ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЯК ПЕРЕШКОДИ ЗАГРОЗАМ КЕРОВАН

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЯК ПЕРЕШКОДИ ЗАГРОЗАМ КЕРОВАНОГО ХАОСУ

Складний та суперечливий характер упорядкованості і взаємин у сучасних соціальних практиках, робить неефективним для осмислення їх проблем лінійний чи стадіальний підходи у їх окремішності, і навіть поєднанні. Прийняття конструктивного виміру хаотичності можливе для утворень зі стійкою та гнучкою водночас, організацією. Остання, як явище і процес, є і підставою, і результатом створення ліній, що розмежовують Нас і Інших. Ідентичність виникає з багатовимірності хаосу як суттєва форма взаємопов’язаності (узгодженості й конфліктності), як суб’єктивна реальність, що є об’єктивно детермінованим феноменом. Сталі моделі мислення, які інтерпретують й надають значущості одним відмінностям, на противагу від інших, існують у контекстах державної політики, медійного простору, повсякденного спілкування (з парадоксальним поєднанням конструктивних і руйнівних інтерпретацій, творчістю та стеоретипізованістю), створюючи таким чином і наступність, і можливість змін, для уявлень особистості про соціум, культуру, справедливість (або ні), суспільних взаємодій. Ці думки корелюють із ідеями теорії соціального конструктивізму (П.Бергер,Т.Лукман) і актуалізуються в умовах поліетнічного суспільства у глобальному просторі різноспрямованої мобільності.

Ідентичність формується системою інституцій та структур, що склалися історично тією ж мірою, що і їх відсутністю. Національна ідентичність є важливою і для громади, і для громадян, особливо в часи, коли загострюється конкурентна боротьба за ресурси різного штибу, за економічні вигоди та політичні преференції. Сформована ідентичність і для групи, і для особи позначає локус контролю як внутрішній чинник, що корелює із ініціативністю та відповідальністю, на відміну від його потрактування як чинника зовнішнього. Саме це робить націю невразливою для керованого хаосу, який, проти звичайного, позбавлений позитивних рис, хіба що для його замовників. З усією обережністю та іронією ставлячись до низки конспірологічних концептів, усе ж не будемо забувати про те, що створити керований хаос у країні виступає синонімом стати на заваді успішності її розвитку. Відтак, зміцнення державності неподільно пов’язане із соціальною солідарністю її громадян. Справжня ідентичність фіналізується у керованості і толеруванні іншого, співвіднесення із яким вже не переобтяжує комунікацію для жодної із сторін, бо є функцією координування, а не оцінювання. Нова, модерна ідентичність базується не стільки на адміністративно-територіальному поділі, і, навіть не на симпатіях до тих чи інших політичних сил, скільки на усвідомленні того, чим і яким є певний обсяг особистісної свободи для громадянина і наскільки він готовий до обмеження прав своїх співвітчизників та інших людей.

Позитивний, творчий вимір ідентичності людини в умовах оновлюючих ся модернів, зокрема полягає у тому, що: 1) ця ідентичність є антропоцентричною; 2) вона не є сталою, у сенсі розвитку як імперативу щодо вивищення (відповідальності, інтегрованості, толеруванні); 3) гуманістична спрямованість нової ідентичності розгортається у контекстах сталого розвитку – необхідності ноосферного самовизначення і відтворення. Така етнічна ідентичність не може базуватися на мовній поетиці чи пам’яті предків виключно, вона спирається на мову як на дискурс, а на історію, як на політику. Відтак, логічним є, наприклад, звернення до праць лауреата Нобелівської премії у галузі економіки Дугласа Норта, який показує значущість економічних інституцій, від яких, зокрема, залежить більша чи менша сприйнятливість нації до цінностей модерну.

Етнічна ідентичність як стрижень національної, не може триматися архаїки у світі, що постійно оновлюється. Українська ідея нації - цілком європейська, наголошує Роман Шпорлюк. Але таку приналежність він виводить не з конфліктності мовного питання, що само по собі є лише частковим відображенням різноякісних соціальних практик, а з тієї системи вартостей, що сповідують і як сакральні, і як побутові, і у нормативності дороговказів, і у повсякденності взаємодій.  «В розумінні будівників модерної нації "націоналістами" були і клерикали, і ліберали, і консерватори. …Щоб існувала національна буржуазія, наперед має існувати національна інтелігенція. Початкова українська інтелігенція починає творити собі історичну концепцію, яка показує, що Україна не є Росією тому, що вона має традицію демократичного порядку, виборів, конституції та свобод».

Нова ідентичність, етнічна, зокрема, - це новий характер зв’язку. Як громада відрізняється від спільноти, за усіх умов єдності у походженні, так і сучасна національна ідентичність у само осмисленні та презентації не може не використовувати креативний потенціал нової одиниці для дослідження історичних практик людства - «світ-система». Відтак, існування окремих суспільств (І.Валлерстайн називає їх „національними державами”) вважається вторинним, похідним від існування соціальних систем. Етнічна ідентичність модерних націй спирається не тільки на певні (у тому числі і примордіалістські, природно-генетичні, географічні, тощо) механізми формування, але спрямована у бік функціональної адаптованості, де емоційна й раціональна складова виступають у складній взаємодії, що має на меті задоволення різних потреб національно свідомих громадян: від екзистенційної приналежності до захисту економічних інтересів через політичну участь і культурну політику.