Православна Церква України (ПЦУ) декларує
амбітну мету: стати повноправним, визнаним членом світової православної родини
та духовним стержнем об’єднаної української нації. Проте, події на Молитовному
сніданку в Тернополі, де в одному представницькому просторі опинилися
митрополит Нестор та архієпископ Тихон Петранюк, оголили глибоку внутрішню
суперечність. Присутність ієрарха з репутацією, обтяженою кримінальним минулим
та канонічними порушеннями, на заходах такого рівня — це не просто протокольний
прорахунок. Це симптом системної недуги, яка підриває міжнародний авторитет
ПЦУ, робить неможливим внутрішній діалог про єдність і ставить під загрозу саме
майбутнє канонічного православ’я в Україні.
У Тернополі відбувся Молитовний сніданок —
захід, що за своєю суттю має бути символом єдності, духовної підтримки та
репрезентації Церкви перед суспільством і державою в час війни. На офіційних
фото — усміхнені обличчя, військові, представники влади, духовенство різних
конфесій. Протокольна ідилія.
Однак за цим фасадом єдності ховається
інша, набагато жорсткіша реальність. Участь у заході керуючого
Тернопільсько-Бучацькою єпархією архієпископа Тихона Петранюка поруч із
митрополитом Тернопільським і Кременецьким Нестором Писиком стала тригером,
який актуалізував питання фундаментального характеру: за якими критеріями ПЦУ
формує своє публічне обличчя? Чи може Церква, яка прагне світового визнання та
внутрішньої єдності, дозволити собі інституційне прийняття ієрархів із
репутацією, що суперечить євангельським та канонічним засадам?
ПЦУ веде складну боротьбу за визнання
Томосу з боку інших Помісних Православних Церков. Світове православ’я
прискіпливо спостерігає не лише за канонічним статусом ПЦУ, а й за її мораллю,
внутрішньою дисципліною та здатністю до самоочищення.
У цьому контексті «кейс Тихона» є
катастрофічним. Ігнорування документально підтверджених фактів, які стосуються
його діяльності (включаючи кримінальне минуле та поточні порушення), та його
публічна легітимізація через участь у представницьких заходах посилають чіткий
сигнал світовому православ’ю: ПЦУ не готова до високих стандартів
еклезіологічної відповідальності. Вона толерує ганебні явища всередині свого
єпископату заради збереження позірної єдності.
Це прямий шлях до подальшої міжнародної
ізоляції. Жодна поважна Помісна Церква не захоче асоціюватися зі структурою,
яка нездатна дати належну оцінку діям своїх архієреїв, що мають кримінальний
бекграунд. Наслідок — ПЦУ ризикує залишитися «церквою внутрішнього вжитку»,
нездатною стати повноцінним гравцем на світовій арені.
Інша фундаментальна проблема — це
нездатність ПЦУ досягти діалогу про канонічну єдність із тією частиною УПЦ, яка
перебуває у єдності з Московським патріархатом. ПЦУ справедливо вказує на
канонічну аномалію та геополітичну загрозу від зв’язків УПЦ з РПЦ. Проте, чи
має ПЦУ моральне право вимагати від вірян УПЦ (МП) переходу під її омофор, якщо
її власний єпископат містить постаті, що дискредитують саму ідею канонічного
православ’я?
Присутність архієпископа Тихона на
Молитовному сніданку — це потужний козир у руках опонентів ПЦУ з Московського
патріархату. Вони отримують можливість стверджувати: «Дивіться, ПЦУ — це
структура, де панує безлад і безкарність, де ієрархи з кримінальним минулим
репрезентують Церкву. Чому ми маємо об’єднуватися з ними?»
Толерування таких архієреїв робить діалог
про єдність всередині країни не просто складним, а неможливим. Воно цементує
розділення, підриває довіру вірян і перетворює ПЦУ на закритий клуб ієрархів,
далекий від реальних духовних потреб українського народу.
Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита
Мефодія, який понад вісім років системно документує діяльність окремих
представників єпископату ПЦУ, не може залишатися осторонь. Ця подія стала
каталізатором для чергової жорсткої та безкомпромісної заяви.
Фонд констатує: присутність архієпископа
Тихона на заходах такого рівня в умовах відсутності реакції з боку церковного
керівництва є фактичним інституційним прийняттям його дій. Замовчування не усуває проблем — воно створює
умови для їх подальшого поглиблення.
Нижче наводимо повний текст заяви, який є
не лише констатацією факту, а й попередженням про незворотні наслідки...
ЗАЯВА ФОНДУ ПАМ’ЯТІ
БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА МЕФОДІЯ
У Тернополі відбувся Молитовний сніданок —
публічна подія, яка передбачає участь осіб, котрі репрезентують Церкву перед
суспільством у час війни. Серед учасників заходу — митрополит Тернопільський і
Кременецький Нестор Писик та керуючий Тернопільсько-Бучацькою єпархією Тихон
Петранюк. Факт їхньої одночасної публічної присутності в одном представницькому
форматі ставить питання не протокольного, а змістовного характеру. Йдеться про
критерії, за якими формується публічне представництво Церкви.
Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита
Мефодія понад вісім років здійснює системну роботу з документування матеріалів,
що стосуються діяльності окремих представників єпископату Православної церкви
України. Значна частина цих матеріалів стосується діяльності архієпископа Тихона
Петранюка. Йдеться про факти, що мають документальне підтвердження та протягом
тривалого часу залишаються без належної публічної оцінки з боку церковного
керівництва.
Участь у заходах такого рівня в умовах
відсутності реакції фактично означає інституційне прийняття. Фонд констатує:
замовчування не усуває проблем — воно створює умови для їх подальшого
поглиблення.
У найближчий час Фонд оприлюднить новий
масив матеріалів, що стосуються діяльності окремих архієреїв, зокрема
архієпископа Тихона Петранюка. Ці матеріали будуть передані до Священного
Синоду Православної церкви України та Київської митрополії Православної церкви
України. Мета — забезпечити повне інформування щодо процесів, які відбуваються
всередині Церкви. Церква не може дозволити собі розбіжність між задекларованими
принципами та реальністю.
Відповідальність — це
дія
«Кейс Тихона» — це не приватна проблема
Тернопільсько-Бучацької єпархії. Це лакмусовий папірець для всієї ПЦУ. Він
виявляє глибину внутрішньої кризи і здатність Церкви відповідати на виклики
часу.
Якщо ПЦУ справді прагне світового визнання
та внутрішньої єдності, вона не може дозволити собі замовчувати ганебні факти
та легітимізувати ієрархів із сумнівною репутацією. Церква не може існувати в
стані постійної розбіжності між задекларованими принципами та реальністю.
Мовчання — це співучасть у руйнуванні
Церкви. Відповідальність — це дія, спрямована на самоочищення та відновлення
довіри. Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія зробив свій вибір. На
черзі — Священний Синод ПЦУ.