Катрусю, рідна, ми тебе обожнюємо! Ми. Українці. Бережи себе, Пташко

Ледве не щодня стикаючись з людським горем, ця неймовірна жінка, як ніхто, уміє цінувати кожну хвилинку життя – Олег Володарський

Псалми 5

Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій. Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду! Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати, бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати! Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти. Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь. А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм. Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою, бо в їхніх устах нема правди, нутро їхнє приносить нещастя, гріб відкритий їхнє горло, свій язик вони роблять гладеньким! Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують! А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить Ім’я Твоє! Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!

Голова ГО «Волонтерський рух БУКОВИНИ» Катерина Пономарева

Не втомлююся дякувати людям, котрі показали мені справжню українську Буковину, котрі познайомили мене з тими, хто по-справжньому любить свою країну.

– Вона НАША. Справжня, – тепло та впевнено промовила Валентина Ходус, героїня однієї з наших попередніх програм, даючи мені номер телефону Катерини.

У світлому приміщенні волонтерського фонду всюди дитячі іграшки та дитячі малюнки. І в цьому царстві дитячих скарбів нас зустріла красива, усміхнена жінка.

Вона простягнула мені руку і зазирнула в очі. ЇЇ прямий, відкритий та сильний погляд наче говорив: «Ти куди йдеш і звідки прийшов? Ти з нами? Нас дуже мало і нам вкрай непросто. Та ми не опустимо рук, щоб не сталося».

Ледве не щодня стикаючись з людським горем, ця неймовірна жінка, як ніхто, уміє цінувати кожну хвилинку життя. Її невпинна праця навчає її бути щасливою тут і зараз, цінувати кожну хвилинку життя. А вона сама власним прикладом навчає цьому інших.

Катерина по-материнськи ніжна до своїх підопічних і водночас безкомпромісна з ворогами. Її добре знають негідники, хабарники та сепаратистськи налаштовані манкурти. Вона для них наче кістка в горлі. Сепаратизм – страшне поняття, та воно якнайкраще описує тих, хто розриває на шмаття нашу зболілу країну, наносячи їй хижацькими пазурами все нові і нові криваві рани, роздираючи її на шматки заради наживи.

Буковина – складний регіон. Там іскрить. І тільки вірні послідовники КДБ-шних ритуалів не помічають складність та небезпечність ситуації. Про це говорить Церков. Про це кричать волонтери. Це поки ще мовчки ненавидять добровольці. Це лякає та ображає творчу інтелігенцію. Про це знає і говорить Катерина.

Говорить не словами, а вчинками. По-материнськи ніжними долоньками закриваючи та заспокоюючи найболючіші рани. Хворі дітки, знесилені та травмовані воїни, втомлені, часто розгублені вимушені переселенці – це лише частина її волонтерських буднів. Вона воює, бореться, доводить, сперечається і домовляється. І ніколи не здається, хай щоб там не сталося. 

На мене дивилися красиві очі красивої людини. Мою душу обпалювало світло її свічки. Ми не вміємо визнавати тих, хто сильніший. Не хочемо. Заздримо та боїмося. Але треба. Час вже звикнути до того, що в нашій країні живуть ті, хто всі шість років війни несуть величезний тягар на своїх плечах. І ці неймовірні птахи, ці білі ворони раз у раз вдаряються у скелю байдужості суспільства та цинізму державного сепаратизму.

Не можеш допомогти – не заважай. Але ні за яких обставин не смій говорити, що все це нікому не потрібно. Суспільство живе у двох паралельних реальностях. В одній щоденні клопоти та метушня, робота відпочинок та «мій голос на виборах все одно нічого не вирішує», а в іншій реальності, мені навіть здається інколи, що в іншій країні, іде війна, воїни отримують страшні поранення, тяжко хворіють діти та дорослі, крадуть чиновники.

Я говорив з Катериною і згадував таких же відважних дівчаток, котрих зустрічав по всій Україні. Валентина Ходус, Марина Ізосімова, Валентина Варава, Марія Гоярчук, Христина Панасюк, Анна Ільющенкова, Власта Негря, Христина Головачова, Ольга Чихелідзе-Батагова…

Я низько вклоняюся тим, хто щоденно віддає себе без залишку українству, свято віруючи в майбутнє своєї країни. Ці надзвичайні жінки – авангард нашої Нації. Їх щоденна праця – це той ковток свіжої води, котрий омиває та очищує нашу Націю, напуває її новими силами.

Катерина Пономарьова інколи «не встигає жити», прагнучи встигнути всюди і одразу. Вона не завжди відповідає на телефонні дзвінки. Її вкрай складно впіймати на місці і поспілкуватися з нею більше 10 хвилин. Та за це її і люблять. За кожен день, присвячений своїй любій країні.

Катрусю, рідна, ми тебе обожнюємо! Ми. Українці. Бережи себе, Пташко. За тебе моляться надзвичайно багато тих, кому випало щастя зустріти тебе на своєму життєвому шляху. Такі дівчатка, як ти – серце і душа нашої Нації.

Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – голова ГО «Волонтерський рух БУКОВИНИ» Катерина Пономарева