А що не так сказав Зеленський щодо «сєпарів», які мають їхати в Росію?

Останнім часом в Україні все більше чути галасу, лементу і багато – багато всього іншого, що супроводжує достатньо складне життя громадян воюючої країни.

Останнім часом в Україні  все більше чути  галасу,  лементу і багато – багато всього іншого, що супроводжує достатньо складне життя громадян  воюючої країни. Зрозуміло, якщо до такої какофонії долучаються чиновники від влади, то  лемент  чи навіть гуркіт від подій в Україні відчувають всі. Проте є  ще ж і політики, є й громадські активісти усіх рівнів та політичних окрасок. Ну, і наостанок слід сказати про найголовніше – є ще ж і політичні партії, які , як правило,  і стоять біля основ вище згаданого лементу – ажіотажу.

 Наприклад, партія «Опозиційна платформа «За життя» (скорочена абревіатура -  ОПЗЖ) взагалі тільки те й робить, що супроводжує майже кожен крок державних чиновників та нардепів  (до речі, своїх колег). Як правило, кожного дня функціонери та агітатори від ОПЗЖ щось видають у інформаційний простір, аби очевидно про себе нагадати. Щотижня колишні «регіональні  писаки» , які тепер збираються та марширують під прапорами ОПЗЖ,  пропонують громадянам України певні заяви, так звані «протести» та петиції. Чергова така Заява від найбільшої опозиційної партії нашої держави вийшла чотири дні тому і приурочена вона (як це часто буває) виступу Президента України. Якщо точніше – це було інтервю Президента для одного із російських телеканалів. З-поміж багатьох думок Володимир Зеленський  висловив і  таку фразу, яка  стосувалася тих громадян чи мешканців Донецької області, які  вважають Донбас  російським, і які  очевидно сповідують переконання Президента РФ Володимира Путіна. Звісно ж, про те, що ми «адін народ».

І ось, маємо. Партія ОПЗЖ обурюється тим , що Володимир Зеленський  порадив таким «раша – патріотам» забиратися геть із Донбасу, їхати до Росії  і там жити. Адже саме звідти, із Росії,  сунуть до нас, в Україну» всілякі опуси, які  старше покоління громадян нинішньої України й досі  приймає за «чисту монету». Так от: ОПЗЖ обурюється словами Президента щодо «їхати до Росії і жити там». Партія ОПЗЖ усі тридцять років  від часу відновлення української державної незалежності (існуючи під різними партійними «вивісками»)  вважала, що Донбас є не зовсім українською територією, а тому має орієнтуватися на північного сусіда, який нам є «старшим братом». Сьогодні « опезежисти» про «брата»  мовчать, але, бачте, порада Президента стосовно тих, хто вважає Донбас  російським (уявіть собі ПЕЧЕРНІСТЬ таких тверджень і настроїв) начебто українській політичній партії не подобається. І тут зчиняється  лемент: мовляв, як це  так, щоб В.О. Зеленський та вказував нам напрямки руху до місць проживання. Тут на Президента України вилилось ( і досі ллється) ціле море негідних друку і згадки проти ночі  лайливих слів. Виявляється. не можна тим, хто вважає Донбас російським, навіть  поради давати. Бо вони, бачте, сповідуючи   «європейські цінності і»,  ледь не на кожному кроці сьогодні  говорять про повагу до національних меншин. Але ж давайте, панове із ОПЗЖ ,  подивимось, у яку ціну обійшлися Україні ті  твердження  та «істини», які вбивалися  школярам на Донбасі упродовж усіх 30-ти років незалежності України.  Держава, яка робить свої перші  «п’ятирічки»  і десятиліття, на жаль, не зуміла  навести порядок у цьому питанні, наприклад,  ще 25 років тому. Ще тоді це мав зробити Леонід Кучма, який так само міг би порадити мешканцям південно-східних областей України, що жити в Україні,  а дбати про велич Росії, якось – не того. Ще тоді слід було так і ставити питання: вважаєш себе патріотом Росії – їдь туди, або ж , якщо не хочеш – виконуй закони України. Те, що вони недосконалі, не дає права їх не виконувати, або ж і відверто ігнорувати. Але  в Україні сподівались на одвічне «якось воно буде» і не зважали на ту  частину громадян, які орієнтувалися на президента Путіна, маючи того за політичного кумира. І коли Путін вирішив, що Україна пішла «неправильним шляхом», що в Україні – державний переворот, і що взагалі «братню і молодшу державу» треба рятувати, ця  братія начебто українців, почала  волати  та лементувати «Путін, приходь!» Чи може ЦЕ НЕПРАВДА? І що з того вийшло, ми ще й до кінця не усвідомили та не зрозуміли. Але ж є у нас товариш Путін! Він , до речі, сьогодні вже й забув взагалі про українську державність, бо на перший план чомусь вийшла теза про «адін народ». А партія ОПЗЖ береться  научати українського Президента стосовно того, що він, бачте,  посмів радити «сєпарам» (це якраз ті, хто вважає Донбас російським)забиратися геть із України. І при цьому вони ( лідери ОПЗЖ) знову ж таки, нічому не вчаться. Хоча десятки тисяч людських життів, руїни у які перетворився колись могутній в індустріальному плані Донбас, мали б  бути сигналом і  символом того, що в Україні мають бути своя державна мова, свій державний кордон, свій Прапор, Герб і далі, як кажуть, по тексту. І кожен, хто цього не визнає, має бути позбавлений громадянства, або ж просто – напросто  «дмухнути» із  української землі. І бажано, щоб чим швидше, а ще краще – назавжди!