Відношення Росії до української мови

Як щодо мови? Царизм постійно забороняв українську мову, в тому числі нормативно-правовими документами, оманливо називаючи її наріччям, і унеможливлював друкування книг українською мовою.

При цьому Путін говорить про якесь «обмеження» української мови. Сам Путін, як і російські царі боїться української мови, бо саме вона переможній справі українців голова. Українська мова з її стійким цивілізаційним кодом здатна змінити не тільки Україну, але й Європу, саме тому в Москві так бояться української мови, перешкоджають її законному впровадженню в усіх сферах українського життя. Нічого вже не вийде, українська мова давно вирвалась із-під російських великодержавних заборон і гонінь, і з кожним роком отримує перемогу за перемогою.

У чому з Путіним можна погодитись, так це в тому, що ряд українців таки приклались до творення російської імперії. Створили собі на горе монстра, а їх правнуки тепер силяться виправити дідівські помилки.

А щодо Мазепи, то ніякого заколоту він не чинив. Мазепа знав справжнього Петра з дитинства, був йому старшим товаришем, і, коли, в Московію, без свого почту, з двома наглядачами повернувся не справжній Петро, а його доволі таки невдалий двійник, що не знав мови, писав латиною, смикав головою та був не признаний рідною матір’ю, то перед Мазепою стало питання «як у цій ситуації врятувати Україну?». Московія завжди славилась своїми двійниками на престолі і «лже» Петро тут не виняток. І в подальшому історія з двійниками повторюється знову і знову.

Пан російський президент уже дістав усіх тверезо мислячих людей своїм вигаданим історичним фейком, про Україну як «окраїну». У слов’янських мовах «країна», з наголосом на «ї», означає – країна. Тому Україна – це країна у центрі Європи, вік якої більший за вік болотної держави Московія. Яка в свою чергу завжди була по відношенню до Давньоруської Київської Русі далекою окраїною (Заліссям), а не навпаки.

Про присягу царю, після Переяславських перемовин.

До Переяслава прибула тільки половина козацької старшини, інші, разом з церковниками, відмовились присягати на вірність російському цареві. Із багатьох українських міст московські посли тікали, бо були биті палицями за пропозицію присягнути московському цареві. Через рік і сам Хмельницький зрозумів, що припустився стратегічної помилки, подавшись «під руку московського царя», адже Московія за спиною України вела переговори з Річчю Посполитою. Ні про яке «возз’єднання» не може бути й мови. У Переяславі і пізніше мова йшла про тимчасовий протекторат Московії над козацькою Україною, задля перемоги над спільним на той час ворогом – Річчю Посполитою. Московія зрадила Україну. Переяславські угоди (до речі не знайдені істориками і по сьогодні) втратили свій сенс, як і Мінські сьогодні. У 1686 році Московія і Річ Посполита розділили Україну по Дніпру. Ось вам браття і вся «любов» московитів-росіян до України.

Москва ніколи не була і не буде гіпотетичним центром «возз’єднання слов’ян», адже вона не здатна об’єднувати, а тільки знедолювати та поневолювати.