ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ – ЗАПОРУКА ЦІЛІСНОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛ

22 июля 2019, 17:15
0
2130

ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ – ЗАПОРУКА ЦІЛІСНОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Які б конотації у різних акторів суспільного розвитку не викликало слово «цілісність», поняття, що ним позначається, практично завжди використовується для демаркації конструктивного, плідного, керованого, самодостатнього і самототожнього від деформованого, руйнівного, не спроможного на позитивні дії. Саме на такому, динамічному вимірі цілісності, як і на чинниках, які стоять на перешкоді її імплементації у сучасні суспільні практики, особливо у нашій країні, і є намір зупинитися у даній статті. Цілісність не є окремішністю, вона передбачає взаємодію особистостей, груп і структур. Вона оберігає сучасний прекаріат, обриси існування якого усе ширшають, від остаточної маргіналізації, задаючи інтеграційні вектори розвитку у громаду як спільноту нового типу, об’єднання людей, що усвідомлюють себе суб’єктами соціального співжиття. До нації як політично презентованих державних інтересів, які, у свою чергу, підпорядковані народному волевиявленню.

Ефективна діяльність цілого в умовах, що повсякчас змінюються, за обставин «гіпертурбулентного» світу глобальних зв’язків, мобільності усіх видів ресурсів та капіталів, обумовлюється його цілісністю – ознакою суб’єктності, тобто здатністю передбачати, прогнозувати, ініціювати переміни та відповідати за них. На різних рівнях, у різних угрупованнях акторів сучасної суспільної практики (від конференцій – до ток-шоу; від політичних зібрань, виступів публічних інтелектуалів до розмов пересічних осіб у громадському транспорті) неодноразово висловлюється невдоволеність темпами і характером реформ, що мають здійснюватися (і таки якось відбуваються!) в Україні. Та чи справа у персонах, чи, навіть, політичних силах, кожен з яких декларує патріотичну відданість інтересам країни, або в тому – як вони співвідносять себе на практиці із цими інтересами, що є невіддільними від потреб їх не підданців, а виборців, їх співвітчизників. Як влучно завважив у своєму виступі у Києво-Могилянській академії Роман Шпорлюк «…Щоб існувала національна буржуазія, наперед має існувати національна інтелігенція. Початкова українська інтелігенція починає творити собі історичну концепцію, яка показує, що Україна не є Росією тому, що вона має традицію демократичного порядку, виборів, конституції та свобод». Не можна нехтувати ані допитливою молоддю, ані налаштованих на просвітництво і саморозвиток людей будь-якого віку, бо «навчаючись чужому», як писав Т.Шевченко, потрібно свого «не цуратись», адже саме у цьому виявляє себе комплекс меншовартості. Тож україноцентричні цінності – це «кардіоцентричні» (Г.Сковорода) цінності критично засвоєних свобод та обмежень, що їх надбали (і зварiювали) країни Центру. Позичаючи гроші у Міжнародного валютного фонду ані наша еліта, ані прості громадяни не завжди усвідомлюють, що будь-які реформи господарського плану повинні не просто спиратися на організаційні перетворення, але, у першу чергу, на рефлексію щодо ціннісних настанов, які і уможливлюють цілісне розгортання системних переваг. Ми забуваємо про те, що аскетизм (хоча б нормальне самообмеження – непристойно демонструвати розкіш у бідній країні, і, коли вже нетерпець увірвати щось – то хоча б з прибутків, але не з видатків!) є свідченням гідності еліти, а гуманітарні у найширшому розумінні цього слова орієнтири – не просто чесноти, а вияв свідомого самозбереження не тільки сьогодні, але й завтра. Водночас, пов’язувати питання національної безпеки України з цілісністю її гуманітарного простору орієнтуючись виключно на політику держави та роботу культурно-просвітницьких установ, видається мені не достатнім. Україна, її Православна Церква має давні традиції духовної підтримки та напучування людей. І хоча доба секуляризації набула повною юридичної легітимності, та право як правда не є тотожнім праву, як площині юридичних оборудок. І не варто забувати, що ті європейські цінності свободи, рівності й братерства, як і славнозвісна Декларація батьків - засновників у Сполучених Штатах, на втілення яких у практику розбудови української державності і розвитку української демократії, налаштовані наші мислячі й пасіонарні співвітчизники, такі цінності як дороговкази мають свої витоки у положеннях християнської етики. Більше того, сучасні громадяни розвинених країн, США, зокрема, навряд чи змогли б побудувати те благополуччя, яке створювали їх попередники, що спирались саме на ціннісні засади віри. Відтак, успіх і керманичів, і кожного з нас, буде залежати від згуртованості, що на сучасну добу аж ніяк не може бути примусовою. Якщо дискурс є «сукупністю висловлювань, що підлягають одній системі формування» та суголосним законам функціонування і розповсюдження, то варто поставити запитання: у який дискурс складаються наративи наших співвітчизників? Яким чином, і з чим саме вони ототожнюють себе? Як формується їх ідентичність і наскільки спосіб її укладання у сучасну ідентичність української держави виправдовує себе для її поступу ?

Ми придивляємося до успіхів держав – лідерів економічного розвитку. Переконуємося, що практично усі вони мають демократичний устрій, сприяють розвиткові малого та середнього бізнесу, водночас і практичними заходами (принаймні, виданням постанов і розробкою законопроектів), і створюваним у медійному просторі поголосом – прагнуть до обмеження влади монополій та олігархату. Усюди акцент робиться не на ресурсній економіці, а на інноваціях, продукції з високою доданою вартістю. Звичайно, безхмарна картина не вимальовується усе одно, країни центра грабують країни напівпериферії та периферії, але чим далі, тим переконливішим стає концепт «держави, що сприяє розвитку» і значущість різних соціальних груп як суб’єктів суспільної дії. Це логічно корелює з питанням про модерну та постмодерну ідентичність.

Відтак, на перший план виходять процеси ідентифікації, які мають чимало корелятів і у вимірності індивідуального буття, і у соціально-культурному просторі більшого формату. Якщо ми прагнемо дієвості - то потребуємо цілісності. Якщо цілісність не можлива без гармонійної ідентифікації і, відповідно, адекватної орієнтаціям людини як суспільної істоти, ідентичності, то логічно дослідити як саме розгортаються процеси набуття ідентичності, як вона співвідноситься із своєю етнічною складовою, і як соціалізація особистості на первинному і подальшому рівнях визначає колективну ідентичність у нації-державі, трансформаційну спроможність останньої. Вартим уваги також є той факт, що креативний потенціал такої порівняно нової одиниці у аналітиці історичних практик як «світ-система», і відповідного вжитку термінів «центр-периферія» у визначенні цілісності, має не лише світ-системний підхід І,Валлерстайна, але і міркування про периферію та центр у дослідженнях Е. Шилза, який підкреслює, що нація - це такий тип суспільства, де центр є максимально наближеним до периферії (зокрема, фізична і символічна відстань).

Проявом холістичного підходу у творчому, конструктивному і сучасному значенні цього слова, як раз і буде бачення цілісності нашої країни як скоординованих дій як структур, інституцій, спільнот, так і взаємин «центр - периферія» (можливо, останні коректніше було б позначати як регіони, та на заваді стають негативні асоціації щодо політичної представленості цих маркерів). Але сам принцип підпорядкованості як узгодженості: цілей, цінностей, ідентифікаційних матриць – спрацьовує на цілісність України як системи «громадянське суспільство-особа-держава-особа-громадянське суспільство», на цілісність, що робить цю систему дієвою, надаючи шанс зменшити залежність від країн Центру у Світ-системі, яка, власне, на разі синонімізується із КСЕ – капіталістичною світ-системою. Водночас потрібно мати на увазі, що цінності останньої, за усієї гнучкості її економічних й виробничих складових, знаходяться у глибокій, перманентній кризі. Адже суспільство, чиєю суцільною ідеологією стало споживацтво, духовні цінності якого переміщені у площину розваг, де богів стільки – домовляйся з тим, хто, знов таки, зручніший для задоволення твоїх потреб, де за гаслами про мультикультуралізм та толерантність стоїть збайдужіння одних і здушена ненависть інших, цінності такого суспільства не можуть слугувати дороговказом для формування нової, сучасної, спрямованої у майбуття стабільного розвитку національної ідентичності та особистісної й громадянської цілісності нашого співвітчизника.

Оновлення суспільства за рахунок його модернізації неодмінно стає стресовим фактором як для існуючих вже зв’язків між його інституціями, структурами, системою цінностей, так і для кожного такого феномену окремо, для його соціально-культурних та виробничих, економічних функцій. «Модернізація навздогін», перша насильницька хвиля якої за часів Петра І менше вплинула на життя України ніж друга хвиля в умовах радянської влади, сприяла інфраструктурній перебудові господарського механізму, індустріалізації, урбанізації, тощо. Але вона мало торкнулася дієвості й характеру функціонування суспільних інститутів, а деформувавши у руйнаціях традиційну систему цінностей і відповідну до неї сюжетність ідентифікації, не спромоглася запропонувати щось цілісне й дієве навзаєм. Головною причиною цих викликів та загроз національній безпеці держави є відсутність в Україні державницької ідеології, заснованої на україноцентричній системі цінностей, яку поділяла би переважна більшість громадян і яка б об’єднувала суспільство. Формування та забезпечення цілісності й повноти українського гуманітарного простору має бути віднесене до найважливіших національних завдань. Воно має шанс бути успішно вирішеним за умови широкого суспільного консенсусу та адекватних цілеспрямованих зусиль усіх гілок державної влади, структур громадянського суспільства, культурно-мистецької громадськості України.

Соціальна ідентичність щонайтісніше пов’язана із своєю етнічною складовою і виникає в результаті усвідомлення своєї приналежності певній етно-національній групі як суб’єкту суспільної практики, разом з ціннісним і емоційним значенням, що надається цьому включенню. Відтак, ідентифікація виступає складним соціальним конструктом, що перебуває у суперечливому процесі відтворення і творення. Соціальна ідентичність є динамічною структурою, що утворюється за рахунок механізмів ідентифікації, інтерналізації та рефлексії. Ця структура розвивається протягом усього життя людини відповідно до змін соціального контексту і проявляється в різних формах. Соціальна ідентичність опосередковує вплив групи на соціальну поведінку індивідів. Тому картина тенденцій розвитку соціальної ідентичності є основою для прогнозів масового соціальної поведінки різних груп населення. Для того, аби дослідити становлення соціальної ідентичності і її кореляти із інтеграційними процесами у соціумі необхідна аналітика щодо суспільного поділу праці, відносин власності і влади, розходження статусів і ролей, відмінності культур, історичних доль народів і етносів, боротьба за ресурси і формування різноманітних спільнот на основі спільності умов їх життєдіяльності, тобто інтересів, відмінних від інтересів інших спільнот. становлення особистості сімейних відносин і зростанням впливу більш рухливих соціальних структур, перш за все ЗМІ і неформальних спільнот, організацій, груп за інтересами, добровільних асоціацій, тимчасових об'єднань, створених для досягнення конкретних цілей.

 Відбувається розширення масштабів і збільшення ролі вторинної соціалізації. Наприклад, ще в середині 20 століття людина могла розраховувати на те, що отримане в молодості освіту визначить його професійну кар'єру протягом усього життя, а сьогодні, щоб відповідати високому динамізму суспільного життя, необхідно постійне перенавчання та перекваліфікація. Багато наших співвітчизників їдуть працювати за кордон. І це не є проблемою. Питання у тому, наскільки вони зацікавлені у різноманітних: культурних, економічних, політичних зв’язках із Батьківщиною, наскільки вони підкріплюють цілісність українського суспільства, виступаючи його представниками, у хорошому розумінні сприяючи розповсюдженню україноцентричних настроїв. Сама ж Україна набуде справжньої цілісності тільки за умови правильної інтерпретації концепту мультикультуралізму як єдності гуманістичної вимірності контенту при розмаїтті форм його представлення.

Традиційні соціально-психологічні і соціологічні теорії акцентують увагу на такому механізмі соціалізації, як адаптація особистості до форм соціального буття. Без проходження стадії адаптації неможливо уявити собі розвиток соціального суб'єкта як діяльного агента, що формує нові соціальні структури і відносини. Сам процес соціалізації передбачає конформну поведінку: або в бік конформного консерватизму, або настільки ж конформної (адаптаційної) інноваційності. Однак, висловлене вище судження, будучи застосовним до суспільства з більш-менш стійкою системою цінностей, усталеною нормою соціальної нерівності, легітимними політичними інститутами, вже не є оптимальним концептом пояснення в нових обставинах глобалізації. Для розуміння соціальних процесів в суспільстві, що переживає зміни в усіх соціальних інститутах, в системі ціннісних структур і звичайних повсякденних взаємин між людьми, між індивідами і соціальними інститутами необхідне створення інших методологічних концептів.

Одним з основних механізмів реалізації процесу формування цілісності як здатності керуватися власними інтересами, втілюючи їх у логіку збалансованих дій, є побудова відповідних часу (а, наразі, такої, що передбачає – більше того - формує-! виклики майбуття) системи координат. Саме у ній розгортаються дискурси ідентичності. Остання за умов глобалізації може бути цілісно-дієвою, суверенною, такою, що поєднує усі модальності «хочу-можу-повинен» та зв’язки «рід, сімейне оточення, політичні преференції, цінності сакральні й побутові» тільки за умов поєднання її національної, релігійної та політичної складових у соціальній вимірності громадянської позиції кожного українця. На чільне місце виходить не етнічність у її примордіальному сенсі, а етнічність, як частина складного механізму громадянської соціалізації, зростання та розвитку особистості із цілісною ідентичністю, що надасть шанс і окремішній особистості, і суспільству, державі на загал, не стати об’єктом маніпулятивних впливів. Системність та критичність, стратегічне бачення, готовність до змін, уточнення та корекції поведінкових опцій у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародного права, при утриманні бачення головного для стабільного розвитку нашої країни – ось що складає сучасну цілісність та ідентичність у діалектичній єдності їх суперечливого взаємозв’язку.

Чи багато вартує консолідація нації коли вона є обумовленою лише зовнішніми чинниками – загрозою асиміляції, що сприймається, головним чином у її утилітарному вимірі? За таких обставин «розчинення» у економічно більш розвинутій і політично захищеній спільноті стає оптимальною формою адаптації для окремих особистостей, їх родин, малих груп, за якими йдуть і більші. Елементами цього механізму виступають соціальне дистанціювання суб'єкта від первинної соціальної групи, вибір в якості референтної групи соціальної спільності універсального типу, плюралізація стандартів соціальної дії при одночасному засвоєнні певного мінімуму соціальних норм. В цьому випадку можна говорити про включення процесу інтерналізації, так як індивід вибирає для себе ті групи, на які він буде орієнтуватися при побудові своєї ідентичності. Дієвість як успішність можлива при побудові цілісності як системних взаємин між соціумом і суб'єктивною реальністю. Тобто в процесі розвитку ідентичності не виникає суперечностей між сформованими образами Я і тим, що пропонує суспільство.  Соціалізація у сенсі пристосування як асиміляції, втрати цілісності й самобутності є неуспішною, бо спостерігаємо асиметрію між об'єктивною і суб'єктивною реальностями, когнітивним і афективним аспектами ідентифікації.  На це не можна покладатися якщо головною інтенцією нашого суспільства є поступ його як цілісної системи солідарних індивідуумів – розвинутих особистостей, чиї особливості «працюють» і на розширення меж їх свободи, здатностей, можливостей, і, водночас на вивільнення потенціалу усезагального.

За умов функціонування традиційних спільнот максимального успіху соціалізація досягала через спрощені механізми поділу праці і мінімальним розподілом знання, трансцендентна вимірність якого узурпувалася окремим прошарком речників, що формалізували та «адаптували» для загалу сакральність побутових смислів повсякденної реальності. Але розшарування суспільства, нерівності у можливостях користуватися надбаннями людства, нерівності, що попри глобалізацію і загальне зростання різноманітних багатств, стають усе гострішими,
ускладнюють соціалізацію, яка б раніше правила за успішну. Наразі, необхідність вибору власної позиції - це те, що і для країн, і для осіб уможливлює перехід до цілісності нового штибу, гармонійного поєднання суперечностей у повсякчасних перемовах і готовності до конфліктної взаємодії. Визначальною стає культура медіації, яка мусить спиратися на уважність у відслідковуванні та конструюванні нетривіальних ідентифікаційних механізмів. Те, що нерівність стає дифузним, багатоплановим і багатоаспектним процесом, з одного боку шкодить «природній, органічній» цілісності, але з іншого, через складні компенсаторні механізми відкриває нам можливості для становлення позитивної і перспективної, більш «штучної», але менш примусової інтеграції. Це мистецтво пристосування, цілісності як гнучкості, взаємодії різноманітних механізмів компенсації системи стримувань і противаг забезпечують високу пристосовність капіталістичного суспільства. 

Гетерогенний вплив оточення на процеси формування особистісної чи групової ідентичності багато у чому залежить від того які цінності (сакральні та побутові) сповідує це оточення. Суспільство, в якому можливі різні шляхи соціалізації, містить в собі особливі сполучення об'єктивної реальності та ідентичності. В результаті рефлексії зростає загальне розуміння релятивності всіх соціальних процесів, включаючи і власне становище в суспільстві, яке тепер оцінюється, скоріше, як одне з можливих. Внаслідок цього, власне інституційне поведінка розуміється як «роль», від якої можна віддалитися в своїй свідомості і яку можна «розігрувати» під соціальним контролем. З різними формами контролю, їх гуманістичною або навпаки - дискримінаційною спрямованістю необхідно працювати усім особам та установам, чия діяльність дотична просвітництву, культуро творчим процесам, правовим питанням державного будівництва.

Маємо реальну потребу у вибудові нової системи координат, де свобода ідентифікації не поглиналася б пастками ціннісного релятивізму, свобода дії не фіналізувалася б у агресії. Адже полишений зв’язків як соціальної, культурної, економічної підтримки, індивід знаходить можливість цілісного буття лише у одному форматі свободи – волі ненавидіти. Не варто недооцінювати те емоційне навантаження з яким зустрічаються актори соціальної практики різного масштабу у процесах ідентифікації, особливо за умов трансформації як особистісних так і колективних ідентичностей. Ці трансформації викликані змінами історичного дискурсу і те, що має раціональний вигляд системного впливу для одного суб’єкта соціальної практики, може викликати зовсім інші конотації груп з іншим досвідом первинної соціалізації. Тому й то так важко змоделювати поле оптимальних поведінкових опцій. У психоаналізі соціалізація розуміється як набуття контролю над імпульсами, і звичайно, набуття єдності між Ід, Его і Супер-Его ми повинні розуміти процесуально і конкретно-історично. Під час соціалізації не просто розширюється репертуар форм активності, але й формується соціальне почуття усвідомлюваної ідентичності, відтак, ми можемо отримати розширення горизонтів наукового пошуку щодо ідентичності і її зв’язків із феноменом цілісності, відповідно до сучасних умов проблематизації практично усіх сфер суспільного життя. Слушно звернутися до ідей Дж.Міда, який розглядав умови соціальної ситуації, при яких ідентичність залишається збереженою, і назвав ряд здібностей, необхідних людині для збереження своєї ідентичності в ситуації взаємодії. Але ж уявлення беруть участь у взаємодії партнерів про значення одних і тих же символів різні, часто суперечливі. Нова інформація, що постійно надходить у процесі соціальних взаємодій повинна перероблятися індивідом так, щоб привести її у відповідність з колишнім накопиченим досвідом. При цьому особливо потрібна самопрезентація у взаємодії. Це стосується особистостей, груп, структур, країн та інституцій. Успіх підтримки ідентичності залежить від наявності у людини відкриттям палітри ролей і можливостей для розвитку і саморозвитку. Відтак, імперативне втручання транскрибується як трансцендентне запрошення, а єдиною вимогою у соціальному житті кожної людини є її законослухняність разом із вибудовою внутрішньої ієрархії цілей та цінностей, де духовність релігійна є підтримкою для її світських констеляцій , де консолідація вибору поведінкових опцій відбувається на справді гуманістичних підставах. У контексті розвитку сюжету даної статті , я вважаю логічним зупинитися на деяких питаннях формування ідентичності як проблеми вторинної соціалізації вже у дорослої особистості. Розуміння сенсу того, хто ви і яким саме чином відбувається інтеграція до суспільних практик, вкрай важливий для ефективної адаптації та акультурації і особистості, і нації. Причому це стосується і етатистських теорій націогенезу, і для його соціобілогічних концептів; справедливим виступає і для соціально-психологічних, і для етносоціологічних вимірів філософської рефлексії. Необхідно також враховувати те, що процеси формування власної ідентичності є завданням не тільки для самої людини, чи нації, але й оточення, обумовлюючись культурно-історичними контекстами різного масштабу і типу референцій. Необхідність перегляду ціннісно-цільових орієнтирів і можливостей їх підвищення для індивідуума, чиї колишні умови існування програвали, в економічному і культурному відношенні, у порівнянні з тими перспективами, які відкрилися у просторі сучасних інтерпретацій європейських цінностей і традицій, вимагає суголосних дій громадянського суспільства, держави та церкви. Вибрати і розвивати щось краще, більш адекватну гуманістичним запитам ідентичність - означає відмовлятися від колишніх, більш примітивних референцій. Відхиляти різні, більш примітивні і ранні ідентифікації на користь зрілої ідентичності. Політизованість у ствердженні національної цілісності націй, що формувалися за демотичним типом (коли етнічна ідентифікація відбувалася в умовах імперського гноблення або ж полі етнічних конфліктів) є зрозумілою, та все одно не може слугувати виправданню екстремізму.

Нація розвивається історично і визначається політично через тісний зв'язок з економічним підґрунтям. Цієї марксистської доктрини у її сутності не заперечували ні М.Вебер, ні І.Валлерстайн. Гуманітарні потреби свого культурного, етнографічного самоствердження народ задовольняє у збалансованій узгодженості системного розвитку, у солідарності, що перевищує конкуренцію і інтеграцію, яка переважає дезінтегративні тенденції. Навіть екзистенційний порив націй, гноблених попередніми режимами, має часову обмеженість у динаміці напруги – але завжди актуальною залишається адаптивно-перетворююча, утилітарна дискурсивність адекватно компліментарної ідентичності, як способу міжособистісного зв’язку громадян країни і країн. Консолідація «проти» має короткостроковий термін мобілізації і націлена на виживання. Звичка виживати заважає настрою жити. Бути вдоволеним небагатим – теза, котра потрібна для визначеності у координатах матеріального життя, а ті, хто за святим письмом визнають свої духовні потреби – насправді багаті (огрядні фарисеї були худі й нужденні у головному – відсутності готовності прийняти Господа). Цілісність, аби бути дієвою, завжди мала на поєднання сакрального із побутовим, цінностей як смисложиттєвих сенсів і практичних преференцій особистості у виборі нею певних поведінкових патернів. Під особистою ідентичністю розуміється відчуття тотожності або наступності, цілісності буття особистості, яка поєднує різні модальності її соціальних дій і зберігається, незважаючи на зміни у навколишньому середовищі та кризи індивідуального плану. Разом з тим, особиста ідентичність різна в різні епохи. Цифрові технології та конструювання безлічі особистостей, наявність гібридних ролей в соціумі і «продажу самого способу життя», вірніше - їх множинності, - все це по-новому ставить питання, як про збереження ідентичності, так і про можливості, наслідки і її ціну. Особисті спогади про минуле, так само як і пов'язані з майбутнім надії, прагнення, впливають на формування і особистісних, і національних стратегій. Не забуваючи про минулий довід, ми повинні пам’ятати про те, що будь-які історії, наративи, мають політичне представлення і у свідомості людини, і у пам’яті народу. Міфотворення слід визначити як природну схильність у функціонуванні соціальних акторів будь-якого формату й способу існування. Наша ідентичність в сучасних умовах не може претендувати на сталість, тому нова форма цілісності це гнучкість, а не дифузія, постійні перемови із іншими і звертання до Господа, тоді стане мужності для перегляду попереднього досвіду і конструктивних трансформацій, подолання проблем ідентичності шляхом позитивного вибору, аби набути самоповаги й цілісності не за рахунок стагнації. Для гідного виходу з кризи "ідентичність / дифузія ідентичності" потрібно не тільки усвідомити її наявність, але і мати змогу опертя на трансцендентні цінності, що розширюють обрії вибору завдяки референціям більш універсального штибу, коли уможливлюються дії поза жорсткістю бінарних опозицій, відчуття себе зобов'язанням надає сил, буквально – надихає, а не спонукає до руйнівних девіацій. Я не можу погодитися з думкою пана Яременка про те, що Україна не мала ціннісних криз раніше, оскільки були відсутні національні пріоритети. Саме розуміння кризи передбачає зіткнення людей з ситуацією множинного вибору і напружені пошуки прийнятного рішення. Сучасність зобов’язує нас до виваженого дослідження альтернатив і послідовності у імплементаціях обраного шляху. Тут унаочнюється безпосередня кореляція між зрілістю ідентичності і – цілісності аналогічно. Статус дифузії ідентичності передбачає декларативність взятих на себе зобов'язань (що іноді плутають із багатовекторністю) і це є пасткою на шляху становлення адекватного викликам сьогодення формату цілісності, безвідносно до того чи мала місце криза, та відсутність усвідомлення сутності своїх потреб, вивищення їх до рівня інтересів, відмова від послідовності у ієрархієзаціїї ціннісного простору – ось що стоїть на заваді соціальної творчості, зростання духовного, як і підвищення матеріального добробуту. Коли ми не можемо прийняти тверде рішення, то опиняємося у ситуації триваючого стресу – дистресу. Актуалізація протистояння інтересів особи та спільноти призвела до того, що надійною формою цілісності не можна вважати ідентичність, що була набута некритично, за звичкою, вибором батьків, тощо.

Сучасні механізми становлення соціальної ідентичності як сукупності співвіднесених з різним оточенням і різними видами діяльності ідентичностей більш локального характеру, розвитку і компоненти соціальної ідентичності особистості в її системної перспективі, знаходяться під визначальним впливом зростання технологій і занепаду моральних орієнтирів. Значна кількість людей перебувають в стані дифузійної ідентичності. Тому так істотна роль консолідації різних суб’єктів соціальної практики українського суспільства у формуванні та розвитку конструктивно налаштованої особистості, зміцнення нової ідентичності задля цілісності усього нашого суспільства, без чого поступ неможливий, а чекати на те, що пройдуть і оминуть особисто його (його клан, групу і т.п.) часи нової руїни у глобальному світі сучасних технологій – дарма. Таке протиріччя є діалектичним; адже для того, щоб зберегти щось - з ним необхідно працювати. Щоб залишатися собою - потрібно змінюватися. Необхідно досліджувати процесуальну і змістовну сторони соціальної ідентичності у їх єдності і взаємозв'язку, що дасть можливість простежити шляхи формування ідентичності і зрозуміти значення як для особистості, так і для спільноти виборів, зроблених у певних сферах життєдіяльності та культурно-історичних контекстах. Формування ідентичності - не поодинокий акт, а серія взаємопов'язаних виборів, за допомогою яких ми приймаємо суспільно значущі цінності як свої особисті цілі і переконання. Розвиток ідентичності не є лінійним процесом, він підлягає небезпеці деградації,може йти назад до дифузії, що, як ми вже з’ясували схильна до мімікрії, але аж ніяк не тотожна гнучкості. Почуття залагодження, досягнення ідентичності як знайденої цілісності, руйнується в міру того, як цілі, цінності, переконання втрачають свою життєвість, перестають відповідати вимогам, що змінилося. Якщо при цьому запускається процес розв'язання кризи, у суб'єкта є шанс знову досягти зрілої ідентичності. Але якщо суб'єкт не хоче помічати змін, що відбуваються і витрачати зусилля на особистісні пошуки, виникає небезпека розірваності, а, оскільки вона кидає людину чи спільноту на узбіччя соціальності,
то формується фальсифікована цілісність, то при стагнації об’єктивно маргінального стану, через зовнішню та внутрішню агресію підтримується ілюзія дії.

Існують приписані напрямки соціальної ідентичності, в рамках яких повинен самовизначитися суб'єкт. Дані напрямки задані ззовні, і кожен неминуче стикається із ними. У таких рамках є небагато можливостей для прояву власної індивідуальності, індивід лише приймає або відкидає ті чи інші цінності. Зовсім інша ситуація виникає тоді, коли особистість сама створює соціальну групу або є значущим фактором її розвитку або зміни. У сучасній феноменологічної соціології та соціології П. Бурдьє, як і в теоріях інтеракціонізму, чітко позначилося прагнення поєднати макросоціального і соціально-психологічну парадигми становлення особистості як активного соціального діяча - агента соціуму і суб'єкта власної життєдіяльності. У цих підходах підкреслюється, що індивіди конструюють соціальну реальність в контексті даної культури, продукують моделі соціальних взаємин, спираючись на власні індивідуальна і особистісні властивості і властивості інших соціальних суб'єктів, які взаємодіють з ними. Таким способом люди формують схеми соціальних взаємозв'язків в суспільстві і діють у згоді з цими схемами.

Ідентичність виявляється в центрі мінливої соціокультурної реальності. Разом з тим, розглядаючи становлення ідентичності як певний вектор соціокультурної динаміки, слід говорити про безперервне процесі самоідентифікації, під час якого індивід дізнається більше про себе, конструює і змінює життєві смисли, пристосовуючи їх до зовнішнього світу. Проблема ідентичності є проблема вибору і вміння вчасно зробити інший вибір, якщо колишня ідентичність втратила цінність.

Дослідники розуміють ідентичність не як релятивістське приписування подібно кодуванні собі і іншим певних рис тієї чи іншої ідентичності (етнічної або громадянської, конфесійної або професійної), а як интериоризацию, як засвоєння через розгляд і переживання, як надбання рефлексивності. І в цьому випадку ідентичність постає не як постійно і довільно змінюється категорія, а як набір інтеріоризувати уявлень, ідей, рис, норм і форм поведінки, змінюються в результаті усвідомленої активності особистості або під впливом середовища, етнічних лідерів і творчих особистостей в руслі заданої культури.

Як зазначалося раніше, в процесі становлення соціальної ідентичності задіяні пізнавальний, оціночний і поведінковий компоненти. Соціальна ідентичність формується в міру зростання соціальної обізнаності, знань про свою соціальну групу. Таким чином, багато вчених в структурі ідентичності в якості ведучого виділяють когнітивний компонент.

Соціальна ідентифікація розглядається з позицій аналітики процесів трансформації соціально-групових категорій в категорії самосвідомості особистості. Представники теорії соціальної ідентичності вважають, що:

1. Соціальна ідентичність складається з тих аспектів образу - Я, які випливають зі сприйняття індивідом себе як члена певних соціальних груп.

2. Індивід прагне до збереження або підвищення своєї самооцінки, позитивного образу себе.

3. Соціальні групи і членство в них пов'язані з супутньою позитивною або негативною оцінкою, яка існує в суспільстві, отже, соціальна ідентичність може бути позитивною і негативною.

4. Оцінка індивідом власної групи визначається взаємовідносинами з деякими іншими групами через соціальне порівняння ціннісно-значущих характеристик. Порівняння, результатом якого стає позитивне відмінність своєї групи від чужої, породжує відчуття високої престижності, в той час, як негативне – низькою. Наслідками викладених положень теорії соціальної ідентичності є наступне:

1. Індивіди прагнуть до досягнення і збереження позитивної соціальної ідентичності.

2. Позитивна соціальна ідентичність заснована на сприятливих порівняннях своєї групи з декількома релевантними соціально-культурними групами зовні.

3. Так як позитивна оцінка своєї групи можлива як результат порівняння, то члени групи прагнуть диференціювати себе від інших.

Відтак, завдання усієї прогресивної спільноти нашого суспільства, представників церкви, державних і громадських діячів, публічних інтелектуалів та інших полягає, як на мене, у тому, або зробити інтеграційні процеси гуманістично-творчими, україноцентрованими, виховуючи толерантність і солідаристську інтенційність. Необхідно пом'якшувати і перенаправляти, природно використовуваний для адаптації механізм порівняння, роблячи його конструктивно-творчим, а не соціально-сегрегаційним.

Актуальність досліджень перспектив розвитку українського суспільства як частини світової системи економічних, культурних і політичних взаємодій, і, водночас, самобутнього суб’єкту історичного процесу доводиться і експотенційним зростанням економічних, екологічних, соціально-культурних проблем, що для нашої напів-периферійної країни проходять вкрай болючим чином для громадян, і необхідністью теоретико-методологічних інтерпретацій програм опрацювання й вирішення цих проблем. Інакше і зовнішня, і внутрішня суверенність для країни стає не більше аніж гаслом. Цілісність, що не виявляє себе у суспільній практиці як системність політична, економічна, культурна, не розгортається через адекватні вимогам сьогодення механізми ідентифікації – є профанацією. Це не просто відсутність результатів, а шкода – бо знижується чутливість не тільки до закликів, але і до навчання, до саморозвитку. І байдужість громадян, чи їх невдоволення поза свідомої організаційної роботи, створює глухий кут, буквально - dead end для будь-яких ініціатив поступу.

Не є плідним розглядати національний розвиток будь-якої країни поза інтеграційними процесами, що пов’язують її з капіталістичною світ-економікою. Остання довела здатність до знаходження усе нових резервів оновлення, до маневрування у глобалізованому світовому просторі, відтак, спиратися на «мову, віру, історію, народ» можна лише за наявності макросоціологічного підходу з його дослідженням доальтернатив і особливостей політичних викликів, що стали на перешкоді їх актуалізації як справжніх альтернатив; на компаративістику, рефлективність практичної філософії, тощо. Мовне питання вирішується конструктивно коли представлено комунікацією особистостей, які викликають повагу, мають довіру громади, як свідомої своїх стратегічних інтересів спільноти. Усяка ідентичність (етнічна не виняток) стає успішною лише в контекстах відкритого суспільства.

Формування нової ідентичності – запорука цілісності розвитку українського суспільства. У статті розглядаються механізми формування ідентичності як на особистісному так і на колективному рівнях, підкреслюється необхідність створення нової координаційної сітки для пошуку співставлень та узгодженості між різними вимірами досліджуваних феноменів. Підкреслюється значення цілісності, у якій динамічна налаштованість системи втілюється у ефективність функціонування останньої в умовах глобальних зв’язків і ризиків. Наголос ставиться на необхідності солідарної співпраці різних суб’єктів соціального простору для подолання ціннісних криз сьогодення. Ключові слова: ідентифікація, етнічність, цінності, цілісність, системність.

Василец Ольга Ивановна. Формирование новой идентичности – залог целостности развития украинского общества.

В статье рассматриваются механизмы формирования идентичности как на личностном, так и на коллективном уровнях, подчеркивается необходимость создания новой координационной сетки для поиска соответствий и согласованности между различными измерениями исследуемымых феноменов. Подчеркивается значимость целостности, в которой динамика устремленноси системы воплощается в ефективность ее функционирования при условиях глобальних свіязей и рисков. Акцент делается на необходимости солидарности и сотрудничества различных субъектов соціального пространства для преодоления ценностных кризи сов современности. Ключевые слова: идентификация, этничность, ценности, целостность, системность.

Vasilec Olga Iv. Formation of a new identityintelligence of development of Ukrainian society

The article examines the mechanisms of identity formation both at the personal and collective levels, emphasizes the need to create a new coordination grid for matching and coherence between the various dimensions of the phenomena being studied. The importance of integrity in which the dynamics of the system's aspirations is embodied in the efficiency of its functioning under the conditions of global relations and risks is underlined. The emphasis is on the need for solidarity and cooperation of various subjects of social space to overcome the value crises of our time. Key words: identification, ethnicity, values, integrity, systemic.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
ТЕГИ: Украина,Украина-ЕС,Украина-Россия,Покращення,ситуация на востоке Украины
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.