з ГРУ та ФСБ і призначалася для особливо чутливих операцій, зокрема за кордоном. Одного з її співробітників затримали в Колумбії за підозрою в організації викрадень противників російського режиму. Журналісти стверджують, що важливі деталі операції вдалося розкрити через помилку агента, який використовував Google Translate під час роботи з потенційним виконавцем.
І це дуже показова деталь. Не обов’язково потрібна геніальна контррозвідувальна операція, щоб зламати секретну схему. Іноді достатньо людського фактора.
ГРУ, яке хотіло залишатися невидимим
Російське військове розвідувальне управління давно працює далеко за межами України. Західні уряди звинувачують підрозділи ГРУ у кібератаках, диверсіях, шпигунстві та операціях впливу. Велика Британія у липні 2026 року оприлюднила оновлений профіль кібернетичної та гібридної діяльності ГРУ і заявила про санкції проти низки його підрозділів та офіцерів. Серед іншого Лондон пов’язує російську військову розвідку з кібератаками на урядові й військові системи, а також із розвідувальною діяльністю проти України та країн Заходу.
The Insider раніше детально досліджував підрозділ ГРУ 29155, який пов’язують із диверсійними та вбивчими операціями за межами Росії. Серед відомих епізодів — отруєння Сергія Скрипаля та його доньки у Великій Британії та інші операції російських спецслужб у Європі.
Але нині проблема для Кремля полягає не тільки в тому, що західні розвідки навчилися краще бачити російські мережі. Проблема ще й у тому, що самі ці мережі дедалі частіше залишають сліди.
У травні 2026 року The Guardian та партнери повідомили про понад 2000 внутрішніх документів, які дозволили простежити підготовку майбутніх кадрів ГРУ в одному з провідних російських технічних університетів. Йдеться про спеціальну підготовку студентів для роботи у військовій розвідці, зокрема у сферах хакерства, втручання у вибори та інших операцій за кордоном.
Отже, російська розвідувальна машина не зникла. Навпаки — вона продовжує працювати. Але одночасно вона дедалі краще проглядається ззовні.
Корупція як внутрішня зброя проти самої системи
Ще один блок розмови Грозєва — корупція. Він розповідає про схеми з так званими «мертвими душами» та величезні суми, які, за його оцінкою, могли зникати всередині структур, пов’язаних із російською військовою розвідкою та альтернативними приватними військовими формуваннями.
Тут важливо відокремлювати конкретні твердження Грозєва від підтверджених судом фактів. Але сама проблема корупції у російському військовому керівництві давно вийшла за межі журналістських припущень.
У березні 2026 року російські слідчі офіційно висунули колишньому першому заступнику міністра оборони Руслану Цалікову звинувачення у розкраданні, відмиванні коштів і хабарництві. Він обіймав посаду з 2015 до 2024 року. Ця справа стала продовженням масштабної кампанії проти високопоставлених представників російського оборонного відомства.
Ще раніше колишнього заступника міністра оборони Тимура Іванова засудили до 13 років ув’язнення. Це не доводить кожного конкретного твердження про «90 відсотків бюджету», про яке говорить Грозєв. Але демонструє іншу, принципову річ: корупція у верхівці російського військового апарату є не вигаданою журналістами проблемою, а предметом кримінальних справ самої російської держави.
І тут виникає парадокс. Чим більше Кремль витрачає на війну, тим більше ресурсів концентрується у військово-силовому секторі. А чим більше грошей проходить через систему, тим більше можливостей для збагачення її учасників. Для авторитарної держави це особливо небезпечно. Бо чиновник, який краде, може залишатися лояльним доти, доки переконаний, що система захищає його. Але коли він починає розуміти, що система може впасти або змінитися, його поведінка може стати зовсім іншою.
Захід уже бачить наслідки провалів російської агентури
Ще один важливий аспект прогнозів Грозєва — стан російських шпигунських мереж у Європі. Після початку повномасштабної війни Росія втратила значну частину легальної дипломатичної присутності в Європі через висилання дипломатів, яких західні уряди вважали розвідниками.
Однак Москва не відмовилася від операцій. Західні спецслужби дедалі частіше повідомляють про використання проксі, завербованих громадян інших держав та кримінальних мереж.
Financial Times у 2026 році писала з посиланням на західних представників розвідки, що пов’язані з Росією структури використовують колишню інфраструктуру Wagner для вербування людей у Європі для диверсійних операцій.
У Великій Британії, за повідомленням AP News, у вересні 2026 року прокуратура висунула обвинувачення британцеві, якого підозрюють у допомозі російській військовій розвідці в організації диверсійної діяльності. А справа болгарської шпигунської групи, яка діяла у Великій Британії, показала ще один аспект проблеми: російські структури могли використовувати громадян інших країн для спостереження за противниками Кремля.
Серед об’єктів стеження був і сам Христо Грозєв. Британський суд визнав винними трьох учасників цієї мережі, яка діяла під керівництвом утікача Яна Марсалека, про що повідомляв The Guardian. Отже, розповідь Грозєва про деградацію російських агентурних мереж не виникає на порожньому місці.
Але деградація — не означає припинення діяльності. Навпаки, Росія продовжує здійснювати шпигунські та гібридні операції. У квітні 2026 року німецькі спецслужби разом із BND та ФБР попереджали про активність пов’язаної з ГРУ хакерської групи APT28, яка атакувала тисячі маршрутизаторів по всьому світу.
Нещодавно НАТО також повідомило про посилення обміну розвідувальною інформацією через серію інцидентів, які західні держави пов’язують із російською диверсійною та гібридною активністю, — ідеться в матеріалі Reuters. Тобто картина складніша, ніж просто «російські спецслужби провалилися». Вони зазнають ударів, втрачають агентів, припускаються помилок — але водночас адаптуються і продовжують діяти.
Крим і Донбас: чому Грозєв розділяє ці питання
Окрема частина розмови стосується майбутнього окупованих українських територій. Грозєв розглядає Крим і Донбас окремо та висловлює думку, що Крим у разі сприятливих для України обставин може виявитися простішим для деокупації, ніж частини східної України. Це саме його аналітична оцінка, а не встановлений факт чи гарантований сценарій. Водночас відмінність між цими територіями справді має історичний, географічний та військово-стратегічний вимір.
Кримський півострів має обмежену кількість сухопутних напрямків сполучення з Росією. Після окупації 2014 року Москва системно інтегрувала Крим у власний адміністративний, військовий та економічний простір. На окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей Кремль нині також намагається створити глибоку систему інтеграції.
За даними The Atlantic, російська влада запроваджує там російські паспорти, законодавство, освітню систему, адміністративні структури та економічні механізми, одночасно конфіскуючи майно та посилюючи контроль над населенням. Це означає, що питання деокупації — не лише військове.
Чим довше територія перебуває під російським контролем, тим більше Москва намагається змінити її адміністративну, соціальну та демографічну реальність. Саме тому будь-які прогнози щодо того, яка територія «повернеться швидше», потребують великої обережності.
А що станеться з Путіним?
Найгостріше питання інтерв’ю — майбутнє самого Володимира Путіна. Грозєв говорить про можливість внутрішньої боротьби між елітами та силовиками після завершення війни й розглядає сценарій, за якого поразка або різка зміна військово-політичної ситуації може запустити боротьбу за владу.
Але тут особливо важливо не перетворювати аналітичний сценарій на передбачення. Немає підстав стверджувати, що режим Путіна обов’язково впаде після завершення війни або що Росія неодмінно розпадеться. Так само немає підстав вважати, що нинішня система залишатиметься незмінною за будь-яких обставин.
Російська політична модель уже продемонструвала здатність адаптуватися до санкцій, війни, міжнародної ізоляції та значних людських і матеріальних втрат. Водночас війна створила величезну систему залежностей між Кремлем, армією, спецслужбами, оборонними підприємствами та фінансовими групами.
Якщо баланс між цими групами зміниться, наслідки можуть бути серйозними. Саме тому найбільш цікавою частиною прогнозів Грозєва є не питання «коли впаде Путін», а питання що відбуватиметься всередині системи, якщо центральна влада втратить здатність забезпечувати домовленості між її ключовими групами. Це принципово різні речі.
Найслабше місце Кремля може бути не на фронті
Російська влада роками намагалася створити образ держави, де все контролюється: армія, спецслужби, медіа, бізнес, регіони, опозиція. Але саме війна продемонструвала, що тотальний контроль має межі. Повстання ПВК «Вагнер» у 2023 році стало одним із найяскравіших прикладів. Озброєна структура, яка ще вчора воювала за інтереси Кремля, рушила на Москву, а російська влада опинилася перед надзвичайною кризою.
Після загибелі Євгена Пригожина система змінилася, але питання про лояльність силових структур нікуди не зникло. Тепер до нього додаються корупційні скандали, витоки інформації, викриття агентурних мереж і дедалі більша кількість випадків, коли російські спецслужби виявляються не такими невидимими, як хотіли б у Кремлі.
Грозєв бачить у цьому потенційні ознаки глибшої проблеми. Але правильніше говорити не про неминучий «розвал Росії», а про вразливість системи, яка залежить від особистої лояльності, страху та розподілу ресурсів.
Після війни головне питання буде не лише про території
Війна колись завершиться — питання лише в тому, яким буде цей момент і що саме сторони називатимуть її завершенням. Для України ключовими залишатимуться безпека, повернення територій, відповідальність за злочини та гарантії того, що Росія не зможе повторити агресію. Для Росії постане зовсім інше питання: що робити із системою, яка була побудована навколо війни?
Якщо війна завершиться без внутрішньої зміни російської політичної моделі, сама по собі зміна лінії фронту не гарантуватиме зміни поведінки Кремля. Якщо ж усередині Росії почнуться серйозні зміни, тоді на перший план вийдуть уже не тільки Путін і його найближче оточення.
Постануть питання про роль силовиків, військових, спецслужб, великих корпорацій, регіональних еліт і людей, які роками забезпечували функціонування системи. Саме тому розмови про «падіння режиму» не варто зводити до одного дня, коли Путін нібито залишить Кремль. Справжня трансформація — якщо вона взагалі відбудеться — може бути набагато складнішою.
Система, яка боїться власних витоків
У розповіді Христо Грозєва є одна наскрізна тема, яка об’єднує ФСБ, ГРУ, корупцію, шпигунські мережі та майбутнє російської влади. Це довіра всередині системи. Спецслужба може бути величезною. Армія може мати тисячі танків і ракет. Держава може витрачати колосальні кошти на пропаганду. Але якщо люди всередині починають продавати секрети, красти гроші, використовувати службове становище для особистого збагачення або створювати запасні варіанти на випадок зміни влади — централізована конструкція стає значно менш монолітною.
Це не означає, що Росія вже розпадається. Це означає лише те, що всередині російської державної машини існують процеси, які варто уважно відстежувати. І тут робота журналістів-розслідувачів набуває особливого значення. Бо те, що Кремль хотів би приховати, дедалі частіше стає предметом відкритих розслідувань.
Іронія полягає в тому, що російська система сама створила умови, за яких секретність стала одним із головних ресурсів корупції та боротьби за вплив. Грозєв роками шукає ці сліди.
Тепер дедалі більше з них ведуть не тільки до конкретних шпигунів чи агентів, а й до значно фундаментальнішого питання: наскільки довго система, побудована на страху, секретності, персональній лояльності та силі, може залишатися стабільною, коли її внутрішні суперечності стають видимими назовні?
Відповіді на це питання поки немає. Але саме за нею варто стежити не менше, ніж за черговими заявами Кремля про «міць» російської держави.