З Архієпископом Онуфрієм ми чули один одного – Олег Володарський

Під час «Сповіді» Владика Онуфрій говорив про моральну сторону виховання нації, сім’ї дітей, про стосунки з Богом

Молитва перед іконою Пресвятої Богородиці «Пом'якшення злих сердець»

О, багатостраждальна Мати Божа, вища за всіх дочок землі, за Своєю чистотою і за безліччю страждань, що перетерпіла Ти на землі, прийми багатоболісні зітхання наші і збережи нас під покровом милості Твоєї. Іншого бо пристановища і теплого заступництва крім Тебе ми не маємо, але як Та, що має сміливість перед Тобою Народженим, допоможи і спаси нас молитвами Твоїми, щоб ми безперешкодно досягли Царства Небесного, де зі всіма святими будемо оспівувати в Тройці єдиного Бога нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь!

Архієпископ Чернівецький і Кіцманський Онуфрій

Білим по білому. Ми їхали засніженими Чернівцями до архієпископа Черновицького і Кицьманського Онуфрія. Великий красивий храм, в якому Владика чекав на нас, навіював думки про монументальність та непохитність нашої матінки-церкви.

У просторій та світлій приймальні першим, на що я звернув увагу, була ікона Матері Божої Семистрільної. Мені повіяло таким теплом та затишком від цього образу Богородиці, адже схожа ікона стоїть у мене вдома і через неї я звертаюся до Господа в своїй вранішній та вечірній молитвах. Тому я, наче дитина, просив Владику зробити спільне фото саме на фоні цієї ікони.

Та найважливішим для мене стало те, що архієпископ Онуфрій не тільки почув мене, а скоріше навіть відчув та зрозумів. Він дивився не в очі, а одразу в душу.

Під час «Сповіді» він говорив про мораль. Моральну сторону виховання Нації. Сім’я. Діти. Стосунки з Богом. Історія і сучасність. Минуле і сьогодення. Війна.

 Ми чули один одного. Бесіда плинула легко. Щирість та тепло. І нічого зайвого. Складалося відчуття, що люблячі очі Богородиці приязно споглядають за нашим діалогом. Звісно, торкалися і болю. Адже лише зачерствіле серце може залишатися байдужим до тієї біди, якої стало так багато посеред Нації. Віра в Бога, любов до Бога пробуджує в нас соціальну совість, про яку ми забуваємо в буденній метушні, котра похована під гнітом байдужості та розчарувань.

В країні, в якій день починається та закінчується молитвою, не буде чужих, непотрібних дітей, недоглянутих могил, голодних пенсіонерів. Не буде воїнів, героїв, захисників, яким байдужість держави і громадян болить не менше, ніж рани, отримані на війні.

Наша більш ніж тисячолітня українська Матінка-Церква навчає нашу таку юну в своїй незалежності Україну забувати про дитячий егоїзм, вчить жити не у світі іграшок, цукерок та балаганних клоунів, а жити в любові до себе, ближнього, Нації і Бога. І, що найважливіше, навчає не просто Словом Божим, а власним прикладом – капелани, волонтери, священики разом з Нацією в тилу і на війні.

В нас вже є Бог і Україна. Нам залишилося лише віднайти себе в Господі і українстві. А через те, що ми досі на це не спромоглися, ми маємо війну. Війну з дияволом, котрий довго прикидався частинкою нас самих. Війну на фронті, в тилу та в наших душах. Ось що було сказано в цій «Сповіді». Не словами навіть, а душами, поміж рядків. І я всім серцем вірю, що Матінка-Церква допоможе своїй Донечці-Україні подорослішати та навчить нашу Націю довірі, любові та єдності.

Архієпископ Онуфрій. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського