Розслідування щодо братів Петранюків порушує
гострі питання моральної відповідальності, церковної дисципліни та дотримання
канонів у Православній Церкві України. У центрі уваги — призначення Назара
Петранюка, який має судимість за смертельну ДТП та фігурував у справі про
незаконний обіг зброї, на керівну посаду в кафедральному соборі
Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ. Матеріал аналізує мовчання церковного
керівництва, роль архієпископа Тихона Петранюка та реакцію суспільства на
можливе використання церковних структур як інструменту впливу, захисту та
уникнення відповідальності під час війни.
Є такий тип людей, яких не зупиняє ні закон,
ні совість, ні — що вже зовсім дивно — страх Божий. Бо якщо є страх Божий, то є
й розуміння: Господь бачить усе. Навіть те, що ховається під золотим омофором.
Я слідкую за кланом Петранюків уже не перший
рік. І кожен новий документ, що потрапляє до моїх рук, ставить те саме
запитання: як це взагалі можливо в країні, яка воює за своє право бути
цивілізованою?
Давайте по порядку. Бо тут є що розповісти.
Акт перший: зброя, священик і СБУ
21 грудня 2021 року. Київська область.
Правоохоронці Київського управління Служби безпеки України затримують чоловіка
під час чергової (зверніть увагу — саме чергової)
спроби продажу вогнепальної зброї,
набоїв та боєприпасів.
Затриманий — Петранюк Назар Іванович, 25
серпня 1982 року народження, уродженець Коломиї, мешканець села Плюти
Броварського району. І одночасно — на момент затримання — священнослужитель
храму Святих Петра і Павла Української Православної Церкви Московського
Патріархату.
Торгівля зброєю. Священик. МП
Але це ще не все. Бо до того, у 2015–2018
роках, той самий Назар Петранюк пройшов через іншу кримінальну справу — №
759/2926/16-к. 17 січня 2015 року в Києві під колесами його автомобіля Renault
Logan загинула людина. Відкрита черепно-мозкова травма, розтрощений череп.
Апеляційний суд міста Києва 26 червня 2018 року поставив остаточний вирок: ВИНЕН.
Три роки позбавлення волі — умовно (найменший термін з можливого).
Отже, що ми маємо: людина із судимістю за
загибель пішохода та затримання за незаконний обіг зброї. Для більшості людей
це кінець будь-якої публічної кар'єри.
Але не для того, чий старший брат є
архієпископом Православної Церкви України.
Акт другий: архієпископ із власним «хвостом»
Рідний брат — Тихон (Тарас Іванович)
Петранюк, 1976 року народження, архієпископ, керуючий Тернопільсько-Бучацькою
єпархією автокефальної УПЦ/ПЦУ. Людина з омофором, панагією, владою і...
власним кримінальним минулим.
Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
на чолі з Наталією Шевчук оприлюднив документи, які говорять самі за себе.
Протокол затримання Тараса Івановича Петранюка від 20 липня 2013 року.
Постанова про оголошення в розшук. Ухвала про застосування запобіжного заходу.
Факт перебування в ізоляторі тимчасового тримання Луганського ГУМВС.
Два брати. Два кримінальні «хвости». Одна
єпархія Української Церкви, яку очолює митрополит Епіфаній (Думенко).
Акт третій: призначення, від якого перехоплює
подих
Знаючи все це — і вирок за загибель людини, і
затримання за зброю, і власне кримінальне минуле — архієпископ Тихон призначає
Назара керівником Кафедрального собору святих Кирила і Мефодія
Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ.
Офіційна посада. Юридичний статус. І — що
важливо в умовах воєнного часу — підстава для відстрочки від мобілізації через
критичність РО.
За даними журналістських спостережень, Назар
Петранюк веде цілком безтурботне цивільне життя в Києві. Жодної літургії.
Жодної парафії. Навіть на престольному святі власної парафії де він є
керівником не був поміченим. Тобто жодних спільних світлин за Літургією з
братом в ПЦУ. Але церковна «броня» — є. Брат-архієпископ забезпечив, адже кров
не вода, а Петранюки не народжені для війни!
Поки хлопці з Тернопільщини тримають позиції
під Курахове і Часовим Яром — людина з вироком суду і затриманням СБУ ховається
під куполом автокефальної Церкви, якій Константинополь дав Томос заради
свободи, а не заради такого «використання».
Акт четвертий: канони, які не знають «братніх
винятків»
Це не лише питання моралі. Це питання
церковного права — обов'язкового для ПЦУ як частини Константинопольської сім'ї.
66-те Апостольське правило не залишає трактувань: особа, винна у загибелі людини, — навіть
мимовільній — позбавляється права на священство. Назавжди. Без «іспитових
строків».
55-те правило святого Василія Великого: руки, що пролили кров, є канонічно нечистими для служіння Євхаристії.
У практиці Вселенського патріархату, до якого
належить ПЦУ, такі ситуації завершуються однаково: складанням сану. Не
переведенням. Не відпусткою. А відставкою.
Але Священний Синод мовчить. Відповіді на
звернення Фонду Мефодія немає. Архієпископ продовжує керувати єпархією і навіть
12 травня Тихон приїжджав до Києва вітати Предстоятеля в Києво-Печерській Лаврі
з тезоімеництвом в день пам'яті святого Епіфанія про, що свідчать світлини з
офіційного сайту Помісної Церкви. Не відомо чи подарував кримінальний архієрей
чергове коштовне авто Його Блаженству Епіфанію та засуджений брат Назар продовжує «керувати» собором.
Тиша Синоду і Предстоятеля ПЦУ — це теж
позиція. І вона дуже красномовна.
Акт п'ятий: що це означає для всіх нас
Я журналіст із довгим стажем. Я бачив різні
схеми — у бізнесі, у владі, у силових структурах. Але те, що відбувається в
Тернополі — це, мабуть, найцинічніша комбінація, яку мені доводилось описувати.
Тому що тут зло ховається за найсвятішим — за
Церквою. За тією інституцією, до якої люди йдуть у найтяжчі моменти. За тим
місцем, де матері моляться за синів на фронті.
І саме там — людина з вироком за загибель
пішохода і затриманням за торгівлю зброєю займає керівну посаду. Тому що брат —
архієпископ.
Менф відомо, що Фонд пам'яті Митрополита
Мефодія вимагає від Синоду ПЦУ трьох речей: позбавити Назара Петранюка посади і
сану, відкрити церковний суд над архієпископом Тихоном, очистити єпархію.
Вирок суду — у відкритому реєстрі: reyestr.court.gov.ua/Review/74960968.
Документи фонду — на сайті mefodiy.org.ua.
Залишилось лише одне: реакція Митрополита
Епіфанія і Священного Синоду.
Церква, яка мовчить, коли злочинець керує
собором — це не церква Христова. Це — бізнес-структура з куполами.
Україна воює за право жити в країні, де закон
— для всіх. Без винятків. Навіть для тих, чий брат носить рясу заплямовану
кров'ю.
Матеріал підготовлено на основі відкритих
судових документів (реєстр № 759/2926/16-к), матеріалів ГО «Фонд пам'яті
Блаженнішого Митрополита Мефодія» та власних журналістських спостережень.
Редакція звернулась до прес-служби ПЦУ за коментарем. Відповідь на момент
публікації не надійшла
Вячеслав Ковтун — журналіст-блогер
Korrespondent.net.