Ракетним терором росіяни лише посилюють спротив українців

Рашисти спробували зіпсувати нам Новий рік, але кожен новий обстріл, кожна нова спроба занурити Україну в темряву, лише посилює наш супротив.

Разом із тим, наприкінці грудня Financial Times спрогнозувала, що війна в Україні триватиме впродовж наступного року. По-перше, мовляв, росія готує своє населення до тривалих бойових дій. А по-друге, ніхто з представників влади (обох країн) не погодиться заморозити конфлікт на цьому етапі.

Звичайно, зараз заморозити конфлікт для нас - це, фактично, допомогти ворогу. Дати йому можливість накопичити сили та добре підготуватися до наступу. Тому нам зупинятися не можна. Разом із тим, вважаю, робити нині будь-які прогнози – справа невдячна. Ми віримо в Збройні Сили України, зрештою, саме вони ставитимуть крапку у цій війні. Коли це станеться – вкаже час. 

Для себе я визначив декілька головних пунктів, якими керуватимусь протягом найближчого часу.

Працювати.

Парламентська діяльність - мій безумовний пріоритет не лише тому, що це є прямим обов'язком, а й тому, що це дозволяє змінювати не тільки теперішню ситуацію на краще, але й робити кращим наше майбутнє. 

Через агресію росіян, десятки тисяч українців, зокрема переселенців, втратили роботу. Втратили те, що любили та вміли робити. На мій погляд, зараз кожен, хто працює в Україні, хто намагається утримувати себе та свою родину, вже робить внесок у перемогу. Адже минулий рік показав, що українці, працюючи на пошті, в магазинах, в лікарнях, невеличких кафе, роблять значно більше, ніж просто «надають послуги». Без електроенергії, іноді без зв’язку, під сиренами і вибухами, вони дають віру у надважливе: щоб не відбувалося, все працює, функціонує і не існує безвихідних ситуацій. І тут важливий абсолютно кожен, зараз кожен на своєму місті. 

В умовах повномасштабної війни особливо важлива підтримка бізнесу. Поруч із інвестиціями, які прийдуть після Перемоги, та відбудовою промисловості не варто забувати про захист довкілля. Розумний шлях у цьому напрямку не лише дозволить наблизити нас до ЄС, але й створити такі потрібні робочі місця.

Допомога. 

Те, що тримає мене у строю, це - допомога маріупольцям. Адже далеко не всі вони адаптувалися до нових умов, не всі вони знайшли роботу та облаштували новий побут. Більшість з них, наче поставила свої життя на паузу та чекає. Так, ми всі живемо в очікуванні. Але серед нас багато тих, хто подумки все ще дома. Хто поки що не може навіть припустити думки про те, що можна жити деінде, окрім свого Міста Марії. Отже, їм потрібно продовжувати допомагати. Відповідно, центри “ЯМаріуполь” повинні завжди бути на порядку денному.

Спілкування. 

Близькі люди стали ще ближчими, інші - просто щезли із кола спілкування.

Я ставлю на паузу спілкування спілкування з людьми, які не можуть запропонувати нічого, окрім негативу, які звинувачують українську сторону в тому, що їм навесні не дали можливості вчасно виїхати з Маріуполя. Начебто кинули напризволяще. Але коли продовжуєш спілкування, кожного разу з’ясовується, що ці «співрозмовники» жити в українському Маріуполі й не збираються. Що свого часу саме ці люди виступали за “порятунок рускоязичних”, чим, власне, і допомогли війні прийти у нашу країну. Більше доводити їм нічого не збираюсь. А спілкування із цими людьми (та подібними їм) продовжу виключно після того, як Маріуполь знову стане українським.      

Отже, друзі, давайте якнайшвидше перемагати ворога. Спочатку зовнішнього, а потім одразу візьмемось і за внутрішнього!

Дай нам всім Бог сил на це в новому році.