ЯКОЮ МАЄ БУТИ ВІДСІЧ УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВІЙ АГРЕСІЇ РФ?

30-ти денна тривалість воєнного стану не гарантує неможливість його продовження.

Ситуація, що сталась у Керченській протоці, є нічим іншим як фактом відвертої збройної агресії РФ проти України. Голова держави, підтримуючи рішення РНБО, заявив про волю ввести воєнний стан в Україні. Скориговане рішення про воєнний стан у прикордонних областях і його 30-денну тривалість вчора підтримав Парламент. 

Наразі багато хто звинувачує владу у штучності цієї кризи. І на це є причини. Загальноукраїнська соціологія підтверджує «непідйомність» рейтингу чинного Президента. Але ми не будемо поспішати з такими висновками, оцінювати ситуацію необхідно буде за змістом рішень, які має бути ухвалено у зв’язку із введенням воєнного стану. Влада, якщо вона проукраїнська, і не шукає ворогів в середині країни, має забезпечити виборчий процес відповідно до встановлених строків.

Цілком зрозуміло, що реакцією незалежної держави на збройну агресію проти неї має бути відсіч цій агресії. І йдеться не тільки про воєнний стан.

Відповідно до змісту ст.4 «Про оборону України» воєнний стан, як обов’язковий складник відсічі збройній агресії, якому передує загальна або часткова мобілізація, супроводжується застосуванням Збройних Сил України, інших військових формувань і, що важливо, передбачає оголошення стану війни. Зазначені рішення схвалює і затверджує Верховна Рада України за ініціативою Президента України.

Отже, введення воєнного стану, за логікою статті 4 ЗУ «Про оборону України», не може застосовуватись відокремлено від інших заходів забезпечення відсічі збройній агресії.

Але при цьому ані в публічній заяві Президента Україні, ані в поданому про рішення РНБО не йдеться про оголошення стану війни і про застосування Збройних Сил України. Отож, як за таких умов планується дійсно забезпечити відсіч збройній агресії не є зрозумілим.

Маємо згадати, що за 5 років війни в Україні було безліч підстав для застосування всіх заходів забезпечення відсічі збройній агресії РФ проти України. Факти агресії знайшли відображення у таких документах:

·        Постанова ВРУ від 27 січня 2015 року, в якій Україна визнала факти воєнної агресії з боку Російської Федерації;

·        «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року;

·        численні документи міжнародних організацій, що неодноразово фіксували факти порушення країною-агресором норм міжнародного права (Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» № 68/262 від 27 березня 2014 року та «Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» №71/205 від 19 грудня 2016 року).

Не актуалізували комплексне рішення про відсіч збройній агресії ані анексія Криму, ані «Іловайський котел», ані жахливі бої під Дебальцеве, в яких загинули сотні українців. Не зважаючи на такі колосальні втрати і визнаючи факти агресії РФ на Донбасі, влада протягом 5 років свідомо не застосовувала законодавство про оборону, а йшла шляхом зміни військових операцій.

У цьому зв’язку варто згадати відомий Закон України «Про деокупацію», який не створив жодного правового механізму повернення тимчасово окупованих територій, захисту національних інтересів, територіальної цілісності і державного суверенітету України. Цей закон не надав суспільству відповідь на питання як повернути тимчасово окуповані території, убезпечившись від подальшої збройної агресії РФ. Як АТО, так і ООС не запобігли подальшому поширенню військової агресії країни-окупанта та не вирішили ситуацію на дипломатичному рівні. Вчергове визнавши у ньому факт військової агресії РФ, законодавець неконституційно перерозподілив повноваження між суб’єктами військового командування й суттєво знизив рівень відповідальності як президента, так і Генерального штабу ЗСУ.

Ситуація, з якою сьогодні стикнулось українське суспільство, зумовлена не нападом країни-агресора як таким, а відсутністю послідовної і системної державної стратегії посилення національної безпеки України протягом 5 років. Стратегії, що мала б передбачати і посилення наших позицій на рівні міжнародних перемовин, і формувати внутрішню спроможність ефективного протистояння агресорові.

За п’ять років війни українська влада не зробила жодного кроку для ініціювання перемовин у Будапештському форматі, який є на сьогодні чи не єдиним міжнародним договором, що надає Україні реальні безпекові гарантії. На необхідність руху у цьому напрямі неодноразово акцентували увагу українські експерти. Протягом 5 років військової агресії РФ проти України чинна влада не вжила заходів і для притягнення до відповідальності порушників Будапештського меморандуму.

Під час засідання РНБО Президент пообіцяв звернутись до країн-партнерів по Будапештському меморандуму, які брали на себе зобов’язання забезпечити захист суверенітету, територіальної цілісності незалежності нашої держави. Однак, очевидним є те, що перемовний процес у Будапештському форматі ще не ініційовано, а отже – це втрата можливостей реагувати оперативно і результативно, відстоюючи свої національні інтереси.

Очевидним є те, що згаяний час необхідно терміново надолужувати. Потрібно не лише звертатись до країн-гарантів Будапештського меморандуму, але забезпечувати скликання невідкладних перемовин усіх учасників Будапештського формату за участю країн-спостерігачів Німеччини і Франції. Окрім посилення санкційної політики, скликання РадБезу ООН Україна має домовлятись про дії країн-гарантів, що забезпечать припинення військової агресії РФ проти України, повернення всіх окупованих територій, відбудову всього, що було зруйновано, компенсацію збитків, завданих Україні та її громадянам військовою агресією РФ та анексією Криму. Будапештський формат має стати основним міжнародно-правовим запобіжником подальшої агресії РФ, яким не став Мінський процес. Від якого наразі є сенс остаточно відмовитись, але про що не каже, на превеликий жаль, Президент.

          Отже, на нашу думку, заходи забезпечення відсічі збройній агресії РФ проти України мають бути такими:

1.     Рішення про воєнний стан потрібно ухвалювати в комплексі з іншими складниками відсічі - загальною або частковою мобілізацією, застосуванням Збройних Сил України, інших військових формувань і оголошенням стану війни, як це передбачено Законом України «Про оборону України»;

2.     Президент і Верховна Рада України мають заявити не про збереження Мінських домовленостей, а про припинення взятих на себе зобов’язань;

3.     Президент і Верховна Рада України мають оголосити про звернення до країн-гарантій за проведенням консультацій і наданням захисту відповідно до умов Будапештського меморандуму;

4.     У випадку відсутності реакції з боку міжнародного співтовариства Президент і Верховна Рада України мають протягом розумного терміну заявити про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;

5.     Президент, Міністерство закордонних справ і Міністерство юстиції України мають забезпечити жорстке і своєчасне юридичне представництво інтересів України у всіх міжнародних організаціях, зокрема, у Міжнародних судах.