Чи є ці терміни нормативно-правової «плодовитості» співставними для країни, яка воює майже п’ять років та реагує на загрози з морського напрямку?
Лише через три з половиною роки після Указу Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» (від автора – передбачає Кабінету Міністрів України затвердити у тримісячний строк нову редакцію Морської доктрини України) Уряд схвалив оновлену Морську доктрину України на період до 2035 року.
Чи є ці терміни нормативно-правової «плодовитості» співставними для країни, яка воює майже п’ять років та реагує на загрози з морського напрямку?
Аналізуючи зміст та тривалі терміни видання Документу стає очевидним – нерозуміння на провладному рівні питання «послідовної» державної морської політики як складової зовнішньої та внутрішньої державної політики України.
Да, дійсно, для «dream team» – краще пізніше ніж ніколи. Тим більше, коли морська тематика, взагалі, не була пріоритетом для держави, в тому числі і в ході агресії РФ. Вони говорять: «Але, й це добре, що оновлена Морська доктрина, нарешті, є».
Погляд реалістів є протилежним: «А чи відповідає цей Документ, який був розроблений ще у 2016-му, сьогоднішнім політичним, економічним і правовим реаліям? Чи він є документом ради документу?».
А на скільки цей Документ збалансований з, уже існуючими, Воєнною доктриною, Стратегією національної безпеки та Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України?
Чи зупинить цей Документ подальше поглиблення конфліктних та кризових процесів у морському кластері держави на політико-бізнесовому підґрунті?
З огляду на оновлену Морську доктрину до 2035 року, а разом з нею на Стратегію ВМС до 2035 року, до речі, ні ким не затверджену, проглядається головна проблема – ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НАПИСАНОГО.
Написати та «гучно» пропіарити легко, тим більше зараз це в тренді з огляду на передвиборчі перегони, а от імплементувати – набагато складніше. Очевидними ризиками процесу є вже прийнятий бюджет на 2019-ий рік, який не передбачає фінансування державних програм імплементації Морської доктрини України.
Разом з тим, аналізуючи державне оборонне замовлення 2019-2021 років та основні показники на 2019-й – стає сумно від того, що «морське мислення» там проглядається за остаточним принципом, а Державна програма кораблебудування, яка б окреслила економічну діяльність суднобудівної та суміжних з нею галузей хоча б, на 10 років вперед, в країні взагалі відсутня.
Хтось це розуміє із нинішніх «керманичів» державного та відомчого рівня?
Це не тактичні кроки у вигляді технічної допомоги із-за кордону чи державних оборонних замовлень на «потрібних підприємствах», це реальні державні програми на середньострокову та короткострокову перспективу, які повинні запрацювати. Ось тут і проявляються риси, характерні для державної морської політики такі, як – ТРИВАЛІСТЬ, СИСТЕМНІСТЬ, БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ та ПОСЛІДОВНІСТЬ.
А чи притаманні ці риси нинішній українській політичній еліті?
Окупація Криму, піратське розграбування родовищ газу на континентальному шельфі, перешкода торгівельному судноплавству та діяльності морських портів на Азові, акт агресії в Чорному морі 25 листопада минулого року – що ще повинно статися, щоб у влади «відкрилися очі» на морську проблематику та її важливість для України?
Без чіткого розуміння та визначення покрокових дій на державному рівні можливими залишаються ризики непослідовності державної морської політики як це було з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави», який не будучи реалізованим скасовано у 2014 році чи з не фінансуванням Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу «корвет» за проектом 58250.
1-й крок – формування нормативно-правового регулювання морської політики України.
Аналізуючи окремі регуляторні документи державного рівня прослідковується їх просторова та часова неузгодженість.
Наприклад, Морська доктрина на період до 2035 року, Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року, Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року, Державне оборонне замовлення на 2019-2021 роки, а Державна програма розвитку озброєння та військової техніки до 2020 року.
Очевидна необхідність приведення «до одного знаменника» нормативно-правової бази державного рівня, від якого буде «відштовхуватися» відомче та регіональне нормування.
Крім того, потрібна «повна» ревізія нормативно-правової бази, яка пов’язана з видами морської діяльності. Результатом, якої повинно стати – скасування не діючих документів, корегування – діючих та розробка нових.
Необхідно термінове прийняття Закону України «Про державну морську політику», який повинен закріпити основні принципи та механізми реалізації державної морської політики, та розробка програм розвитку кожного з видів морської діяльності на короткострокову та середньострокову перспективу, які мають бути адаптовані до стану економіки та євроінтеграційних процесів.
Повинно стати пріоритетом – формування інвестиційної привабливості всіх видів морської діяльності як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів шляхом реалізації відповідних заходів державної підтримки суб’єктів господарювання всіх форм власності, а не лише вибіркових за політико-бізнесовим та лояльним до провладних сил принципам.
Виникає питання: «А хто «підніме цей пласт», з урахуванням об’ємів та взаємоузгодженності документів?».
2-й крок – створення системи управління морською діяльністю України та її архітектури на державному та регіональному рівнях.
Аналізуючи процес розробки Морської доктрини України проглядається певний лобізм з боку Уряду окремих міністерств і ігнорування інших міністерств та відомств, які дотичні до видів морської діяльності.
Наприклад, модератором, на державному рівні, процесу розробки Морської доктрини Уряд визначив Міністерство інфраструктури України.
Чому зупинилися саме на такому виборі модератора? Адже до його компетенції відносяться лише частина видів морської діяльності – торговельне судноплавство та портова діяльність (від автора – Конвенцією ООН з морського права визначено наступні види морської діяльності: морські та річкові перевезення; морське промислове рибальство та промисел інших живих ресурсів; військово-морська діяльність; розробка корисних копалин на дні і в надрах; морські наукові дослідження; збереження морського середовища та його ресурсів; прокладка підводних кабелів та трубопроводів; виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру; створення і використання штучних островів, установок і споруд.
Крім того, до цих видів морської діяльності варто також додати портову діяльність, риборозведення, морську енергетику, охорону морських кордонів, охорону культурно-історичної спадщини, туризм і рекреацію).
Чому не Міністерство оборони України чи Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, до речі, до сфери відповідальності останнього відносяться суднобудівна та суміжні з нею галузі?
Чому проігноровано Міністерство аграрної політики та продовольства України? Чи промислове рибальство як вид морської діяльності це не його відповідальність? І йому не треба будувати сейнери та траулери, долати проблеми імпорту морепродуктів в Україну, який значно перевищує власний вилов.
А разом з ним і Міністерство екології та природних ресурсів України, і Міністерство освіти і науки України, і Міністерство внутрішніх справ України, в підпорядкуванні якого знаходяться Морська охорона Державної прикордонної служби України, Державна служба з надзвичайних ситуацій (в тому числі і на водних об’єктах) України та підрозділи водної поліції.
Вочевидь, напрошується відповідь – «колегіальність професіоналів», яка повинна бути формувачем державної морської політики, координатором діяльності всіх урядових, комерційних і громадських інституції, дотичних до морської діяльності, та нести відповідальність за її реалізацію:
Морської колегії при Кабінеті міністрів України за участі у її складі міністрів, діяльність яких пов’язана з морською галуззю держави, керівників приморських регіонів, представників ділових кіл і громадських організацій, що дозволило б на якісному експертному та професійному рівні формувати основні напрямки державної морської політики, розмежувати повноваження та відповідальність між міністерствами і відомствами України за їх реалізацію;
депутатської Комісії (на постійній основі) з державної морської політики у Верховній Раді України; спеціальних органів-формувачів регіональної морської політики – рад з морської діяльності в приморських адміністративно-територіальних одиницях тощо.
3 крок – «морське просвітлення» суспільства.
Розумію скептиків, які будуть оперувати зубожінням українців, що це не на часі, бо є більш важливіші речі та справи.
Але треба починати – вже зараз. Морський генетичний код України – це об’єднавча національна ідея, яка «замішана» на національній історії.
Треба повертатися до розробок українських вчених М. Драгоманова та М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, які висловлювали надзвичайно важливу геополітичну ідею – геополітичне значення України полягає у її положенні на Чорному морі та у безпосередньому сусідстві з Близьким та Середнім Сходом. Чорне море розглядається як головний комунікаційний центр, до якого приводять меридіональні річкові та інші шляхи України.
«Право на море» повинен мати кожний громадянин України, бо це його конституційне право.
Цікаво як будуть віддзеркалювати державну морську політику, заходи реалізації Морської доктрини України та оголошувати свої позиції кандидати у президенти та майбутні парламентарі України?
Сподіваюсь, що не пропозиціями типу «відгородитися від моря» залізобетонними спорудами, чим убезпечити себе від нападу ворога з моря, яка прозвучала з вуст одного з потенційних кандидатів у президенти.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.