РІЗНИЦЯ У ВІДНОШЕННІ УКРАЇНИ І РОСІЇ

Україна ніколи не була і не буде Росією. Вона не має бажання стати анти-Росією.

Чому ж тоді російські солдати і офіцери, їх найманці воюють і вбивають українців і росіян, які захищають Україну, на українському Донбасі?! Чому в порушення договору про дружбу і добросусідство, в порушення Будапештського меморандуму, міжнародних договорів путінська Росія анексувала український Крим, захопила шельф, українські газові вишки?! Росія веде себе як пересічний радянський хуліган у комунальній кватирі. Але Україна – не російська комунальна кватира!

Путін ненавидить українських націоналістів, хоча сам себе визнає націоналістом російським. Для нього «бендеровци» уже винуваті тим, що вони не воювали у лісах Підмосков’я, а у себе вдома, захищаючи свій дім і свою землю від непрошених і завжди голодних зайд. Не любить Путін і різного роду радикалів. Хоча саме він і є крайнім радикалом міжнародного масштабу, який щоразу страшить світ своєю атомною дубиною. 

Тепер про газ. Радянська Західна Україна після війни передовими темпами віддала за безцінь свій газ і нафту Росії, і Ленінграду у тому числі, щоб батьки маленького Путіна готували йому їжу не на «керосині» чи взагалі дровах, а на природньому газу. Путін виріс, вивчився, споживаючи за копійки український газ, а тепер він рахує скільки йому Україна завинила за газ, який по праву належить тим корінним народам Росії, на території яких знаходяться родовища, а не Москві, яка одноосібно розпоряджається цими багатствами. Газ і нафта для Росії стали зброєю корупції, економічного шантажу і політичного тиску.

Краще б Путін не зачіпав надуманої і брехливої теми «пограбованої Росії». Спочатку Крим. Наполеон говорив, що географія – це доля країни. Для Росії Крим – це острів, який вона захопила силою і хитрощами у 18 столітті. Для України – Крим півострів, який органічно, історично, економічно, етнічно, фізично, політично, фінансово пов’язаний з нею. Крим – це органічна частина української землі. Після війни Росія довела Крим до економічної катастрофи і Хрущову, будучи вже генсеком, довелося умовляти тодішнє українське керівництво взяти у свій склад вмираючий Крим. Україна, ціною гігантських зусиль і величезних матеріальних витрат відродила Крим, дала нове життя його економіці. Щоб дати йому воду пішла на нечувані в історії жертви – затопила під водосховища свої історичні землі з ареалом проживання біля трьох мільйонів населення.

А передача Криму Україні відбулась у повній відповідності із тодішнім радянським законодавством, що було вже не раз доведено правниками. Але Кремлю правди не треба, йому треба вбити в голови людей черговий оманливий міф «про подарунок Хрущова Україні у вигляді Криму».

На початку двадцятих років минулого століття радянська Росія, користуючись своєю силовою перевагою над радянською Україною, прихопила собі частину українських етнічних земель Брянщини, Курщини, Вороніжчини. Українська Кубань прагнула з 1917 року увійти до складу Матері-України та Москва не дала. Вона вбивала прибічників возз’єднання з Україною, а козаків Кубанщини наказала знищити як клас. Коли у часи «коренізації» українські письменники звернулись до Сталіна з проханням передати українські етнічні райони з переважаючим українським населенням Україні від Росії, він відмовив. А у часи своїх репресій. В тридцяті роки саме за наказом Сталіна в Карелії у таборах було розстріляно українське Відродження – письменники, митці, мовознавці. Невже саме так повинен вчиняти «братній народ» із своїми братами. Без перебільшення у Сталіна, як і у Путіна сьогодні немає братських почуттів до українського народу. Є лише холодний і агресивний розрахунок, жадоба поживитись, черговий раз, на чужому, оманливо назвавши його своїм.