П'ять років тому силовики пішли в останній контрнаступ. Коли сьогодні хтось дивується і дякує вищим силам, що Майдан не "зачистили" остаточно, забувають задати два запитання: хто і чим?
Я тоді дворами опинився в тилу "космонавтів", і бачив їх уже після бойовиська. Я не викликаю тут жалості до них абощо, я констатую факт: вони були вимотані - не тільки самим бойовиськом, а й усіма попередніми днями і тижнями. В усій столиці їх було кілька тисяч, і вся столиця була проти них. В районах уже організувалися "загони самооборони", я тоді писав, як спілкувався з такими у себе на Оболоні; ті ще компанії були - але налаштування мали цілком однозначне.
Напевне, можна було послати "космонавтів" через вогняну стіну перед Майданом, покласти кількасот силовиків і кілька тисяч майданівців - а далі що? Хто тримав би місто під контролем? Чим? 18 лютого вони відбили Інститутську - і остаточно втратили Київ, а отже, і все.
Недарма в наступ вони більше не йшли. Хлопці з саморобними щитами гинули від їхніх куль - але, як правило, йдучи на позиції силовиків. Не в глухій обороні.
Про це, звичайно, добре розмірковувати тепер. А тоді ніхто не міг нічого передбачити. Ніякий Вашингтон, ніякий Брюссель і ніяка Москва. І ніхто з тих, хто загинув - і з тих, хто лишився живим, теж. У тому числі - нинішні насельники високих кабінетів. Бувають моменти, коли ми думаємо, що робимо Історію - а насправді вона просто йде. Часом - по нас, в обох розуміннях цього виразу. Наша справа - вибачте за пафос - зробити так, щоб недарма.
Фото для відвернення уваги.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.