Застава, як запобіжний захід у кримінальному провадженні

Що ж таке застава? Місце застави у системі запобіжних заходів. Умови визначення її розміру. Як здійснювати захист при обранні такого запобіжного заходу.

Застава як різновид запобіжних заходів кримінального провадження покликаний забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігти спробам перешкоджання досудовому розслідуванню. В умовах ринкової економіки, застава є одним з найбільш ефективних заходів, що застосовується відносно особи, яку притягають до кримінальної відповідальності. Ця ефективність досягається за рахунок, перш за все, економічної складової самого  запобіжного заходу. Право власності та збереження грошових коштів заставодавця, безумовно виступає суттєвим запобіжником щодо порушень кримінального процесуального закону, з боку підозрюваних і обвинувачених осіб. Такий висновок підтверджує правозастосовна та судова практика.

Лідируючі позиції у встановлені рекордних застав нині займають Вищий антикорупційний суд та Печерський районний суд міста Києва. Зауважимо, що на власному сайті Вищий антикорупційний суд відзвітував, що за 2 роки існування суду загальна сума коштів отриманих у якості застави майже дорівнює одному мільярду гривень, а звернено у дохід держави вже 65 мільйонів. Серед найбільш резонансних справ і великих розмірів застав, які було застосовано Вищим антикорупційним судом варто згадати наступні: 

Ø  100 млн. грн. – у справі щодо розкрадання коштів АТ "Укрзалізниці", в якій народний депутат вийшов із СІЗО під вказану заставу, яка була у подальшому зменшена апеляційною інстанцією на 10 мільйонів;

Ø  70 млн.  грн. – у справі щодо махінацій із митним оформленням товарів, де обвинувачення стверджувало про шкоду державі на суму 77 млн. грн. Привертає до себе увагу, що у цьому кейсі загальна сума застав навіть перевищила розмір нанесених збитків державі. Так, лише особі, яка за версією досудового розслідування є організатором схеми, одеському бізнесмену було обрано заставу у вигляді 70 млн. грн., 35 з яких потім було стягнуто в дохід держави. Суми для інших 10 фігурантів коливалися від 18 млн. гривень до 190 тис. гривень;

Ø  80 млн. грн. – у справі колишнього голови компанії "Укрбуд", з яких потім 30 млн. грн. було стягнуто у дохід держави через порушення підозрюваним власних обов'язків. При обранні нового запобіжного заходу підозрюваному, вже фігурувала застава у розмірі 100 млн. грн., яка так і не була внесена, тож забудовник перебував у СІЗО. Закономірно, що саме під час перебування у місцях попереднього ув'язнення, фігурант пішов на співпрацю з детективами НАБУ і прокурорами САП;

Ø  244 млн. грн. – для 3 фігурантів справи про надання рекордного хабаря у розмірі 6 млн. доларів керівництву НАБУ і САП. Цікаво, що загальний розмір  застав є майже в два рази більшим ніж сама сума ймовірно наданої неправомірної вигоди;

Ø  30 млн. грн. - у справі колишнього міського голови Одеси, хоча прокурор вимагав 130 млн. застави щодо нього 

Цікаво, що  "апетити" сторони обвинувачення є не меншими. Так, усім запам'ятався 2014 рік, коли щодо екс-голови НАК "Нафтогаз України" сторона обвинувачення вимагала призначити заставу в розмірі 1,5 млрд грн., а у справі стосовно опозиційного народного депутата та голови політради партії "Опозиційна платформа – "За життя", Офіс Генерального прокурора вимагав заставу у розмірі 1 млрд. грн. У цьому контексті, однозначно неможливо оцінити нещодавню заяву Генерального прокурора Ірини Венедиктової, яка на спільній нараді керівників правоохоронних органів, що мала місце 26 жовтня 2021 року, наголосила про обмеженість людського та фінансового ресурсу на проведення досудового розслідування.

Що ж таке застава? Місце застави у системі запобіжних заходів.

Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) відносить заставу до одного із запобіжних заходів, який застосовується до особи під час досудового розслідування або розгляду кримінального провадження в суді по суті.

Суть застави. Це визначена судом сума коштів у грошовій одиниці України, яка підлягає внесенню на спеціальний рахунок суду, що обрав цей запобіжний захід. Умовою звернення внесених коштів застави у дохід держави є невиконання процесуальних обов'язків підозрюваним/обвинуваченим. 

Оскільки застава є різновидом запобіжного заходу, то до неї застосовується ряд обов'язкових процесуальних вимог або так званих фільтрів, які розкривають її процесуальну природу та обумовлюють напрямок здійснення захисту безпосередньо у судовому процесі. 

Згідно із частинами 1, 2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).

Читачеві варто пам'ятати, що серед особливостей застосування застави є:

·       обрання застави, як різновиду запобіжного заходу передбачає обов'язкову дію презумпції невинуватості, тобто обрання цього заходу не означає доведення її вини;

·       жоден запобіжний захід від тримання під вартою до особистого зобов’язання, не є кримінальною відповідальністю за інкримінований злочин. Відповідно, застава не є штрафом, а її стягнення не є конфіскацією майна особи, які є видами покарання за чинним Кримінальним кодексом України. Тобто, при ухваленні виправдувального вироку або закриті кримінального провадження на етапі досудового слідства застава повинна бути повернута особі, яка її внесла;

·       КПК України передбачає вичерпний перелік підстав для застосування запобіжного заходу, серед яких – можливість особи переховуватися, знищувати докази, незаконно впливати на потерпілого, свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню;

·       єдиною метою обрання запобіжного заходу є лише забезпечення можливості в подальшому здійснювати досудове розслідування в нормальному режимі, при чому із мінімальними обтяженнями для підозрюваного.

Здавалося, що запровадження застави як різновиду запобіжного заходу мало адекватну мету розвантажити пенітенціарну систему, до якої належать і місця попереднього ув'язнення. Крім того, встановлення можливості внесення застави для, перш за все, ненасильницьких злочинів, також мало на меті гуманізацію кримінального процесу, оскільки суспільну небезпечність осіб, які їх вчинили неможливо ототожнювати з суто насильницькими правопорушеннями.

Тому, запровадження альтернативних заходів забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим власних процесуальних обов'язків у провадженнях щодо корупційних злочинів, які інкримінуються топ-посадовцям в Україні та фактично належать до категорії білокомерцевої злочинності, мало виважений законодавчий підхід. Нажаль, нині судова практика дещо викривила бачення закладене законодавцем у кримінальному процесуальному законі.

З практичного досвіду роботи у справах підслідних Національному антикорупційному бюро України за участі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури,  підсудних Вищому антикорупційному суду, зауважимо, що типовим для сторони обвинувачення серед усього спектру запобіжних заходів стало вимагати застосування саме тримання під вартою з альтернативою заставою, яка зазвичай значно перевищує стандартні розміри, визначені КПК України.

 При цьому правоохоронці паралельно з обранням запобіжного заходу проводять обшуки у підозрюваних і пов'язаних з ними осіб, вилучають гроші та майно, вживають заходів щодо арешту усього належного майна, банківських рахунків. У результаті спотворюється сутність застави як запобіжного заходу, оскільки все це породжує для особи, яка притягається до кримінальної відповідальності та її рідних вкрай несприятливу фінансову ситуацію в якій самостійно внести захмарні суми застави є завідомо нездійсненною місією.

Розмір застави. Що говорить чинний закон?

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

КПК України імперативно визначив межі розміру застави, яка може бути призначена в залежності від кваліфікації і тяжкості кримінального правопорушення. Так, за загальним правилом за нетяжкі злочинирозмір застави становить від 1 до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (далі - ПМ), тобто від 2 379 до 47 580 грн., за тяжкі злочини – від 20 до 80 ПМ, тобто від 47 580 до 190 320 грн., а за особливо тяжкі злочини – від 80 до 300 ПМ, тобто від 190 320 до 713 700 грн.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже вихід за межі цих розмірів застави можливий лише як виключний випадок, а не як загальне правило, що нині прослідковується як тенденція. На жаль, сучасна судова практика абсолютно необґрунтовано обрала обвинувальний уклін, що супроводжується дуже частим виходом за визначені законодавством межі розмірів застави, зважаючи лише на наявність заявленого стороною обвинувачення розміру шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням,  певної кількості майна у підозрюваного та вважаючи, що таке майно з легкістю може бути звернене для виплати застави.

Що повинно враховуватись судом при визначенні  розміру застави. 

Розмір застави більший ніж визначено у пунктах 1-3 ч.5 ст.182 КПК України може бути визначений слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, які передбачено у КПК України. При цьому суд, приймаючи рішення про розмір застави, на одному важелі терезів має покласти достатню міру гарантування виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а на інший – неможливість завідомої непомірності застави для особи. 

У випадку ігнорування факту завідомої непомірності застави для особи судом спотворюється сутність запобіжного заходу, яка призводить до безальтернативності тримання під вартою, через реальну неможливість внесення особою застави і може свідчити про елементи тиску на неї з боку сторони обвинувачення для досягнення результату протилежного від легального об'єктивного встановлення істини змагальними процесуальними засобами.

Так, у відповідності до положень ст.182 КПК України, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти бажанню особи, щодо якої застосовано заставу, будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні. А тому розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою він може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану, іншими словами, з огляду на особу підозрюваного впевненість у тому, що перспектива втрати застави у випадку його неявки до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі. Проте поряд з цим особа повинна мати реальну здатність внести заставу відповідного розміру.

З огляду на чисельну судову практику, можливо виокремити наступні обставини, які суди враховують при обранні запобіжного заходу у вигляді застави та визначенні розміру останньої, серед яких:

– спосіб життя – в цьому випадку судді аналізують, наприклад періодичність перетину кордону, чи має підозрюваний соціальні зв'язки поза межами країни тощо;

– сім’я та особи на утриманні. Для призначення застави суд обов'язково повинен врахувати наявність на утриманні непрацездатних осіб або дітей. Адже при визначенні непосильного розміру застави постраждає не тільки підозрюваний, а й інші особи, які матеріально залежать від нього. Застава не може мати наслідком обмеження прав чи страждання членів родини та близьких для особи людей.

На жаль, іноді відсутність осіб на утриманні у підозрюваного враховується судом як обставина, яка не перешкоджає застосовувати до підозрюваного непомірні запобіжні заходи, що на переконання авторів, прямо суперечить загальним засадам кримінального процесу;

– наявність або відсутність у підозрюваного постійного місця роботи або законних джерел доходу (розмір офіційної заробітної плати, надходження від дивідендів, депозити в банках тощо);

– житло – судді враховують, чи наявне в підозрюваного власне житло або житло, яке ним законно орендується.

Однією з найбільш непрозорих і як виявилось на практиці спекулятивних обставин, якою зловживають правоохоронці є майновий стан підозрюваного, зважаючи на те, що особа може мати майно як у власності, так і мати його лише у володінні, якщо воно зареєстроване за іншими особами або взагалі не мати жодного відношення до цього майна, проте за твердженням сторони обвинувачення, бути з ним пов'язаним.

За загальним правилом, судді враховують кількість нерухомого і рухомого майна, наявність корпоративних прав і залучення до управління юридичними особами, наявність значних сум задекларованих коштів. Складнощі на практиці виникають й при доказувані реального майнового стану за наявності у особи або готівкових грошових коштів або неофіційного доходу. При цьому зазвичай правоохоронці не додають належних доказів пов'язаності особи з майном і роблять лише голослівні декларації.

Як визначити справедливий розмір застави?

Хоча наведені правила і дають розуміння чинників, які будуть враховані судом, однак не можуть повністю гарантувати прозорість процедури визначення розміру застави. В будь-якому разі дискреційні повноваження слідчого судді по визначенню розміру застави, передбачені КПК України залишаються надмірно широкими. Повноваження ж пов'язані з можливістю застосування застави у розмірі більшому ніж визначено у пунктах 1-3 ч. 5 ст. 182 КПК України є співмірними із корупціогенним фактором. 

Сума застави нерідко обирається слідчими суддями довільно, не завжди детальному дослідженню підлягає можливість внесення застави без значних негативних фінансових наслідків для тих осіб або компаній, які пов'язані з підозрюваною особою. 

Наприклад, особа володіє корпоративними правами компанії або є кінцевим бенефіціарним власником ряду юридичних осіб. Прокурор зазначає, що у такому разі підозрюваний матиме можливість внести заставу за рахунок коштів компанії. Водночас чи є справедливим те, що операційні кошти бізнесу клієнта будуть виведені з бізнесу та внесені у якості застави? 

А ситуація, коли на утриманні у підозрюваного наявні діти чи інші члени родини повинна розглядатись з особливою ретельністю, чого нажаль не спостерігається на практиці. Ті кошти, які могли піти на підтримання нормального функціонування життя підозрюваного і його сім'ї, будуть направлені на заставу, а отже негативні наслідки понесуть як сам підозрюваний, так і члени його сім'ї, що є і незаконним і несправедливим по відношенню до осіб, які не фігурують жодним чином у кримінальному проваджені. У таких випадках застава не повинна бути призначена у розмірі, який фактично не дасть можливості продовжувати звичайний рівень життя сім'ї заставодавця. 

Типовою є ситуація, при якій сторона обвинувачення на підтвердження майнового стану підозрюваного надає річний дохід, зазначений у декларації особи, довідки про наявне майно тощо. Втім, витрати які несе підозрюваний або обвинувачений задля забезпечення власного гідного життя та життя свої рідних, до уваги чомусь не береться.  Вказане не означає, що весь річний дохід особи наразі є у вільному доступі для застави, більш того нерідко сам підозрюваний і обвинувачений мають дуже суттєві майнові зобов'язання перед державою або фізичними і юридичними особами, строк виконання яких вже настав, і невиконання яких може мати власним наслідком застосування до особи вже цивільно-правових санкцій. Більше того, реалізувати майно, яке наявне у власності підозрюваного або обвинуваченого для внесення застави не завжди можливо в силу або його арешту або недостатності строку на продаж вказаного майна, оскільки строк на внесення застави лише 5 днів.

Як приклад класичної неспівмірності дій та визначення розміру застави можемо навести ухвалу Вищого антикорупційного суду у справі №991/4801/20 та подальші ухвали ВАКС у кримінальному провадженні № 52020000000000362. Так, спочатку судом було визначена застава в розмірі 84 млн. гривень. Мотивами такого рішення щодо розміру застави суд визначив сукупний дохід членів сім'ї та наявність грошових коштів. Також не була залишена судом поза увагою велика кількість  об'єктів нерухомого майна, у яка перебувала володінні сім'ї підозрюваного.

З одного боку, логіка зрозуміла, якщо б не одне, але суттєво "але". Вказане майно було арештовано відповідними ухвалами слідчого судді в межах цього ж кримінального провадження. Тим не менш, в подальшому позиція шановних суддів не змінилася, і в обґрунтування розміру застави, зауважувалось про наявність належного особі значного обсягу майна. Однак, таке майно вже ні в якому разі не могло бути використано для внесення застави, оскільки перебувало під арештом в цьому ж кримінальному провадженні.

Очевидно, що саме володіння певним майном не може підтвердженням можливості внесення застави за його рахунок. А ситуація, коли застава збирається по частинам, за рахунок коштів родичів та знайомих взагалі є абсурдом. Оскільки не маючи відповідного обвинувального вироку та за наявністю дії презумпції невинуватості, державний примус у вигляді застави та тривалості досудового розслідування і судового розгляду ставить особу, яка притягається до кримінальної відповідальності та її рідних, у вкрай скрутне матеріальне становище, яке не дозволяє забезпечити гідні умови життя останніх.

Інший бік цієї медалі – це встановлення застави, розмір якої є явно непомірним для особи. Що це означає? Лише одне - фактичну неможливість звільнення останньої з-під варти. Більше того, часто подання клопотання із завідомо "космічним" розміром застави використовується стороною обвинувачення як спосіб психологічного тиску на підозрюваного або обвинуваченого, та відповідного схиляння до співпраці з органом досудового розслідування, у тому числі щодо надання "викриваючих показів", укладання угоди про визнання винуватості тощо.

Таку ситуацію ЄСПЛ безумовно вважає порушенням права на свободу та особисту недоторканність. Напевно найбільш відомим рішенням ЄСПЛ з цього приводу стала справа "Гафа проти Мальти", де заявник майже рік утримувався під вартою після визначення для нього непосильного розміру застави.

ЄСПЛ зауважив, що національні суди не вжили необхідних заходів для того, щоб надати заявнику реальну можливість використати своє право на внесення застави, чим порушили статтю 5 Конвенції. При цьому,  в цій справі заявник був звільнений лише завдяки його матері, яка, в свою чергу повинна була залучити інших членів сім'ї, які були співвласниками майна, наданого в якості гарантії застави. ЄСПЛ безумовно зазначив, що тягар застави не може покладатися на родичів, а національні суди не вжили необхідних заходів для визначення належного розміру застави.

На безумовно непомірний розмір застави може вказувати і той факт, що особа не вносить заставу і при цьому триваючий час (більше місяця) перебуває під вартою 

Ще одне відоме рішення ЄСПЛ з приводу застави – справа «Мангурас проти Іспанії», у якій ЄСПЛ вказав на можливість призначення розміру застави у розмірі 3 мільйони євро, лише з огляду на значну потенційну шкоду яка могла бути завдана цим злочином. ЄСПЛ визнав, що розмір застави був значним, однак не визнав його непомірним лише з огляду на винятковий характер справи та катастрофічні наслідки - екологічну шкоду, завдану внаслідок забруднення, відповідальність за яку ніс роботодавець підозрюваного. 

Однак, в наших правових реаліях сторона обвинувачення часто посилається на це рішення ЄСПЛ абсолютно викривлено витлумачивши його зміст. Так, ключовим моментом у цій справі є те, що застава за підозрюваного могла бути внесена компанією-роботодавцем та володільцем судна, з якого стався витік нафти із подальшим екологічним забрудненням та яке несло повну матеріальну відповідальність за дії свого співробітника. Суд врахував, що розмір застави був посильним для роботодавця, а не для фізичної особи, у розпорядженні якої було лише 60 тисяч євро із призначених 3 мільйонів євро.

Що робити стороні захисту при отриманні клопотання про застосування запобіжного заходу пов'язаного з заставою? 

Так, з огляду на правозастосовну дійсність в Україні, необхідно констатувати, що слідчий і прокурор дуже часто будуть вимагати внесення непомірного, з точки зору підозрюваного або обвинуваченого, розміру застави. Захисники мають вжити заходів щодо збирання та надання суду доказів на спростовувати доводів сторони обвинувачення щодо необхідності виходу за межі стандартних розмірів застави, передбачених в залежності від тяжкості злочину.

Першочерговим є аналіз майнового стану підзахисного не лише в аспекті його доходів, але й в аспекті витрат, які є необхідним для нормальної життєдіяльності. Суд має розуміти, що застосування застави до підозрюваного не має бути надмірним тягарем і призвести до фактично скрутного матеріального становища останнього, оскільки це не є покаранням. Застава лише має забезпечити виконання підозрюваним або обвинуваченим процесуальних обов'язків на період досудового розслідування чи розгляду справи у суді, тобто фактично перевірки слідчої версії та судового розгляду.

Сторона захисту має звертати, що саме обвинувачення повинно доводити доказами майновий стан підозрюваного та можливість внесення застави у розмірі, який не паралізував би будь-яку іншу фактичну діяльність цієї особи. Варто наголошувати на положеннях КПК України, відповідно до яких у клопотанні про застосування запобіжного заходу повинні міститись не тільки виклад обставин, на підставі яких обвинувачення дійшло до висновку про необхідність внесення застави, а і посилання на матеріали і докази, що підтверджують ці обставини. В цьому аспекті, необхідно клопотати про оцінку наданих стороною обвинувачення доказів у порядку ст. 94 КПК України. При цьому слід привертати увагу, що слідчий суддя може постановляти рішення лише після оцінки належних доказів, якими є оригінали документів, речових доказів та висновків експертів з усіма належними додатками, а також безпосередньо отримані шляхом усного допиту у судовому засіданні покази. Усі надані стороною обвинувачення докази мають доводити кожну обставину, визначену у ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому саме докази, а не лише припущення сторони обвинувачення, мають доводи співмірність для обвинуваченого запропонованого розміру застави. У випадку коли суду не надано належних і допустимих доказів з цього приводу він має відмовити у задоволенні відповідного клопотання.