Кожна осінь в Умані починається з паломництва хасидів з різних країн світу.
Цього року до українського містечка Умань на святкування Рош-Га-Шана (юдейський Новий рік) приїхали близько двох тисяч паломників хасидів (для порівняння в 2013 році до Умані приїхало понад 30 тисяч паломників).
Нажаль, через зростання спалахів захворювання на коронавірус серед населення, влада України змушена була ухвалити рішення про суттєве обмеження паломництва хасидів до Умані.
Але, що таке «хасидизм»? І чому саме українська Умань?
Слід зазначити, що хасидизм — містичний підвид юдаїзму — виник як опозиція до догматично-обрядового формалізму і ортодоксії та наголошував на емоційному й досить егалітарному осягненні бога. Наприклад, хасиди вважають, що один простий єврей кращий, ніж тисяча тлумачів. А одна зі шкіл хасидизму — школа рабі Одессера — взагалі ставить собі за мету постійно веселитися.
Разом із тим, хасидизм притяг із собою з ХVIII століття (часу свого виникнення) купу законсервованих традицій. Одягнуті в суцільний закритий одяг (спідниця до п’ят, комір під шию, хустка на голові), обов’язковий для хасидок, вони не могли ні поговорити з жодним хасидом, ні вільно набрати їжі, ні зайти до синагоги. Тобто формально, звісно, могли, але одразу після Рош Га-Шана починаються так звані Десять днів Трепету — такий собі великий піст і дні каяття в одному флаконі. В цей час утримання, молитв, голодування та згадування про свої провини хасидам думати про жінок не можна. Все це вирішується простим і грубим сексистським способом — не допускати присутності «спокусниць» (власне, хасидок). А якщо вони вже й присутні, то повинні тихо, сумирно йти за своїм чоловіком, не промовляючи до нього першою ні слова. В теорії, спільному неформальному містичному шляху пізнання вони виявляються принципово порізно з чоловіками в суспільних практиках.
Прикметно, що саме за це у 18-19 столітті хасидизм і критикувало Єврейське Просвітництво (Гаскала) та пізніші освічені євреї: надмірний акцент на емоційному пізнанні і на ребе як релігійних провідниках у ньому. Як результат, у хасидизмі виходить та сама авторитарна система догм, вибудована, однак, не за давніми псевдораціональними приписами, а за цілком ірраціональними забаганками їхніх символічних тлумачів — ребе, піднесених до непорушного сану Цадика. Просвічені євреї придумували цілу масу анекдотів та іншого фольклору про хасидів, які дуже наочно показували свої вади (цікаво, що навіть згадану хасидську пісню придумали саме їхні опоненти). І просвітницька критика свого часу таки досягла мети — вагома частка хасидів відмовилася від власних ортодоксальних переконань. Зрештою, додатковий удар по хасидській ортодоксії на початку ХХ століття доповнили бундисти та сіоністи, які своїми альтернативними суспільними проектами (соціалістичними чи націоналістичними, відповідно) успішно витісняли діаспорні релігійні настрої серед євреїв.
Тим не менш, хасидизм знову на підйомі. Про це можна судити бодай з чисельності паломників в Умань — вона постійно зростає.
Звісно, тут можна вказати і на демографічний чинник (мовляв, у традиційних патріархальних сім’ях хасидів набагато більше дітей, ніж у звичайних єврейських пар), і на те, що бундистів було майже знищено разом із європейським єврейством під час Голокосту (а тому залишилася лише сіоністична опозиція хасидам). Але ж змінилося і саме ставлення до хасидизму в інших євреїв. У Ізраїлі до хасидів ставляться дуже специфічно: палка ненависть з використанням юдофобського дискурсу — звичайне явище. Однак саме там і зосереджені сіоністи, а їм є за що ненавидіти хасидів — антисіоністів у тій чи іншій мірі. Інша справа — єврейська діаспора, в якій порожню нішу знищеного бундизму у великій мірі назад зайняла ортодоксальна течія. Так, на паломництві в Умані можна було побачити не тільки ультратрадиційних хасидів, але й цілком сучасних респектабельних євреїв із США, Італії, Швеції та інших країн
З усього сказаного можна виснувати, що діаспорне єврейство на загал більше не ставиться до хасидизму як до темного недолугого пережитку. Звісно, воно і не відчуває до нього, як раніше, священного трепету, але сам образ хасида став одним із елементів (хай і поверхових) навколоєврейської діаспорної ідентичності.
Хасидське ж паломництво до Умані можна вважати мандрівкою в пошуках втраченого суспільства, відродженого в релігійних ілюзіях, що перекладені мовою культурних ідентичностей.
Інша справа, що, прибуваючи до уманської «землі обітованної», паломники застають темний бік неоліберальної політики культурних ідентичностей: ненависть і конфлікти. Це розрізнення. В Умані особливо не вітають маніфестацій відмінних ідентичностей у публічній сфері.
У результаті, виходить ескалація конфлікту та невинні жертви.
Але варто дотримуватися Законів України, певних правил суспільної поведінки та обмежувальних заходів пов’язаних з корона вірусом і для кожного (хасида, мешканців та гостей Умані, лікарів, поліції…) святкування Рош-Га-Шана та пов’язані з ним інші заходи пройдуть без сутичок, конфліктів, образ, скандалів і саме головне – жертв…