Діти забутих героїв

Забути біль так важко, але ще важче пам'ятати хороше.

Думаю, я не збрешу, якщо скажу, що місяць травень у багатьох українців асоціюється з сонячними променями, шашликами на природі в якомусь «Молодіжному парку», травневими жуками (які насправді золотисті бронзування) і днем Пам'яті. Почну трохи здалеку.

Мій дідусь зник безвісти під час Другої Світової війни за чергового артилерійського обстрілу міста Дніпропетровська. Більшість історій його життя я знаю з вуст моєї бабусі. За її словами, дідусь працював у тилу, займався чимось на кшталт огляду стратегічно важливих об'єктів та територій після збройних зіткнень. Читач скаже, мовляв, а що в цьому героїчному? Безумовно, це не найнебезпечніша посада, яку можна знайти в цей історичний період, але все ще небезпечна. Адже сенс такої перевірки полягає у пошуках смертельних вибухових пристроїв та оцінки технічної безпеки приміщень. Дуже відповідальна робота, від якості якої залежало життя його товаришів по службі. Тут я хочу підвести до ідеї, що кожна людина в тій війні робила істотний внесок у перемогу в міру своїх можливостей (фізичного здоров'я, навичок, психології). Я впевнений, що у багатьох читачів обов'язково знайдеться історія про героя свого роду: вишивав одяг, виплавляв запчастини для військових та інфраструктурних потреб, готував їжу тощо. Ми діти цих героїв.

Чого тільки варта одна з найбільших битв в історії – Битва за Дніпро? У будь-якій історії важливим є контекст: 1943 рік – після Курської битви німці вже втратили надію на рішучу перемогу, тому було прийнято рішення виграти час за рахунок оборони позицій на Дніпрі, але наші предки були рішуче налаштовані на повернення своїх територій. Можна нескінченно перераховувати імена легенд тієї події. Постараюся вкластися в невеликий список, звернувшись до першого ж запиту в гуглу на цю тему:

• Авдєєнко, Петро Петрович (м. Чернігів) – генерал-майор, командир 51-го стрілецького корпусу. У ніч на 26 вересня корпус форсував Дніпро на північ від Києва і після відображення всіх контратак противника до 1 жовтня поряд з іншими підрозділами 38-ї армії опанував плацдарм. У ході подальшого наступу корпус прорвав укріплену оборону супротивника, тим самим розширивши плацдарм до 90 кв.

 • Рувінський, Веніамін Абрамович (м. Черкаси) - полковник, командир 228-го окремого саперного батальйону 152-ї стрілецької дивізії 46-ї армії Південно-Західного фронту. При форсуванні Дніпра в районі Дніпропетровська у короткий термін забезпечив переправу на підручних засобах артилерії, частин та підрозділів дивізії, що сприяло захопленню та утриманню плацдарму на правому березі річки та звільненню Дніпропетровська;

 • Людніков, Іван Ілліч (с. Крива Коса) – командир 15-го стрілецького корпусу, генерал-лейтенант. За вмілу організацію форсування та вміле керування боєм. Опанувавши плацдарм на правому березі, відбили контратаки і зав'язали бій щодо розширення плацдарму. У цій битві корпус не лише утримав плацдарм, а й 27 вересня сам раптовим ударом перекинув німецькі війська, просунувся вперед, 29 вересня форсував річку Прип'ять і захопив новий плацдарм на її західному березі в районі сіл Бенівка Лелев;

 • Годовиков, Сергій Костянтинович (с. Новосілки) - командир взводу 1183-го стрілецького полку 356-ї стрілецької дивізії 61-ї армії Центрального фронту, лейтенант. Взвод успішно переправився через Дніпро у районі села Новосілки, а потім разом із сусідніми підрозділами захопив плацдарм на правому березі річки. Загинув у цьому бою. Похований у селі Новосілки Ріпкинського району Чернігівської області.

Цілком різні люди з різних регіонів нашої Батьківщини, яких поєднала, по суті, трагічна і водночас тріумфальна подія. Їм буквально довелося пройти через пекло у ці доленосні дні.

 Зараз ми живемо в реальності, коли День Пам'яті можна усунути через інше політично вигідне свято – День Європи. Навіщо переносити сакральне для більшості українців свято? Є все ж таки офіційна альтернативна дата – 5 травня, деякі країни використовують її і не мають жодних проблем. Невже саме таким чином слід налагоджувати дипломатичні відносини із Європейськими країнами? Які, як ми бачимо зараз, по-справжньому і серйозно не готові за нас вписатися. Тоді чи варто взагалі підлаштовуватися під таких союзників? Відповіді такі питання можуть бути абсолютно різними: прагматичними, філософськими чи цілком наївними.

Я маленька людина і мало всього знаю, але один урок точно засвоїв за своє життя. Повага оточуючих починається з власної поваги до себе, своїх близьких та своєї Батьківщини. На жаль, це перенесення та недавній консульський закон показують повну неповагу нинішньої влади до забутих героїв, їхніх дітей та вічного народу.