Госорганы и рейдеры - против группы компаний АИС

Держава, замість сприяння у вирішенні конфлікту довкола потужної корпорацій, добиває її на поталу колекторам. При тому, що "АІС" на відміну від них, сплачує податки і створює робочі місця.

В усьому світі бізнес-конфлікти мають зрозуміле для суспільства вирішення – переговори, які переміщуються у судову площину, якщо не вдається домовитися. Держава практично не втручається у взаємини господарюючих суб’єктів.

Натомість в Україні – інша логіка бізнес-суперечок. Із самого початку будь-якого помітного конфлікту одна із сторін зазвичай отримує перевагу – лояльність державних правоохоронних служб та органів юстиції. Протистояти такому тиску складно, а часом – неможливо. Симпатії чи антипатії представників держави майже завжди є визначальними у визначенні остаточного результату.

КРИЗОВА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

Новостворені в Україні державні інститути, покликані представляти суспільний інтерес у корпоративних конфліктах, часом перевтілюються у майстрів контролю за чужими кишенями. Вони спроможні одним порухом дістати звіди гаманець, спустошити його і зникнути з місця пригоди.

Саме такі події відбулися у бізнес-конфлікті, одну сторону якого представляють торгівельно-сервісна мережа "АІС" та її стратегічні компанії-партнери (безпосередні позичальники), а іншу – кредитор АТ «УкрСиббанк» разом із його бізнес-партнером колектором ТОВ «Українська металургійна компанія», що входить до складу однієї з провідних бізнес груп країни.

Передісторія цього заплутаного конфлікту триває з 2006-го року, коли АТ «УкрСиббанк» та «АІС» уклали угоду про стратегічне партнерство. Згодом були підписані кредитні договори між банком і чотирма компаніями – стратегічними партнерами «АІС», яка виступила у статусі поручителя. На той час ця торгівельна мережа та пов’язані з нею структури – дилери, виробники та постачальники продукції, а також – компанії імпортери були ключовим гравцем автомобільного ринку. Там працювали десятки тисяч людей, а обороти сягали мільярдних показників.

Протягом періоду кредитування (2006-2009рр.) підприємства-позичальники сумлінно обслуговували позики. Вони повернули основну частину кредитів, регулярно сплачуючи відсотки за користування позиченими коштами. Втім, дата остаточного повернення кредитів припала на розпал в Україні світової економічної кризи. Курс гривні просів більше, аніж у півтора рази, а попит на нові автомобілі обвалився уп’ятеро. Це вплинуло на спроможність підприємств виконувати фінансові зобов’язання своєчасно і в повному обсязі.

На квітень 2009-го, коли угоди добігли кінця, загальний залишок неповернутих коштів становив 47,5 млн гривень (7% від тіла кредитів) та $39 млн (20% від тіла кредитів у доларах США). Втім, із урахуванням сплачених процентів ці співвідношення склали менше 5% у гривні і 15% у доларах. Це суттєвий момент, котрий вказує на наявність цивільно-правових відносин між сторонами цього спору.

Криза істотно підточила фінансовий стан підприємств-позичальників. Але вони жодним чином не відмовлялися від боргів. До того, ситуація могла мати швидке законне вирішення. Адже УкрСиббанк мав діючі договори іпотеки і міг без погоджень продати будь-який об’єкт нерухомості. Її вартості було достатньо, аби погасити кредитну заборгованість, і уникнути розгортання конфлікту.

КОЛЕКТОРИ, БОРГИ І КРИМІНАЛЬНИЙ ШАНТАЖ

Згодом «УкрСиббанк» скористався правом на іпотечне стягнення у суді. Забігаючи наперед, зазначимо, що Господарський суд Києва у березні 2014-го задовольнив його вимоги, звернувши стягнення на об’єкти іпотеки за усіма договорами.

Втім, у жовтні 2013-го одночасно із поданням позову про стягнення іпотеки «УкрСиббанк» звернувся до Слідчого управління ГУ МВС України в Києві із заявою про кримінальне правопорушення. Саме ці дії, як виявиться пізніше, стануть основою рейдерської атаки. 

Причому – як на власні активи «АІС», так і на орендовані – де працювали незалежні дилери під брендом «АІС», а також – на об’єкти, право власності котрих належить третім особам і які не мають відношення до торгівельної мережі.

Втім, на той момент порушення кримінальної справи виглядало, радше, як інструмент тиску кредитора. Адже представники «УкрСиббанку» та «АІС» вели перемовини, аби вирішити суперечку на прийнятних для усіх сторін умовах. Про це свідчить підписання ними меморандумів у листопаді 2014-го і липні 2015-го, а також – угоди про врегулювання відносин у березні 2016-го.

Принципово, що у травні 2017-го спливли строки пред’явлення виконавчого документу щодо рішення Господарського суду. Відтак заборгованість більше не можна було отримати у публічно-правому порядку. Адже «УкрСиббанк» не скористався вчасно правом стягнення на предмети іпотеки, яке йому надав суд.

Погасити заборгованість стало можливим виключно за добровільним рішенням боржників. Але попри обмеження юридичних інструментів сторони все одно намагалися врегулювати фінансові питання. До речі, у цей період позичальники вирішили аналогічні питання з усіма іншими кредиторами.

Але, зрештою, сторони не дійшли спільної мови і в листопаді 2017-го «УкрСиббанк» продав права вимоги за усіма кредитними договорами ТОВ «Українська металургійна компанія» (входить до сфери впливу одного з колишніх власників «УкрСиббанк»). 

В угодах вказано про передачу прав вимоги на загальну суму $39,3 млн та 47,5 млн гривень, а також щодо нарахованих відсотків на $35,9 млн та 44 млн гривень, які, на думку позичальників, нарахували безпідставно. При цьому юристи вважають, що у банку не мали юридичного права нараховувати відсотки, оскільки «УкрСиббанк» ще 2009 року пред’явив усім позичальникам вимоги про повернення заборгованості.

Показовим чинником є те, що вартість компенсації за права вимоги за усіма кредитними договорами склала лише $1,9 млн. Гривневі борги «УкрСиббанк» взагалі передав безоплатно. Тобто колектори викупили борг усього за 2% від номінальної вартості. Це є ознакою того, що операція розглядалася як вкрай ризикова. Колекторська компанія придбала безнадійну заборгованість, яку не можна було стягнути правовими інструментами. Там усвідомлювали, що отримати кошти від боржників могли лише через їхню добровільну згоду, або через неправомірний тиск.

  ЯК КУПИТИ БОРГ ЗА 2% ЙОГО ВАРТОСТІ І ВИМАГАТИ ЗА НЬОГО МАЙЖЕ 5000%

Саме після цього спливло кримінальне провадження 2013 року, що стало інструментом тиску державної кримінально-правової системи проти «АІС» та ряду компаній-партнерів. Представники ТОВ «Українська металургійна компанія» неправомірно отримали статус потерпілого у кримінальній справі. Для цього слідчий столичного главку Нацполіції 3 квітня 2018 року всупереч положенням КПК відкрив нове провадження щодо подій та осіб, що вже є предметом розслідування у провадженні від жовтня 2013 року. А після цього він об’єднав два розслідування в одне провадження.

Таким чином «Українська металургійна компанія» здобула формальний статус потерпілого. У відповідній постанові зазначено, що юридичною підставою стали укладені із УкрСиббанком договори відступлення права вимоги.

Юристи зауважують, що дії слідчих брутально порушують КПК України, який не передбачає правонаступництва статусу потерпілого. Потерпілим можна визнати лише особу, якій безпосередньо завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення. Але про яку шкоду можна говорити стосовно колекторської компанії, яка здійснила ризикову операцію із придбання безнадійної заборгованості і не перебувала у правовідносинах позичальниками у період кредитування.

У висновку експерта в судово-економічній експертизі, яким обґрунтовують дії слідчі, не наведено розрахунків прямої шкоди. Її оцінено з огляду на договори банку та ТОВ «Українська металургійна компанія», укладені через дев’ять років після дати, коли, можливо, було спричинено шкоду.

Це може свідчити про низьку фахову кваліфікацію експерта або про участь у конфлікті в інтересах однієї сторони. Інакше неможливо пояснити причини, за якими експерт визначив розмір шкоди колектору у 2,2 млрд гривень, в той час, як його реальні витрати на придбання прав вимоги склали менше 50 млн гривень. Відтак різниця між прямими витратами та очікуваним доходом склала космічні і нічим не обґрунтовані 4400%.

ДЕРЖАВНІ РЕЙДЕРИ, ЯКІ ВІДЖИМАЮТЬ МАЙНО В ІНТЕРЕСАХ КОЛЕКТОРІВ

Загалом звинувачення у шахрайстві колишніх посадових осіб «АІС», яка не є позичальником і не отримувала кошти кредитами, виглядає юридично нікчемним. Згідно Кримінального Кодексу та практики Верховного Суду отримання коштів за кредитним договором кваліфікується як шахрайство лише, якщо особа у момент отримання кредиту не мала наміру його виконувати. Постанова Верховного Суду від лютого 2019-го визначає відсутність підстав для притягнення позичальника до кримінальної відповідальності, якщо той хоча би частково повернув кошти. А у випадку з позичальниками «УкрСибБанку»,  виплачувалися як тіло позики, так і відсотки. Кредитору повернули 100% кредитів у євро, 95% – у гривнах і 85% – у доларах США.

Відтак, виглядає, що інкримінування колишнім керівникам підприємств-позичальників шахрайства пояснюється виключно наміром державно-приватного рейдерського угруповання заволодіти чужими економічними активами.

Першим їхнім узгодженим кроком стала спроба економічно задушити одного з найвагоміших гравців автомобільного ринку. Адже важко інакше пояснити природу дій державних і приватних суб’єктів, які узгоджено захищають інтереси колектора, який не являє жодної соціально-економічної ваги для країни і суспільства. Того самого, що здійснив ризиковану операцію, купивши в обхід ринкових процедур безнадійну заборгованість. За неї він заплатив 2% від номінальної вартості, і тепер прагне зірвати джек-пот у вигляді 4400% прибутку.

Зрештою цей ребус прояснився, коли торгівельну мережу «АІС» позбавили економічних активів, які без тендерних процедур передали в управління компанії ТОВ «ЖК Воздвиженка», що входить до тієї ж бізнес групи, що і ТОВ «Українська металургійна компанія» (обидві компанії мають єдиного кінцевого бенефіціара). 

Системний бізнес, який визначав діяльність цілої галузі, позбавили можливості вести господарську діяльність на 60 об’єктах нерухомого майна, що були в іпотеці, а також 39 об’єктів, не обтяжених будь якими іпотеками або заборонами вартістю у десятки мільйонів доларів.

Спроби «АІС» оскаржити незаконні дії посадовців, попри бездоганну юридичну позицію, виявилися марними. Судді зазнали брутального тиску. У певний час тиску рейдери залучили у конфлікт навіть Президента Зеленського, у якого вони публічно просили допомоги. Фактично главу держави спонукали стати на бік однієї комерційної структури у корпоративному конфлікті з іншою компанією, що є неприпустимим для вищої посадової особи держави.

Дії уповноважених державних органів у згаданому конфлікті неможливо пояснити законами, економічними розрахунками чи взагалі здоровим глуздом. Адже вони, замість сприяння у вирішенні конфлікту довкола потенційно однієї з найпотужніших корпорацій країни, добивають її на догоду колекторам. При тому, що вона на відміну від останніх, сплачує податки, утримує робочі місця по всій країні, запроваджує технологічні інновації.

Це рейдерське свавілля завдало компанії найдошкульнішого удару, від якого вона досі не оговталася. А у результаті програє держава та суспільство, які втратять на податках, робочих місцях та інноваційному розвитку.